Звірства, подушки та ікони. Як харківська влада у Сумах порядкувала

У солідному документі, завіреному, як і належить, підписом та печаткою, чорним по білому значилося: "Предъявителю сего тов. Русаковой Президиум Губисполкома предлагает оказать самое срочное содействие в приискании красного материала для плаката. В крайнем случае предлагается Вам снять портьеру в одном из буржуазных домов и доставить в Губисполком". І це було геть не найчудніше розпорядження з тих, що повітова влада отримала від губернської за півтора місяці вимушеного сусідства. 

Тепер уже мало хто памʼятає, що влітку 1919-го червоні керували Харківською губернією із Сум. Підвищенню статусу міста "посприяли" денікінці, які 24-25 червня змусили радвладу залишити слобідську столицю і відступити на північ. Тихий повітовий центр, який і до того не раював, мусив надати притулок цілому натовпу розлючених втікачів.

Як свідчать документи липня-першої половини серпня 1919-го, прибульці повелися не надто чемно: відсунули місцевих від керма і стали їх учити "революційному порядку". Нещадна боротьба з "контрою" ускладнилася конфліктами між "своїми".

Почалося з того, що комендантом міста, в якому було оголошено військовий стан, голова губвиконкому поставив харківця Костянтина Маслова. Один з його підлеглих, не знаючи в обличчя місцеву владу, у ніч на 5 липня спробував затримати двох членів сумського повітового виконкому — ті відмовлялися показати перепустку, що давала право ходити містом під час комендантської години.

Словесна сутичка не перейшла у стрілянину лише тому, що на боці сумських була явна чисельна перевага — встигли викликати підмогу. У підсумку, адʼютанту коменданта по стройовій частині довелося провести ніч у повітовій ЧК.

А 6 липня посварився з сумськими вже і сам комендант. Мова йшла про річ серйозну — ексклюзивне право трясти місцеву буржуазію. Повітовий воєнком товариш Мороз викликав до себе Маслова і заборонив йому провадити будь-які обшуки без попереднього узгодження з ним або ж з головою сумського виконкому.

Приводом для зʼясування стосунків став трус, вчинений бійцями комендатури у будинку лікаря Олександра Мєщанінова, колишнього голови повітової земської управи. Знайшли багато чого — солідні запаси білизни, матерії, меблів. І товариш Мороз геть не безпідставно запідозрив товариша Маслова у намаганні поживитися за рахунок "буржуя".

Та комендант стверджував, що труси у "буржуазних кварталах" провадяться, перш за все, з метою попередження можливого повстання. І їхня головна мета — пошуки прихованої зброї, а не майна. От і в Мєщанінова дещо цікаве вилучили — прапор з ідеологічно шкідливим написом. От, читайте: "Да преклонятся перед интересами национальными интересы классовые!".

Голова губвиконкому Павло Кін став на бік Маслова: він діяв правильно! Оскільки у місті запроваджено військовий стан, комендант не тільки має право, а й зобовʼязаний самостійно провадити обшуки та арешти. А будь-яке втручання у його діяльність з боку місцевої влади треба вважати "недопустимым и вредным".

Внаслідок цього інциденту загін при комендатурі суттєво посилили. За рахунок найлютіших, що прибули із Харкова: 6 липня Костянтину Маслову підпорядкували взвод Степана Саєнка.

Чутки про харківські "подвиги" цього нелюда до Сум на той час уже докотилися. І встигли знайти підтвердження на місці: 1 липня підлеглі Саєнка скарали на смерть десятьох заручників, вивезених з Харкова. Причому застрелили лише двох — інших зарубали шаблями. Трупи закопали біля залізничного вокзалу.

З того часу і до 28-го липня, поки Степанових бійців не переселили з вагонів до казарми, станція Суми була для місцевих жителів не меншим пострахом, ніж повітова ЧК. Про це свідчить низка клопотань, що збереглися в архівному фонді губвиконкому.

Клопотання стандартні за формою: наш співробітник Х (Y, Z), справжній пролетар (революціонер, прихильник радвлади), потрапив "в распоряжение товарища Саенко", хоча ні в чому не винен.Звільніть його, товаришу Кін! У підтексті: поки не пристрелили бідаку.

Але на те, що лякало обивателя, голова губвиконкому дивився "дещо" інакше. Судячи з кадрових призначень, здійснених Кіном у Сумах, приналежність до саєнківського загону, перевіреного у ділі і заплямованого кровʼю, була найкращою характеристикою для кандидата на посаду.

Найвище злетів червоноармієць Кононенко — став уповноваженим з евакуації спирту. Матроса Едуарда Вольбедахта відправили секретарювати до Лебединської ЧК, а бійця Олександра Логутяєва зробили комісаром ЧК Сумської.

Добре знаючи ціну місцевим "дзержинцям", Павло Кін вельми щільно обставив їх своїми людьми. Як офіційно, так і… неофіційно.

18 липня президія губвиконкому призначила завідуючим секретною частиною повітової ЧК товариша Заборенка Василя Михайловича, який до втечі з Харкова був членом колегії ЧК губернської.

Тоді ж секретно-оперативний відділ поповнився скромним співробітником на прізвище Левченко. Формально — уповноваженим, фактично — персональним стукачем товариша Кіна. Чекісти стежили за обивателями, Левченко — за чекістами.

Здається, голова губвиконкому анітрохи не відчував до місцевих того, що більшовики називали "політичною довірою". Бо у Сумах творилися дивні, з точки зору харківців, речі: двоголові орли прикрашали не лише приватні будинки, а й радянські установи! Хоча повітове місто стало "червоним" ще 5-го січня 1919 року, в державних закладах тихо-мирно продовжували висіти хрести та ікони.

Павло Кін встиг і у цій галузі навести лад. 11 липня наказав відділу управління повітового виконкому "немедленно принять меры к снятию корон, вывесок с гербами Царского Правительства и т.д., как с Советских учреждений, училищ, так и с частных домов и магазинов". Водночас повелів "снять иконы и др. предметы религиозного культа". Але ці — лише з державних установ.

Сумчани підкорилися: зняли вивіски, зняли корони. А дуже скоро і одяг довелося з себе знімати. Бо президія губвиконкому вирішила обкласти громадян міста "натуральной повинностью".

Про те, як поставилося населення до цієї ініціативи, яскраво свідчить майже анекдотична переписка між головами губернського та повітового виконкомів. Обурений Кін поскаржився колезі на ще одного голову — Сумської ЧК: як він міг такий важливий захід назвати "раздеванием"? Де ваша партійна дисципліна?

Але чекіст знав, про що говорив. Драконівська постанова президії губвиконкому від 28 липня передбачала вилучення не лише одягу — цілої низки речей широкого вжитку.

Як і належить серйозному документу, скарга мала преамбулу. До того ж, неначе списану у булгаковського Шарікова: "Один в семи комнатах расселился, штанов у него сорок пар, а другой шляется, в сорных ящиках питание ищет". Мовляв, сімʼї червоноармійців бідують, біженці з Донбасу та Харкова ледь не голими ходять, а клята буржуазія переховує у себе казкові багатства.

Отже, посилаючись відразу на три нормативних документи, президія вирішила відновити соціальну справедливість: "Объявить день 4 августа сего года днем начала обложения буржуазии г. Сум и его пригородов натуральной повинностью, а именно — платяной, бельевой, предметами постели, как-то: кровати, подушки, одеяла, матрацы, постельное белье и посуда".

"Буржуїв" розділили на три категорії, з огляду на рівень їхньої заможності, і зобовʼязали протягом пʼяти днів виконати повинність. "Женщина первой категории", наприклад, мала здати: "2 сорочки. 2 панталон, 2 лифа, 1 споднюю юбку, 2 верхних юбки, 2 кофточки, 1 пару ботинок, 2 пары чулок, 1 пальто или кофту, 1 головной платок (шерстяной вязаный или теплый), 1 пару перчаток или муфту, 1 кровать. 1 матрац, 2 простыни, 1 подушку, 2 наволочки, 1 одеяло (теплое), 3 носовых платка".

Список видається довгим? Маємо і короткий! Бо повинністю обклали ще й дітей. Тут простіше: "По комплекту белья и одежи от грудного до 15-летнего возраста с каждого ребенка".

Одначе, вилучити все заплановане у пʼятиденний термін не вдалося: бурхливим потоком полилися скарги про неправильне обкладення. Бо геть не всі, визначені "буржуями", були такими насправді.

А вже 14 серпня червоних вигнала із Сум Добровольча армія генерала Денікіна. Всіх — і місцевих, і харківських.Чи стелилося за більшовицькими обозами пірʼя з конфіскованих подушок, документи не повідомляють…