Дідусь у трусиках. Чому Кремль перейшов до тактики дрібних капостей

В огляді "ДС" — головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу

Синхронні стогони по Фокіну

Коли 29 вересня на засідання комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування нарешті прибув на той момент ще заступник голови делегації України в Тристоронній контактній групі Вітольд Фокін, який багато разів оскандалився, увагу до його монологів-виправдань було прикуто не тільки з боку широкого українського загалу. За його виступом особливо пильно стежили за поребриком, коментуючи це шоу одного старого актора буквально в режимі онлайн.

Яких тут вигуків від різних колаборантів, а також усіляких російських і ОРДЛО-пропагандистів тільки не було. І вони не просто співчували Фокіну, а всім скопом уповали на його мудрість і величезний політичний досвід, обовʼязково підкреслюючи факт того, що він був першим премʼєром незалежної України. Багато хто за звичкою впадали в зайву істерику, тому однією з найреспектабельніших стала фраза в соцмережі "представника ЛНР в політичній підгрупі ТКГ" Родіона Мірошника: "Младодепутати постмайданного періоду продовжують екзекуцію над літньою і заслуженою людиною 87 років від народження".

Ну а після вже знаменитого фокінського спічу про те, що він, мовляв, не бачить ніяких підтверджень війни між Україною і Росією, що закономірно спричинило виведення його зі складу української делегації в ТКГ, стартував справжній хайп всієї Русі, рівень же всеросійської емпатії до українського віп-старця просто зашкалив. "Фокіна розіпʼяли" — такими заголовками почали майоріти російські пропагандистські ЗМІ. Ще трохи, і вийшов би новий мем про хлопчика, пардон, дідуся в трусиках.

Одночасно ніби з якоїсь ватної табакерки вискочив одіозно відомий своїм "миротворством" Сергій Сивохо: "Знову цькування, вульгарне і мерзенне. Як вульгарні і мерзенні ті, хто його організував. Мені це знайоме. В черговий раз голос розуму закричали й освистали". Нарешті, всі ці синхронні стогони по "розіпʼятого і освистаного" Фокіна підсумував особисто рупор Кремля Дмитро Пєсков. "Фокін солідаризується з очевидністю, яка неодноразово нами констатувалась протягом не одного року. На Донбасі не відбувається війни між Україною і Росією і не відбувалася. На Донбасі відбувається внутрішньоукраїнський конфлікт", — сказав як відрізав путінський прес-секретар.

Тактика дрібних капостей

Утім, на цьому спектакль не закінчився, а перейшов на новий рівень — саме 30 вересня в день звільнення Фокіна почалася низка підозрілих збігів. Так, після чотирьох годин розмови ні про що на черговому віртуальному засіданні ТКГ глава російської делегації Борис Гризлов раптом утнув формений кавалерійський наскок. По-перше, він оголосив співрозмовникам про те, що представники Росії ведуть несанкціонований запис цієї відеоконференції, а по-друге, почав погрожувати оприлюдненням цих аудіо- і відеозаписів.

Збентежена Гризловим спецпредставник ОБСЄ Хайді Грау почала апелювати, що такі підходи офіційної делегації РФ суперечать як міжнародній практиці конфіденційних переговорів загалом, так і існуючим домовленостям в мінському форматі зокрема. Однак, зустрівши гризловську завзятість з новою силою, Грау як модератор переговорного процесу змушена була просто перервати засідання ТКГ. До того часу, поки не вдасться домовитися щодо кодексу поведінки та інформаційної політики, якого повинні дотримуватися всі без винятку його учасники.

Тобто вийшло так, що путінський представник, не зумівши досягти якого-небудь посилення переговорної позиції, наплював на всілякі дипломатичні тонкощі і перейшов до банальної тактики дрібних капостей, перетворивши занадто складну для себе шахову партію на примітивну гру "в Чапаєва". І такий приклад виявився не просто заразним, ця нехитра тактика, судячи з усього, використовуватиметься Кремлем і його маріонетками на українському напрямку повсюдно — і в дипломатичному плані, і в політичному, і навіть в суто військовому.

Про всякий випадок

За ще одним неймовірним збігом саме 30 вересня були зафіксовані одночасно півтори сотні пожеж в 32 населених пунктах на контрольованій українським урядом частині Луганської області. Вони до ранку 3 жовтня охопили понад 20 тис. га місцевих лісів і призвели до людських жертв. Зрозуміло, що вогненній стихії особливо сприяє суха і вітряна погода, що встановилася в регіоні, а горять поля і посадки зараз і в ОРДЛО. Але як мінімум у прифронтових районах природна ніби-то катастрофа від початку виглядала не зовсім випадковою.

Невдовзі зʼявилися відеопідтвердження того, як російські "їхтамнети" спеціально підпалюють траву біля позицій ВСУ в Станично-Луганському районі, а також ведуть обстріл трасуючими кулями тамтешніх лісистих берегів Сіверського Дінця, щоб вогнищ загоряння було більше. В результаті вже 1 жовтня масштабна пожежа поширилася на особливу гордість президента Володимира Зеленського — КПВВ "Станиця Луганська", перетворивши вітринний пункт пропуску на купу попелу. Само собою, про пропуск через нього людей в окупований Луганськ і назад вже не йшлося, хоча премʼєр Денис Шмигаль, який прибув на Луганщину в екстреному порядку, пообіцяв якнайшвидше відновлення роботи цього КПВВ.

Хоча в принципі російські окупанти ще тиждень тому "вирішили питання" з перетином лінії розмежування і з ОРДО, і ОРЛО, коли луганський гауляйтер Кремля Пасічник жорстко обмежив пересування громадян через Станицю. Тому своїми умисними підпалами бойовики накапостили про всякий випадок, причому як в прямому, так і в переносному сенсі. З одного боку, тепер луганчанам і гостям "столиці", місцевим колаборантам і заїжджим з Росії майстрам пропаганди, стане на певний час легше пудрити мізки на вічну тему "у всьому винна Україна", тикаючи при цьому пальцем на згарища і "нездатність української влади боротися зі стихією".

А з іншого боку, Путін і його гоп-компанія отримала зайву можливість для соціально-політичної дестабілізації практично всіх неокупованих районів Луганщини включно з нинішнім її обласним центром Сєвєродонецьком. Ну і, врешті-решт, окремий "бонус" для Кремля — вся тяжкість фінансового тягаря з ліквідації наслідків спустошуючих пожеж ляже на український держбюджет.