Свята врізнобій. Як Директорія вирішила 1-го січня новий рік не святкувати

Першого січня 1919-го року у Києві Новий рік фактично проігнорували. Попри десятимісячне життя за новим стилем перевагу при визначенні свят віддавали стилю старому. І найважливішим святом з усього новорічного святкового циклу було Різдво, яке, якщо рахувати за новим календарем, відзначали 7-го січня.

 27-го грудня 1918 року традиційно пізно, о пів на восьму вечора, у Києві розпочалось засідання Ради народних міністрів Української Народної Республіки. Серед 25-ти нагальних питань, що обговорювались того разу аж до першої ночі, одне стосувалось саме святкування Нового року.

На засіданні міністри доповідали по черзі. По обговоренні ухвалювали законопроекти, затверджували різні призначення.

Коли взяв слово міністр фінансів Василь Мазуренко, то найперше попросив надати йому право на випуск грошових знаків на суму до 3,5 мільярдів карбованців. Надали.

Потім Мазуренко повідомив про практичне виконання постанови Директорії про купівлю у німців 600 тисяч пудів цукру. Питання обговорили та навіть створили комісію з представників кількох міністерств, аби ту постанову реалізувати.

Перед тим, як доповідати про зміну складу існуючого комітету фінансів, міністр запропонував … визначитись із святкуванням Нового року по новому стилю. Виглядало, що питання нагальне: 25 грудня, тобто за новим стилем, Різдво не відзначили, навіть натяку на це не було, а святкувати Новий рік перед Різдвом геть не випадало.

Тому логічно, що уряд вирішив: "Новий рік по новому стилю не святкувати".

Треба сказати, що перехід з юліанського на григоріанський календар на територіях колишньої Російської імперії відбувався в основному у 1918-му році. Приміром, за відповідними законами в радянській Росії після 31-го січня наступило 14-е лютого, а в Українській Народній Республіці після 15-го лютого — 1-е березня.

Деякі газети, що виходили в Україні після переходу на новий григоріанський календар, ще довго на титульній частині першої сторінки подавали подвійне датування: спочатку дату за новим стилем, а у дужках — за старим. Наприклад, газета "Нова Рада" виходила так і у 1918-му, і у 1919-му роках.

Газета "Україна", що декларувала себе "політичним, економічним, літературним і науковим часописом", почала виходити з подвійним датуванням за Директорії: її перше число зʼявилось якраз на "старий новий рік" — 14 січня 1919 р.

Окремі редакції відразу відмовлялись згадувати старий стиль. Лише з однією датою за новим стилем виходив у 1918-му офіційний друкований орган Ради міністрів Української Держави "Державний вісник", де публікувались грамоти гетьмана України Павла Скоропадського, закони Української Держави, постанови та розпорядження уряду.

За Директорії УНР винятково з датами за новим стилем виходили київські газети "Робітничі вісті", "Трибуна", "Заря", "Киевское эхо", "Народное дело" та інші.

Кияни, як і газети, жили і за старим, і за новим стилем.

Попри постанову уряду не святкувати, деякі газети все ж згадали про те, що 1-го січня 1919-го року почався новий рік. Сто років тому, як і зараз, підводили підсумки року, що минув, складали плани на майбутнє та задавались питанням, а що ж рік новий принесе.

Насправді було невесело. Непоодинокими були випадки пограбувань, в тому числі й збройних. На підприємствах не вистачало сировини. Зростала кількість безробітних. Лютував висипний тиф, лікарні були переповнені. На Україну сунули більшовицькі війська. Нова влада арештовувала активних гетьманців, а "республіканські" газети містили численні статті про "скоропадщину".

Передчуттям подальших потрясінь сповнений був вірш "Новий Рік", з яким письменник Спиридон Черкасенко під псевдо "Віктор Кіпчук" виступив у газеті "Трибуна" 1-го січня 1919 року:

"Народився Новий Рік

Серед горя й лихоліття,

Братовбивчого страхіття

Та страшних крівавих рік. <…>

Що з собою ти несеш?

Чи ти спиниш людожерство?

Чи різнею тупо й черство

Знову землю затрясеш? <…>".

А от німецькі війська, що ще перебували тоді у Києві, новий рік відсвяткували дуже гучно. Салютували з рушниць, пускали ракети і навіть стріляли з гармат. Новорічна стрілянина тривала кілька годин і дуже налякала обивателів, які вже готувались до найгіршого, думаючи, що знову якесь військо йде на місто. Згодом все вщухло. Першого січня було тихо: у багатьох німецьких військових та цивільних установах з нагоди нового року був вихідний.

Кияни "по-справжньому" готувались святкувати 7-го січня 1919-го, тобто Різдво за старим стилем. Саме напередодні цього свята до міста завезли багато ялинок, якими завалили всі базари. Втім, передсвяткова торгівля йшла мляво — ціни на ялинки були зависокими. Піднялись ціни й на ялинкові прикраси, які були в дефіциті. Гостро відчувалась нестача ялинкових свічок.

Водночас торгівля зреагувала на передсвяткову метушню адекватно: 6-го січня 1919-го магазини продовжили свою роботу на дві години.

Продовольчих запасів було достатньо. Лише на станціях київського вузла стояли 147 вагонів з борошном та 115 вагонів з зерном, що мало забезпечити киян хлібом на 40 днів. Взагалі після приходу Директорії ціни на ринках Києва почали різко знижуватись. Було вдосталь і мʼяса, і молока, що призводило до подальшого падіння цін. Ресторани, втім, ціни не змінювали.

Багато підприємств на Різдвяні свята припинили роботу. Навіть Київська контора Державного банку оголосила про три вихідні Різдвяні дні та вихідний на Водохреща.

Святковий репертуар у театрах розпочався на другий день Різдва, 8-го січня, і тривав до Водохрещі, 19-го січня. Всі ці дні театри давали по дві вистави — ранкові та вечірні.

У Державному народному театрі (Троїцькому домі) 8-го січня йшла драма Марка Кропивницького "Дай серцю волю, заведе у неволю", а ввечері — комедія Івана Карпенка-Карого "Суєта".

Український театр під орудою Миколи Садовського різдвяний репертуар 8-го січня розпочав ранковою виставкою "Наталка Полтавка", ввечері глядачі дивились драму "Ой, не ходи, Грицю" Михайла Старицького. У Молодому театрі того дня вранці йшла "Молодість", а ввечері ставили "Різдвяний вертеп".

Про святкування нового року 14-го січня нагадала влада. За дозволом командиру Осадного корпусу Армії УНР у ніч з 13-е на 14-е січня було послаблено стан облоги, запроваджений у місті ще 16-го грудня 1918-го. У новорічну (за старим стилем) ніч дозволили пересуватись містом не до 10-ти вечора, як зазвичай, а до 2-ї години ночі.

"З Новим Роком!", — вітав читачів "Трибуна" поет "Валентін", та іронічно-зажурено писав:

"Був Рік Новий (це — другий нині!)

Але ніхто з ним не вітав,

І революції дитині

Редактор тільки шапку зняв <…>".

Були відкриті клуби. Знову запрацювали клуб Купецького зібрання, Літературно-Артистичний клуб, Клуб георгіївських кавалерів, Збори воїнів-інвалідів, польський клуб "Огніво", деякі інші. Втім, лише кілька клубів (приміром, "Киевский уют" та "Січ") отримали дозвіл на гру у карти.

У ті січневі дні в місті чи не постійно було чутно стрілянину. Вдень чи не найбільше стріляли німці, які перед виїздом до Німеччини тренувались у стрільбі з кулеметів та мінометів та киданні ручних гранат. А стрілянину вечорами міністр внутрішніх справ Ради міністрів УНР Олександр Мицюк пояснював "святковим настроєм" містян та патрулів.

Але справді "святкового настрою" не було. Євген Чикаленко 8-го січня у "Щоденнику" занотував: "Сумно проходять Різдвяні свята; всі певні, що незабаром сюди прийдуть московські большевики". Так згодом і сталось…