Кому мішок на голову, кому — квартира в Ірпені. Які долі уготовані колаборантам з ОРДЛО

В огляді "ДС" — головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу

Похмура річниця "Нормандії"

Весь тиждень багато обговорення крутилися навколо однієї дати — 9 грудня. Саме в цей день рік тому відбувся в Парижі саміт лідерів країн — учасниць "нормандської четвірки": України, Німеччини, Франції та Росії. Втім, його сумна річниця лише констатувала той факт, що ніякого, по суті, серйозного зрушення на шляху до якогось завершення російсько-української війни з тих пір так і не відбулося. Так, інтенсивність бойових дій на фронті дійсно знизилося, але тільки з кінця липня, коли почало діяти чергове перемир'я, яке, як свідчать регулярні звіти ОБСЄ, російські окупанти постійно порушують. А більше — нічого істотного.

Путін покладає провину за це, само собою, на Київ, про що не забув розповісти в останній телефонній розмові з німецьким канцлером Ангелою Меркель. Київ, в свою чергу, переводить стрілки на Москву, вкладаючи в уста глави української делегації в Тристоронній контактній групі Леоніда Кравчука відповідні меседжі. Наприклад, останній недавно так і заявив: "Путін сказав Меркель, що Росія і далі буде працювати в рамках формату. Але у них така теорія: одні говорять одне, інші інше, а треті нічого не виконують. Ми це бачимо на прикладі нормандської зустрічі 9 грудня: Україна виконала майже всі пункти, але з боку Росії не було зустрічних кроків".

Одним словом, як висловився щодо мінського формату той же Кравчук, "ми зробили все, вичерпали всі можливості та бачимо безвихідь". Що ж стосується нормандського формату, то про новий саміті "четвірки" в Берліні, який спочатку планувався, нагадаємо, на весну 2020-го, поки можна тільки мріяти. Або просто поговорити на цю тему політичним радникам лідерів країн-учасниць, чиє чергове рандеву нібито вже заплановано на другу половину грудня, але без точної дати.

Однак подібні дипломатичні зустрічі не здатні зрушити з мертвої точки навіть суто гуманітарні питання, включаючи тему обміну. До речі, як повідомила днями надзвичайному і повноважному послу Великобританії в Україні Мелінді Сіммонс український омбудсмен Людмила Денисова, в полоні на тимчасово окупованих територіях Донбасу знаходиться 241 громадянин України. І ніхто з них з майже стовідсотковою ймовірністю, на жаль, не зможе відсвяткувати Новий рік і Різдво в колі своєї родини.

У пошуках шляхів до втечі

Тим часом актуальна поведінка топ-колаборантів стала супроводжуватися відвертою метушнею. І якщо ватажок російської окупаційної адміністрації в Донецьку Пушилін Денис Володимирович намагається залишатися на публіці в повному здоров'ї і бадьорому настрої, навіть демонстративно відвідуючи під час коронавірусної пандемії місцевий ринок без маски для покупки собі сала, то його луганський "колега" Пасічник недавно перехворів COVID-19, в таємниці посилено оббиває московські пороги. Принаймні, про це пишуть окремі сепаратистські Telegram-канали. "Дайте мені піти", — нібито випрошує він у своїх російських кураторів, на що ті йому відповідають, що, потрібно, мовляв, трохи почекати.

Втім, не тільки Пасічник готує собі запасні аеродроми, щоб по-тихому "піти на пенсію", назавжди зникнувши з людських очей геть. Аналогічну проблему по-своєму вирішують і деякі "урядовці ЛНР", як, наприклад, тамтешня "глава мінохоронздоров'я" Пащенко. Дізнавшись про це, луганське ватнічество особливо розлютив той факт, що "міністр" сплела собі гніздечко на всякий випадок не де-небудь, а в самому серці ненависної "хунти" — київському передмісті Ірпені, в якому придбала собі нерухомість. Причому обзавестися ірпінською квартирою Пащенко допомогло успішне "освоєння коштів" з російського бюджету, які виділялися на медичні потреби для окупованих районів Луганщини.

До того ж вчасно проведена нею конвертація освоєних рублів в євро дозволила забезпечити навчання дочки Пащенко, яка змінила завбачливо прізвище, далеко від Луганська. Так, ще в 2014-му Софія Бука (тепер так величають дочка "міністра ЛНР") спочатку вступила до Київського торгово-економічного університету, потім перебралася до польського Вроцлава в Університет економіки і, нарешті, виявилася по самі вуха в "ненависної гейропе" — стала навчатися у французькому державному Університеті Гренобль-Альпи (UGA), який вже закінчила. Зараз через пандемію коронавірусу Софія не може роз'їжджати по Парижу і нібито поки перебуває під материнським крилом безпосередньо в Луганську. Але ніхто не сумнівається, що дане сімейство сидить на валізах за принципом "як тільки — так і відразу".

З мішком на голові

Поки одні зрадники України, як вищезгадані Пасічник і Пащенко, шукають шляхи до втечі з окупованого Донбасу, інших знаходять в ОРДЛО в занедбаних місцях з явними ознаками попередніх екзекуцій. Останній раз подібний випадок стався в Донецьку з колишнім "депутатом парламенту ДНР" на прізвище Куц ще десять днів тому, а колаборантські кола через цю знакову для них подію продовжувало лихоманити весь минулий тиждень.

Отже, за версією самого Куца, 3 грудня серед білого дня в самому центрі Донецька на вулиці Артема невідомі оглушили його електрошокером, одягли на голову мішок, зв'язали пластикової стяжкою руки і, зануривши в авто, відвезли чи в якийсь гараж, чи у підвал. Не знімаючи з Куца мішка і пластикових наручників, з ним провели задушевну бесіду, яка розтяглася так годин на 17-18, про шкоду підривної діяльності. А вся справа в тому, що Куцу і його дружині відмовили в отриманні російського громадянства, але ті подали в Ростові-на-Дону судовий позов про неправомірність такого відмови, мотивованого звинуваченнями в екстремізмі (які, підкреслимо, дійсно справедливі, зважаючи активної участі Куца в екстремістської діяльності під час "російської весни"-2014).

Тому невідомі (швидше за все, чекісти), як вміли, переконували "депутата ДНР першого скликання" заспокоїться і розслабитися, а паралельно утриматися від публічної критики окупаційної "влади" в злободенному питанні заборгованостей шахтарям із зарплати в ОРДЛО. Причому поводились з Куцем досить гуманно — на наступний ранок його викинули біля 2-го Міського ставка, де він і був виявлений живим і все з тим же мішком на голові. А могли б, по звичайній тут практиці, просто залишити Куца, у якого вдома на стіні висять портрети Сталіна і Путіна, гнити де-небудь "на підвалі". Як це відбувається з сотнями нікому не потрібних російських іхтамнетов, що заполонили собою камери місцевих СІЗО і таборів.