Старт кадрової чистки. Кого роблять цапом-відбувайлом за хвилю шахтарських страйків в ОРЛО

В огляді "ДС" — головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу

Підозріла ТКГ-метушня

На тижні, що минає, ми з нетерпінням чекали чергового засідання Тристоронньої контактної групи 18 серпня, під час якого в якості глави української делегації мав дебютувати Леонід Кравчук. Дебют відбувся, і Офіс президента охарактеризував нинішню позицію України в переговорному процесі як "проактивний", а Володимир Зеленський взагалі не приховував позитивних емоцій: "Я вважаю, що наша ТКГ відродила повністю мінські засідання. Я вважаю, що вони вдихнули в "Мінськ" життя".

Сам же Кравчук був скромніший в оцінках своєї прем'єри в мінському форматі. Більш того, він поскаржився, що на засіданні ТКГ в режимі відеоконференції, тривалому цілих два дні, російський представник Борис Гризлов співтовариші повністю заблокували будь-які переговори. Тобто всілякі актуальні питання, будь-то обмін полоненими, розмінування, розлучення сил і засобів і навіть підготовка до зустрічі лідерів "нормандської четвірки" в Берліні поставлені в пряму залежність від зміни парламентської постанови про призначення місцевих виборів у 2020 р.

Фактично мова йде про те пункті постанови, де записано про неможливість проведення виборів на окупованих територіях аж до їх реальної деокупацію і реінтеграції, а також до відновлення повного контролю України за своєю державним кордоном. "Ось тому я і звернувся до Верховної Ради і сказав, що ні я, ні ТКГ не можемо вирішити це питання. Вони сказали: якщо ми це питання не вирішимо, решту вони навіть не розглядатимуть. Наскільки мені вже відомо, 28 серпня буде зустріч політичних радників (лідерів країн нормандського формату. — ред.) в Парижі. Це також зупинилося. Вони кажуть: раз ви не можете, значить нема про що говорити", — поділився Кравчук подробицями з виданням "Сегодня" 20 серпня.

На наступний же день заступник голови парламентської фракції "Слуги народу" інша Кравчук — Євгенія — заявила, що ніякого звернення від її однофамільця в ВР офіційно поки не надходило. І взагалі сказала, як відрізала: "Верховна Рада не буде приймати ніяких постанов, законопроектів, рішень, заяв, які суперечать законодавству України і які можуть нести загрозу українському суверенітету". Втім, українська громадськість від всієї цієї підозрілої ТКГ-метушні помітно напружилася. Адже для всіх очевидно, що мова йде як мінімум про кравчуковські хитрощі забалакати мінський формат, і така тактика "пройти між крапельками" здатна хіба що затягнути переговорний процес, не більше того. А як максимум, можна говорити про початок реальної здачі національних інтересів перед країною-агресором.

Старт кадрової чистки в ОРЛО

Поки з приводу переговорів в мінському і нормандському форматах тривали суперечки в звичній системі координат зрада/перемога, на окупованій частині Луганщини стартував внутрішній розбір польотів за приведення ОРЛО на грань соціального вибуху, що особливо проявилося під час недавної хвилі шахтарських страйків. Причому кадрові чистки в російській окупаційній адміністрації в Луганську мають дві складові — публічну і таємну.

Почнемо з публічною, в якій "МГБ ЛНР" оголосило на минулому тижні про арешт "і. о. міністра промисловості і торгівлі ЛНР" Ірини Деркач, відомої також під прізвищем Шидловська. Цій коллаборантці місцева філія ФСБ інкримінує "зловживання службовими повноваженнями", посадивши її на підвал "за підозрою в корупції і лобіюванні окремих комерційних структур".

Те, що в окупації слова "чиновник" і "корупція" є на 100% синонімами, — загальновідомий факт. Але прив'язка до піймання Деркач не місцевих "МВС" або "прокуратури", а саме "МГБ", говорить багато про що. У крайньому випадку, про те, що дана історія явно може мати продовження в руслі розборок на місцевому ґрунті між Луб'янкою і нинішнім кремлівським куратором ОРДЛО Дмитром Козаком. Тим більше що чинний луганський гауляйтер Москви Пасічник представляє якраз ФСБ, яка, судячи з усього, в перманентній битві "веж Кремля" зуміла-таки відстояти для свого протеже крісло "голови ЛНР".

Хто кому козел

І тут ми переходимо до неафішованої частини кадрових рішень. А саме: до відставки "міністра палива, енергетики та вугільної промисловості ЛНР" Павла Мальгіна, який дістався Пасічнику від поваленого їм же в листопаді 2017 р. "папередніка" Плотницького і майже три роки продовжував відповідати за умиротворення шахтарських колективів з хронічними заборгованостями по зарплаті. Тепер же, коли в травні прорвало гірників на зоринській "Никанор-Нової", в червні — на антрацитівській "Комсомольській", а передстрайковий стан зберігається мало не на кожній шахті в ОРЛО, головним цапом-відбувайлом оголошений Мальгін. Правда, дуже тихо — шляхом викреслення його прізвища з офіційного списку "міністрів" на сайті "Радміну ЛНР" і на аналогічному ресурсі самого "Мінвугілля".

Між іншим, з Мальгіним багато шахтарів Луганщини знайомі не з чуток. Тому що він багато працював в системі українського МНС: спочатку командував 7-м воєнізованим гірничорятувальним загоном в Лисичанську, а потім зайняв аналогічну посаду в 8-м загоні ДВГРС в рідному Краснодоні (нинішньому Сорокино), дослужившись до весни 2014 р. до звання підполковника служби цивільного захисту. Тобто хоч якийсь авторитет в шахтарському середовищі цей зрадник присяги українському народу все ж мав.

Плюс, що важливо, водив багаторічну дружбу з самим "прем'єром ЛНР" Сергієм Козловим (екс-начальник Краснодонського райвідділу МНС України), який всі роки окупації і "кришував" Мальгін. Так що зараз, мабуть, жижки особливо трясуться саме у Козлова, який орієнтується на ГРУ і колишнього путінського куратора ОРДЛО Владислава Суркова. Хоча вихідцем з російської військової розвідки є і новий куратор Козак, що може стати єдиним рятівником для луганського топ-коллаборанта Козлова.