Чому транш МВФ затримався більш ніж на рік

МВФ давав Україні не більше грошей, ніж потрібно було на обслуговування зовнішніх зобов'язань. При нинішній політиці НБУ ніяких кредитів на розвиток не буде
Юрій Вишневський
Політичний оглядач
Фото: hronika.info

Чотирирічна програма EFF (Extended Fund Facility в перекладі "механізм розширеного фінансування") обсягом $17,5 млрд була затверджена радою директорів МВФ 11 березня 2015 р. Вона презентували українським Мінфіном як головна складова плану стабілізації економіки та закладки фундаменту для відновлення її зростання. Перший транш на суму $5 млрд був наданий вже в березні 2015 р., другий в розмірі $1,7 млрд - на початку серпня того ж року, і до кінця року очікувалися ще два таких траншу. Але Україна не отримала їх досі.

Втім, це тільки частина проблеми. Ще більшу тривогу викликає те, куди пішли вже надані кредити. Відповідно до цифр Мінфіну протягом 2014-2015 рр. та першого півріччя 2016 р. загальний обсяг зовнішнього боргу України (державного і гарантованого державою) виріс на $6,66 млрд (з $37,49 млрд до $44,15 млрд). Але за цей же час борг нашої країни перед міжнародними фінансовими інститутами і західними урядами, тобто перед МВФ, Світовим банком, ЄБРР, Європейським інвестиційним банком, Євросоюзом і країнами G7, збільшився значно більше - на $10,94 млрд (з $12,13 млрд до $23,07 млрд). "Дельта" в розмірі $4,28 млрд - це та українська заборгованість перед іншими кредиторами, яка перетворилася у борг перед Заходом. Наприклад, програма stand-by, про яку Київ домовився з МВФ навесні 2014 р. профінансувала погашення гарантованих державою єврооблігацій НАК "Нафтогаз України" на суму $1,6 млрд.

Витрати на сплату відсотків за зовнішнім боргом склали за цей час орієнтовно $4,66 млрд (якщо вважати за середньою ставкою 3,9%, про яку повідомляє Мінфін). Тобто на це витрачено 70% від тієї суми в $6,66 млрд, на яку зріс загальний обсяг зовнішнього боргу України. Крім того, 200 млн євро (майже $220 млн) пішло на підтримку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ці гроші Україна залучила у німецької кредитної установи KfW). А решта, тобто близько $1,78 млрд, було спрямовано на поповнення золотовалютних резервів Нацбанку, але тільки формально.

Очевидно, що ця сума - $1,78 млрд за 2,5 року - смішна порівняно з величезним обсягом проблем, взвалившихся на Україну. Але насправді навіть ці гроші не використовувалися і не могли використовуватися Нацбанком для захисту гривні. І тому вона знецінилася за цей час більш ніж у три рази. Чужі позикові кошти, що залишилися після виплат за зобов'язаннями перед кредиторами, осіли мертвим вантажем в резервах НБУ і лежать там, як на депозиті, приростаючи відсотками і зовсім не працюючи на Україну. В макро-економічному дослідженні Dragon Capital наводяться обсяги чистих (тобто доступних) резервів НБУ: близько $15 млрд у грудні 2013 р. і лише близько $1,1 млрд за станом на травень 2016 р. Настільки мізерні чисті резерви НБУ означають також, що МВФ міцно тримає Україну на прив'язі, оскільки в разі розриву відносин НБУ повинен буде повернути Фонду його гроші, а Україна залишиться з мінус $9 млрд "інвестицій".

Звідси можна зробити висновок про мотиви поведінки МВФ. У 2014-2015 роках Фонд давав нам гроші, бо без них ми не змогли б обслуговувати зовнішні запозичення. Він допоміг узгодити реструктуризацію нашого боргу за облігаціями зовнішньої державної позики "Фінінпро" (ДП "Фінансування інфраструктурних проектів"). Але в 2016-му на відміну від 2014-2015 рр. сума виплат за зовнішніми зобов'язаннями не була для нас критичної (після проведеної реструктуризації). МВФ бачив, що ми можемо виплатити самостійно, тому й не поспішав давати нам нові транші. У 2017-му ситуація буде гіршою, зокрема, доведеться повертати того ж МВФ $1 млрд із суми, зайнятої в 2014 р. Тому можна очікувати, що через не дуже великий проміжок часу Фонд відновить нам фінансування.
Цей прогноз звучить начебто оптимістично, однак виникає питання, чому МВФ обрав таку тактику щодо України: давати гроші тільки в разі крайньої необхідності. Щоб зрозуміти це, слід поринути у мотиви МВФ ще глибше. Згадаймо, після революції весь час повторювалося як мантра: "Взаємодія з МВФ - це сигнал інвесторам, що ми рухаємося по програмі реформ". Днями це знову сказав міністр фінансів Олександр Данилюк.

Але якраз ця надія на прихід інвесторів - не втілилася в життя. І тому Фонд стає по відношенню до України все більш відверто скупим, навіть не працюючи шукати виправдання.
Таким чином, співпраця з МВФ важко оцінити інакше як провальний. І в цьому провалі винна насамперед керівництво Нацбанку. Воно загнала Україну в пастку. Прикриваючись "вимог МВФ", керівництво НБУ закрив цілий ряд банків, що спровокувало паніку і падіння гривні. У той же час НБУ та уряд Яценюка, шантажуючи "вимог МВФ", змушували парламент штампувати закони, які суперечили інтересам держави і громадян. При цьому міжнародні фінансові інститути та західні уряди протягом всього часу після революції давали Україні тільки вкрай необхідний мінімум грошей. Його вистачало лише на те, щоб уникнути дефолту за зобов'язаннями перед іншими кредиторами. Ні на один проект розвитку грошей нам досі не виділено. Тобто ні про яку аналогією з "планом Маршалла" мова не йде і не буде йти, поки зберігається нинішнє керівництво НБУ та його політика.