Як на Чорноморському флоті всі кораблі синьо-жовті стяги підняли
У жовтні 1917-го Україна зробила першу заявку на повернення в коло морських держав
25 (12) жовтня 1917 року всі кораблі колишнього імператорського флоту на Чорному морі та його берегові частини підняли на один день українські національні прапори на честь українізації кораблів Балтійського флоту та сигналізували прапорами "Хай живе вільна Україна".
На початку Російської революції на чорноморському узбережжі від Дунаю до Кавказу базувався російський Чорноморський флот, який домінував в Чорному морі та був другим за розміром на постімперському просторі. У його складі було 105 бойових кораблів та 203 допоміжних судна. Серед них — найсучасніші "кораблі-фортеці": дредноути або лінкори нового типу, броненосці, крейсери, есмінці, міноносці та підводні човни. Служило на флоті понад 40 тис. моряків та офіцерів. Більшість з них були вихідцями з України. За радянськими джерелами, серед військових моряків-чорноморців 65% були українцями, 28% -росіянами, 7% — представниками інших національностей. Звісно, такий склад флоту створював передумови для успішного розгортання українізації.
Шанувальники вітчизняної історії добре знають та відзначають 29 квітня Свято Українського моря, оскільки у 1918-му саме цього дня Чорноморський флот підняв синьо-жовтий стяг. У 1919-му влада УНР оголосила цю дату святковою, тому її понад два десятиліття святкували активісти на Західній Україні та десятиліттями українська діаспора. Проте небагатьом відомо, що "генеральна репетиція" подій 29 квітня 1918 р-го відбулася ще півроку перед тим.
"Військовий Генеральний комітет одержав од "Центрофлоту", який обʼєднує 80 процентів моряків усього Чорноморського флоту, телеграму, в якій сказано, що увесь Чорноморський флот обʼявив себе українським і на всіх броненосцях, крейсерах, міноносцях і інших воєнних кораблях вивісив український прапор. Чорноморський флот шле свої привітання український краєвій і військовій владі", — повідомляла у жовтні 1917 р. одна з українських газет. (Згаданий у повідомленні "Центрофлот" — це утворений у вересні 1917 р. колегіальний виборний орган матроських мас Центральний комітет Чорноморського флоту, в якому домінували російські есери та інші ліві партії.)
На шпальтах іншої газети далі можна було прочитати:
У газетних дописах сторічної давнини добре передано настрій багатьох моряків-чорноморців та офіцерів, які з ентузіазмом зустрічали процеси українізації. Українські організації військового флоту, які виникли на хвилі революційних трансформацій — Рада Чорноморської Української громади в Севастополі, Севастопольська українська Рада робітничих і військових депутатів, Чорноморський Український військовий комітет, — справді виступали за українізацію всього Чорноморського флоту. І не лише вони
Рішення щодо цього ухвалили І та ІІ Всеукраїнські військові зʼїзди ще у травні та червні 1917-го. Наприклад, делегати від армії та флоту першого форуму наполягали на поповненні Чорноморського флоту виключно українцями, "зважаючи на те, що він і зараз складається в переважній більшості з українців". ІІ зʼїзд постановив комплектувати вихідцями з України "виключно місцеві запасні і дійсні часті, а також Чорноморський флот". Його учасники також доручили Українському Генеральному військовому комітету якнайшвидше розробити детальний план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного переведення його в життя.
У 1917-му Українська Центральна Рада стояла на позиціях надання Україні широкої автономії у складі демократичної Російської федерації. На жаль, у військовому будівництві вона відстоювала ідею створення збройних сил міліційного типу, а не регулярної армії. В умовах Світової війни і насування серії міжнаціональних та громадянських воєн такий помилковий підхід зменшував інтерес Центральної Ради до питань військово-морського будівництва загалом та українізації Чорноморського флоту зокрема.
Частково таке її ставлення компенсувалося стихійним рухом українських військових моряків. Навесні-влітку 1917-го на багатьох кораблях та берегових частинах виникли українські ради, громади та гуртки, інші організації. Чорноморці брали участь в українських військових зʼїздах. Особлива значна делегація була на ІІ-му зʼїзді. Оголошення на цьому форумі, який представляв понад 1,7 млн. вояків, І-го Універсалу про автономію України справило на багатьох приголомшуюче враження.
В Севастополі після цього виник Чорноморський Український військовий комітет, як орган виконання рішень Українського Генерального військового комітету, звʼязку з УЦР, координації діяльності українських організацій Чорного моря.
У Миколаєві моряки та корабели поставили питання про українізацію кораблів, що будувалися в місті. Наприкінці червня до складу флоту було зараховано найпотужнійший та найсучасніший корабель на Чорному морі — лінкор-дредноут "Воля", щойно збудований на миколаївському заводі "Россуд". Коли на корабель повернулися делегати моряків з ІІ Всеукраїнського військового зʼїзду і доповіли постанову про українізацію флоту, то екіпаж "Волі" наприкінці червня більшістю голосів ухвалив рішення про підняття жовто-синього стягу та про перехід під ним у Севастополь. Через спротив офіцерів реалізувати це рішення не вдалося, і лінкор ввійшов 17 липня 1917-го в севастопольську гавань під Андріївським прапором на гафелі. Хоча серед інших прапорів на кораблі був і український.
Під впливом цих подій ескадрений міноносець "Завидний" у липні 1917-го не тільки підняв український прапор, але й вийшов під ним у морський дозор. Як згадував свідок події — один з лідерів Чорноморської Української громади Севастополя підполковник Вадим Богомолець, піднесення українського прапору над цим кораблем "струсонуло цілою Чорноморською Фльотою". Екіпаж есмінця був укомплектований здебільшого свідомими українцями, серед яких діяв український гурток. "Одного дня в Раду (Чорноморської Української громади Севастополя — А.І.) прибули схвильовані, зі щасливим виразом облич, українські делегати з "Завидного" і зголосили, що міноносець підніс український прапор. Якийсь надзвичайно радісний, святочний настрій охопив наших членів Ради. Всі зрозуміли, що це момент історичний", — написав пізніше В. Богомолець.
УЦР офіційно не зреагувала на першу появу національного прапору над військовим кораблем на Чорному морі. А ось негативна реакція командування не забарилась — на його вимогу "Завидний" після повернення з моря спустив з гафеля український прапор.
Підполковник Богомолець, який разом з іншим офіцером привітав з підняттям українського прапора екіпаж корабля від імені Ради Чорноморської Української громади, згадував: "Наша ж присутність на міноносці викликала незадоволення серед значної частини старшин Чорноморської Фльоти, а деякі зі старшин назвали нас навіть зрадниками".
Під час революції та в умовах Світової війни політичні сили шукали опертя не тільки в масах, а й у збройних силах. За вплив на особовий склад боролись як українські політичні сили, так і російські есери, меншовики, більшовики, анархісти, монархісти… Деякі з них набагато енергійніше, ніж УЦР. Одним з проявів такого суперництва була й "війна прапорів", коли кораблі піднімали стяги тих чи інших політичних сил, що мало засвідчувати як їхню впливовість, так і відданість екіпажів певним політичним ідеям. На початку жовтня 1917-го Чорноморський флот за рішенням Центрофлоту підняв на один день червоні прапори на честь Російської Демократичної Федеративної Республіки (на той час Росію вже проголосили республікою, але поки не федеративною).
Національне піднесення у 1917-му охопило також і моряків-українців найбільшого в Росії Балтійського флоту, які складали 15% його особового складу і вимагали українізувати крейсер "Світлана", есмінці "Україна" і "Гайдамак". Український революційний військово-морський штаб Балтфлоту планував перевести ці кораблі на Чорне море.
Звістка про дозвіл Тимчасового уряду українізувати "Світлану" викликала гарячій відгук на Чорноморському флоті. Центрофлот підтримав ініціативу Чорноморського Українського військового комітету про підняття 25 (12) жовтня 1917-го на один день українських національних прапорів на всіх кораблях, судах, у портах і фортецях флоту. О 8-й годині цього дня під звуки корабельних ринд та оркестрів на корабельні щогли та портові флагштоки було урочисто піднято жовто-сині стяги та на кораблях набрані прапорами стеньгові сигнали "Хай живе вільна Україна". А у Севастополі, Євпаторії, Феодосії, Керчі, Херсоні, Миколаєві та Одесі 25 (12) жовтня пройшли багаточисельні проукраїнські демонстрації.
Есмінець "Завидний" підняв того дня замість Андріївського українські національні прапори як на стеньзі, так і на гафелі. На відміну від всіх інших кораблів Чорноморського флоту екіпаж есмінця вирішив й далі стояти під жовто-синім стягом. Із 76 матросів та офіцерів "Завидного" 18 залишили корабель на знак протесту проти його українізації. Інформаційно-психологічний пресинг тих, хто залишися на борту, з боку проросійських політсил та урядових структур почався одразу. Моряки так пояснили свою позицію:
"Мы, украинцы эскадренного миноносца "Завидный", подняли свой национальный украинский флаг на гафеле для того, чтобы показать, что несмотря на вековой гнет, все-таки живы сыны нашей славной матери-Украины, следовательно жива та сила, которая должна восстановить права нашей славной, дорогой матери-Украины. Этим мы показали, что мы, равно как и вся демократия России, требуем провозглашения российской федеративной демократической республики, а следовательно требуем автономии как для других, так и для всей родной и дорогой матери-Украины. Поднятием флага мы показали, что представляем собой силу и что эту силу мы применим для достижения своих заветных стремлений для восстановления прав всех угнетенных народов".
Цікаво, що попри шалений тиск, екіпаж "Завидного" не тільки залишився під українським прапором, а й висунув вимоги про призначення на свій корабель як командира мічмана Пилипенка, вахтовим начальником мічмана Жуковського, а капітана другого рангу Акімова комісаром при штабі командуючого Чорноморським флотом. І ці вимоги були виконані. Невдовзі після того приклад "Завидного" взяли на озброєння екіпажі більших кораблів Чорноморського флоту…
Новонароджена автономна Україна у 1917-му гостро потребувала захисту своїх економічних та безпекових інтересів на морі. Їхнім гарантом могли бути тільки власні військово-морські сили. Бурхливе розгортання українського національного руху на Чорноморському флоті та інших флотах і флотиліях створило передумови для національного військово-морського будівництва. Підняття ж завдяки зусиллям української революційної стихії синьо-жовтого стяга над Чорноморським флотом у жовтні 1917-му в цьому контексті можна розглядати як попередню заявку на повернення України в коло морських держав. Невдовзі хід подій змусить вже владу УНР впритул звернути увагу на це питання.