Шкільна реформа. Як есер-комуніст Миколюк боровся за українське обличчя Одеси

В Одесі 22 червня 1919-го розпочався зʼїзд вчителів Одеської губернії, у скликанні та проведенні якого провідну роль зіграв маловідомий нинішньому загалу український комуніст-боротьбист Аркадій Миколюк. Завдяки насамперед його зусиллям Одещина зберігала "українське обличчя" під час другого захоплення більшовиками (квітень-серпень 1919-го).

У грудні 1918-го Одесу захопили війська Антанти та їхні союзники — білогвардійці. Частина представників українських соціалістичних партій перейшла на нелегальне становище. Серед них був один з лідерів Одеського губернського комітету УПСР (боротьбистів) Аркадій Миколюк.

У січні 1919-го він повернувся до міста, де боровся в "українському підпіллі". Керівництво місцевими боротьбистами він здійснював разом зі своїм давнім колегою Арсенієм Клочком.

Фінансову підтримку підпільникам надавав отаман Никифор (Ничипір) Григорʼєв.

Вже 6 квітня підрозділи Червоної армії і, зокрема, війська очолюваної Н. Григорʼєвим 1-ї бригади Задніпровської Української радянської дивізії увійшли до Одеси.

На Одещині більшовики активно залучали до співпраці авторитетних представників партій-партнерів, головною серед яких і були боротьбисти, які з березня до своєї назви додали слово "комуністи", тобто означилися як УПСР (комуністи). Так, 28-річному Миколюку, який заради будівництва нової держави залишив омріяний ним університет, було доручено займатися добре відомою йому сферою культури. Найбільше уваги приділяв він улюбленій шкільній справі. 

24 травня Миколюк очолив губернський відділ народної освіти при Одеському виконкомі ради робітничих депутатів. Вже 16 червня він привітальним словом відкривав зʼїзд представників відділів народної освіти Одеської губернії. Рішення про утворення цієї адміністративно-територіальної одиниці шляхом розділу Херсонської губернії було прийнято в травні 1919-го, але через подальший наступ денікінців процес її інституалізації тоді не завершився. Втім, у публічному просторі нерідко використовувалася саме така назва, яку офіційно затвердили 28 січня 1920 р. На форум прибуло 95 делегатів, серед яких були і комуністи-боротьбисти, і представники одеської міської організації української вчительської "Спілки".

В рази масштабнішим став зʼїзд учителів Одеської губернії, що відбувся з 22 по 25 червня 1919-го і на який було запрошено 1075 педагогів. У скликанні та проведенні зʼїзду провідну роль зіграв Миколюк.

Зʼїзд став не лише майданчиком для обговорення професійних питань, а й ареною демонстрації політичних амбіцій. Вже під час формування президії низка делегатів категорично наполягала на партійному принципі під час її конструювання. Зокрема, такі думки виголошували боротьбист Миколюк і борьбист (так почали означати представників Української партії лівих есерів (УПЛСР) меншості після розколу УПЛСР, яка, своєю чергою, була складовою загальноросійської партії лівих есерів) Євген Щепкін. Попри протести частини учителів до президії увійшла значна частина партійців. Наприклад, від УПСР (комуністів-боротьбистів) делегували Романа Волкова, Василя Чудновцева, П. Ходченка, від УПЛСР (борьбистів) В.Арнаутова й Є.Щепкіна.

Виступи на зʼїзді Миколюка не лише демонстрували його погляд як чиновника на проблеми реформування освітньої галузі, а й відображали ідеологічні установки промовця, які нині можна ідентифікувати як націонал-комунізм. У привітальній промові, виголошеній українською мовою, але застенографованій російською, він висунув тези, у яких головний акцент зміщувався у бік "відновленої" або "вільної України", де не повинно залишитися місця тій моделі школи, котра існувала у царські часи. Адже був переконаний, що однією з запорук побудови вільної соціалістичної України є нова система навчання.

Передусім він наполягав на неприйнятності існування соціальної несправедливості, "різної науки для багатих і бідних". Вихід з ситуації завідувач губнаросвітою вбачав у реалізації двоєдиного завдання — втілення у життя принципів трудової школи та переосмислення ролі вчителя. Отримання "усіх знань, потрібних для життя" Миколюк трактував як один з наріжних каменів вільної України.

Розгорнутий варіант шкільної реформи чиновник запропонував за два дні, виступаючи з програмною доповіддю. В концентрованому варіанті ідеї доповідача можна вмістити у кілька тез. Події останніх років він трактував як робітничо-селянську революцію, у результаті якої в Україні було встановлено соціалістичну владу. Нова влада повинна поставити перед собою як одну з першочергових завдань проблему здійснення шкільної реформи. Головними принципами реформованої освіти, на його думку, мала стати тріада "пролетарська, єдина і трудова школа". Доповідач пояснював свої тези наступним чином. Пролетарська школа не означає заборону на навчання для інших категорій суспільства, а є необхідністю в умовах боротьби між пролетаріатом і буржуазією, яка триває "не на життя, а на смерть" й у цій борні пролетарям не вистачає інтелектуальних сил. Єдина школа має на меті скасувати колишню освітню структуру і перевести навчальний процес на двохступеневий рівень — 5 років початкової школи і 4 роки загальної. Трудова школа передбачала отримання учнями не лише знань з загальнонавчальних дисциплін, але й мала забезпечувати основи трудового виховання.

Важливу роль у шкільному вихованні Миколюк надавав навчанню рідною мовою, підготовці нових підручників й посібників, ретельному обліку неграмотних дітей тощо. Він наголошував, що слід остаточно вирішити задавнену диспропорцію між містом і селом у плані забезпечення останнього бібліотеками, кінематографією, театрами. Чимало пропонував зробити для підвищення відповідальності жінок-педагогів у школі майбутнього, звертаючи увагу на зміну гендерної тенденції внаслідок революції, спрямованої на міжстатеву рівність. 

Кінцевою метою у змальованій версії освітніх реформ мало стати виховання дітей як частини трудового колективу в річищі концепції трудової комуни.

Паралельно з реформуванням школи Миколюк здійснював корекцію системи вищих навчальних закладів. За згодою Народного комісаріату освіти УСРР він видав наказ, за яким на базі Українських педагогічних курсів, що діяли при 1-му вищому навчальному училищі Одеси, 7 серпня 1919-го було створено Український вчительський інститут. Але педагогічний колектив у кількості 15 осіб на чолі з професором Р.Волковим не зумів приступити до викладацької діяльності через вступ у місто денікінських військ і скасування цього рішення.

Навесні 1919-го Миколюк був причетним і до ще однієї сторінки культурницького життя української громади Одеси — театральної. Працюючи завідуючим секретаріату з українських справ (Український секретаріат) у виконавчих структурах більшовицької влади, він не залишився осторонь заснування при ньому в травні 1919-го організаційної театральної комісії. Ця комісія у контакті з відділом театрів та видовищ Народного комісаріату освіти мала утворити Одеський український радянський театр імені Т.Шевченка ("Гармонія") та український радянський театр в "Садку Народу". Окрім цього, комісія планувала відкрити двері театральної й хорової студій, національного хору. До співпраці з ними запрошували українських акторів та професорів.

Аби реалізувати ці задуми 22 травня у приміщенні Українського секретаріату (вул. Грецька, 12) відбулися збори представників культурно-просвітніх організацій міста. 

Зібралося поважне представництво: прибули делегати від пересипської (Пересип — один з районів міста) "Просвіти", студентської громади, УПСР (комуністів), УСДРП (незалежних), української вчительської "Спілки", батьківського комітету, "Товариства ім. М. Драгоманова", "Української книжки", "Української хати", залізничників і т. д.

Головував на зібранні Аркадій Миколюк, який визначив завдання заходу "в справі поширення української культури" у видавничому, бібліотечному, театральному й інших напрямах. Серед іншого того дня було утворено і вже згадану театральну комісію, з якою співпрацювали також Михайло Слабченко і оперна співачка Гребінецька.

Відкриття театральної школи відбулося 29 червня 1919-го у приміщенні "Української книгозбірні" (вул. Новосельського, 100). 

Вона отримала назву "Українська театральна студія ім. М. Кропивницького" (на чолі з Володимиром Лазурським), мала у своєму складі драматичний та оперний відділи і через рік отримала статус інституту. Викладали театральне мистецтво у будівлі колишньої гімназії Лева Ковальчука. Безпосередню заслугу Аркадія Миколюка у реалізації проекту не ставили під сумнів ні його сучасники, ні дослідники історії Одеси. До речі, дружиною Миколюка стала молода (молодша на 11 чи 12 років) кіноактриса Надія, з якою вони побралися приблизно у 1919-1920 рр.

Окрім театрального життя Український секретаріат на чолі з Миколюком приділяв увагу збереженню бібліотечної спадщини. У середині травня він запросив усіх бажаючих взяти участь в облаштуванні головної "Української книгозбірні" та читальні, до котрої мали увійти домашні бібліотеки Івана Луценка, Василя Громашевського, Віталія Боровика, Б. Нестурха (можливо йшлося про Федора Нестурха), Михайла Комарова та інших відомих одеситів. З-поміж пріоритетів у роботі секретаріату слід також виділити опікування біженцями та україномовними школами, насамперед 6-ю гімназією імені І.Франка.

Через державні і громадські обовʼязки Аркадій Миколюк протягом травня — червня 1919-го приділяв значно менше уваги партійним справам. Здебільшого це була агітаційно-пропагандистська робота, коли він разом з Олексою Триліським, Калюжним, Швидюком, Слабченком мав читати лекції для однопартійців й брати участь в двох великих мітингах-концертах. До їх проведення 14-15 червня залучалися оперні артисти. Тема мітингів визначалася як "Соціалістична революція і національна політика пролетаріату".

Таким чином, друга спроба встановлення більшовицької влади в Одесі супроводжувалася деяким пожвавленням у діяльності українських культурницьких товариств. Головним їхнім промоутером й опікуном став боротьбист і одночасно радянський посадовець Аркадій Миколюк. В подальшому його доля склалася трагічно. Пропрацювавши на різних посадах до середини 1930-х років, він був заарештований за "контрреволюційну діяльність". Дата смерті й до сьогодні залишається дискусійною, але найімовірніше Миколюка розстріляли у 1937-1938 роках.