Ввічлива відмова. Чому Путін не хоче визнавати квазіреспубліки ОРДЛО

В огляді "ДС" — головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу

Збройовий ленд-ліз Заходу для ЗСУ

Весь тиждень російські пропагандистські ресурси та їхні філії на території окупованої Росією частини українських Донеччини та Луганщини буквально лихоманило від фактів інтенсивного постачання різноманітного летального озброєння країнами НАТО для потреб української армії. Справді, обсяги повномасштабного каналу збройового ленд-лізу колективного Заходу, що фактично відкрився, не тільки захопили українців, а й, м'яко кажучи, збентежили підрозділи російських окупантів по ту лінію донбаського фронту. А деяких їхтамнетів навіть ввели в цілковите сум'яття та ступор.

Вал повідомлень про це тривав кілька днів. А все почалося 17 січня з короткої заяви у британському парламенті міністра оборони Бена Уоллеса: "Ми ухвалили рішення про постачання Україні легких протитанкових систем озброєння". Виявилося, що під такими системами, які вже прибувають до нашої країни британськими військово-транспортними літаками, малася на увазі протитанкова зброя наступного покоління NLAW, яка може знищити танк на відстані 800 м та пробити броню завтовшки понад 500 мм.

Далі більше. У відповідь на агресивні дії Росії Латвія та Литва вирішили надати Україні протиповітряні ракети Stinger, а Естонія – протитанкові ракети Javelin, отримавши перед цим відповідний дозвіл уряду США передати третій стороні обладнання американського виробництва. Плюс Чехія заявила про плани постачання для потреб ЗСУ боєприпасів калібру 152 мм для важкої артилерії. Нарешті, в ніч на 22 січня в аеропорт "Бориспіль" прибула перша партія американської оборонної допомоги в рамках пакету безпеки на загальну суму $200 млн, схваленого президентом США Джо Байденом для української армії у грудні минулого року. І незабаром прилетять через океан як допомога ВПС України від Вашингтона бойові вертольоти Мі-17 — за іронією долі, вони були раніше зроблені Росією для ВПС Афганістану.

Одним словом, відповідь на багатомісячне путінське брязкання зброєю поблизу українських кордонів виявилася цілком адекватною. Причому і в буквальному, і в переносному значенні слова — як з погляду насичення нашої армії критично важливими зразками новітньої військової техніки, так і в суто інформаційно-наступальному плані щодо ворога. А генштабу ЗС РФ, якщо там справді готують широкий наступ на Україну, доведеться як мінімум серйозно коригувати свої розрахунки.

Дипломатичний капкан для Росії

Тим часом російські дипломати в нинішніх безуспішних переговорах з колективним Заходом про ультимативні "гарантії безпеки" вже й так з кожним днем дедалі більше задкують, намагаючись за своїм черговим фіаско хоч якось зберегти обличчя. Що, зокрема, підтвердила 21 січня досить нетривала розмова голови російського МЗС Лаврова в Женеві з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, який для звіряння годинника попередньо заїхав 19 січня з візитом до Києва, а 20 січня — до Берліна.

"Я консультувався з союзниками та партнерами, ми віддані шляху дипломатії та діалогу, але також віддані швидкій і жорсткій відповіді, якщо Росія продовжить агресію", — чітко розставив на женевських переговорах усі крапки над "і" голова американського Держдепу. На що Лавров спромогся відреагувати таким пасажем: "Росія ніколи вустами своїх офіційних представників не загрожувала українському народові". Перетворивши цим цей діалог фактично в розмову глухого з німим.

Втім, спочатку було зрозуміло, що гра Путіна та його дипломатичної обслуги у підвищення ставок під назвою "Карибська криза 2.0" навряд чи стане успішною. У результаті взагалі виявилося, що всі надії Кремля на здачу Вашингтоном та Брюсселем Києва як "компромісу", рятівного від повномасштабної війни на континенті, завели Москву навіть не в глухий кут, а в справжній дипломатичний капкан.

У визнанні відмовити

Після зустрічі в Женеві з Блінкеном Лавров відверто розчарував тих росіян та мешканців ОРДЛО, хто спить і бачить майбутнє визнання Путіним "незалежності" квазіреспублік на території окупованих Росією районів українського Донбасу. До речі, законопроєкт про це 19 січня офіційно та з помпою зареєстрували в Держдумі РФ російські комуністи. А ось голова МЗС РФ у дуже хитромудрій формі де-факто послав КПРФ, ЛДПР, "Справедливу Росію" (ці думські фракції вже бурхливо пообіцяли голосувати за звернення до Путіна "про необхідність визнання ДНР і ЛНР") і все ОРДЛО разом з ними куди подалі. Однак у ввічливій формі, майже як "ввічливий зелений чоловічок".

"Щодо Донбасу. Референдум, що відбувся в Донецькій та Луганській областях, серйозно обговорювався на зустрічі нормандського формату, де готувалися Мінські домовленості. І нас просили лідери Франції та Німеччини, щоб ми переконали представників Донецька і Луганська підписатися під ними. Тобто, по суті, вони пішли назустріч нормандській четвірці і відкликали свої рішення про незалежність, розуміючи, що будуть "від А до Я" виконані Мінські домовленості. Ось у такому стані зараз перебуває історія зі статусом цих територій", — сказав Лавров, не моргнувши оком.

А перед цим того ж дня в такій же хитромудрій формі викарбував позицію Путіна його рупор Пєсков: "Я не говоритиму про актуальність цього питання і, як і раніше, не коментуватиму саму ініціативу з цим папером, який ще перебуває на розгляді в Думі, і цей розгляд має відбутися, але тут, звичайно, хотілося б зазначити, що зараз, коли ситуація настільки напружена і настільки чутлива, дуже важливо уникати якихось кроків, які можуть спровокувати посилення цієї напруженості".

І відразу всім стало зрозуміло, що Кремль не хоче визнавати свої квазіреспубліки в ОРДЛО хоча б з однієї простої причини. Адже таке рішення стало б одностороннім виходом Росії як із нормандського, так і з мінського форматів. А це, у свою чергу, знищило б одночасно всю багаторічну риторику Москви про її нібито повну прихильність "Нормандії" та "Мінську". До такого дипломатичного самострілу Путін явно не готовий.