Пургіна — на звалище. Чому Кремль заборонив "Республіканську партію Донбасу"

В огляді "ДС" — головні події за останні сім днів, що відбулися на території окупованих районів Донбасу

Козак розбушувався

На тижні, що минає, можливість повномасштабної військової ескалації з боку Росії — і не тільки на території окупованої нею частини українських Донеччини і Луганщини — залишалася топ-темою обговорень в нашій країні і далеко за її межами. Президент Володимир Зеленський побував безпосередньо на лінії фронту, а Берлін і Париж закликали Путіна пояснити мотиви скупчення підрозділів ЗС РФ вздовж всього кордону з Україною. У Вашингтоні ж відзначили, що такі масштаби пересувань російських військ уздовж російсько-українського кордону не фіксувалися з 2014 року, коли агресія РФ була в найгарячішою фазі.

У Москві знову довелося за всіх віддуватися заступнику глави путінської адміністрації і кремлівському куратору ОРДЛО Дмитру Козаку. Правда, зробив він це 8 квітня дуже непоказно за формою — у вигляді майже годинного монологу на сесії спільного проекту Інституту світової економіки і міжнародних відносин імені Євгена Примакова РАН і групи "Інтерфакс" під нудною назвою "Росія і світ: професійна розмова". Але при цьому така отвєтка Козака виявилася досить ефектною по суті — прямо в класичному стилі "Фантомас розбушувався". Псевдонаукова сесія перетворилася на театр одного актора, що підігрівається підготовленими журналістськими питаннями із залу, а присутність на підмостках ще чотирьох яйцеголових виглядала фактично "для меблів".

Що стосується красномовних епітетів і порівнянь, Козак був в ударі, як і в своєму інтерв'ю російському "Інтерфаксу" від 16 березня, втім, тоді вся суть розмови практично звелася до однієї єдиної його цитаті, винесеною в заголовок : "Новий мирний план по Донбасу — це міф". Ось і тепер путінський куратор ОРДЛО відверто висміював нинішню команду офіційного Києва. "Команда "Кварталу 95" вирішила поставити спектакль під назвою "Військова загроза" і "Можуть загратися, я завжди кажу, що вони діти з сірниками" - це лише дві найбільш цитовані фрази Козака, сказані ним під час даної "професійної розмови". Крім, звичайно ж, головної відкритої загрози, яку заступник голови адміністрації Путіна вимовив вже під завісу свого виступу, відповідаючи на "несподіване" питання журналіста "Інтерфаксу", чи буде Росія захищати громадян РФ в ОРДЛО з російськими паспортами, "якщо діти з сірниками влаштують пожежу".

Тут вже Козак розійшовся не на жарт: "Сьогодні все залежить від того, якою буде масштаб пожежі. Якщо там буде, як каже наш президент, влаштована Сребрениця, мабуть, змушені будемо встати на захист. Сьогодні там досить загартовані в боях за сім років збройні формування ОРДЛО, вони в стані, так би мовити, утримувати оборону. Думаю, що така необхідність не виникне, але все залежить від іншої сторони... Початок бойових дій — це початок кінця України. Це самостріл — постріл собі не в ногу, а в скроню". І відразу стало остаточно зрозуміло, заради чого був влаштований Козаком разом з Російською академією наук і "Інтерфаксом" весь цей квазінауковий цирк з нібито імпровізованою прес-конференцією.

Підказки Путіну з гальорки

Про те, що тут мова йде зовсім не про якісь імпровізації кремлівського топ-чиновника, а про добре продуману інформаційну атаку в улюбленій Путіним грі на підвищення ставок, кажуть цілий ряд свіжих реплік, також сказаних першими особами Москви начебто ненароком. Наприклад, глава МЗС РФ Сергій Лавров, перебуваючи з візитом в Індії, раптом згадав про нормандський формат, заявивши з явним натяком на загрозу: мовляв, "ми не бачимо енергійних дій з боку наших французьких і німецьких колег щодо приведення української сторони до тями".

А 8 квітня в великому інтерв'ю газеті "Комерсант", яке розпочалося, само собою, з теми загострення ситуації на Донбасі, секретар Радбезу Росії Микола Патрушев був теж максимально прямолінійним, наскільки він взагалі на це здатний. Так, на питання, чи є у Росії якісь "червоні лінії", при перетині яких вона готова відкрито втрутитися в конфлікт в Україні (версія Путіна "нас там немає" все ще залишається робочою) цей генерал ФСБ відчеканив наступне: "Ми таких планів не виношуємо, ні. Але уважно відстежуємо ситуацію. Виходячи з її розвитку будуть вжиті конкретні заходи".

Нарешті, як чорт із табакерки вискочив лідер КПРФ Геннадій Зюганов, підказавши господарю Кремля, що той повинен включити в своє послання Федеральним зборам, запланованим на 21 квітня, положення про визнання "народних республік Донбасу". Мовляв, "в посланні президента треба сказати: ми визнаємо ДНР і ЛНР, там живуть 400 тисяч наших громадян, і ми будемо їх захищати усіма наявними засобами". Загальновідомо: що у таких, як Зюганов, на язику, то у Путіна на розумі. Та й поле для маневру у Кремля нині дійсно звузилося до неможливості, а з запуском мінського і нормандського форматів у вигідному для Росії ключі не впорався навіть досвідчений путінський куратор ОРДЛО Козак. У чому останній, до речі кажучи, і зізнався в своєму вищезгаданому спічі в "Інтерфаксі" хоч і непрямо, зате цілком очевидно.

Пургіна — на смітник

На тлі одкровень вищих посадових осіб країни-агресора останні рухи в окупованому Донецьку виглядають дрібними інтрижками районного масштабу. Хоча їх зміст продиктований саме актуальними сценаріями Кремля щодо захоплених українських територій і відвертим списуванням в утиль окремих запасних варіантів. Наприклад, стала остаточно зрозуміла подальша доля Пургіна — колаборанта першої хвилі, бувшого до Пушиліна "спікером парламенту ДНР", що вважається містечковим ідеологом сепаратизму і створення на території ОРДО нинішнього квазідержавного утворення.

Так, за допомогою вердикту "апеляційної палати Верховного суду ДНР" від 8 квітня його "Республіканській партії Донбасу" було відмовлено в "реєстрації". Попереду залишилася ще одна "касація" (смішно, звичайно, виглядають всі ці юридичні моменти в умовах жорсткого тоталітарного режиму, встановленого Росією в окупації), втім, всім вже зрозуміло, що даний бородатий персонаж безповоротно викинуть на смітник. А з ним — і його мрії замінити давнього недруга Пушиліна в кріслі ватажка російської окупаційної адміністрації в Донецьку.

Але в більш широкому контексті, що виходить за рамки суто особистої невдачі запасний маріонетки окремих московських кураторів, ліквідація Пургіна (поки тільки в фігуральному сенсі слова) свідчить як мінімум про дві речі. По-перше, його "опозиційний політичний проект" був розрахований для окупованих районів як Донеччини, так і Луганщини з можливим їх об'єднанням в одну "республіку". А по-друге, "Республіканська партія Донбасу" запускалася Пургіним під якісь вибори в ОРДЛО. В результаті і на цих самих виборах під будь-яким соусом, і на створенні навіть "міні-Новоросії" Путіним, схоже, поставлено жирний хрест.