Русь, а не Україна. Як поляки в 1917-му українцям простягали руку і між собою пересварились

У 1917-му революційне піднесення переживали не лише українці, росіяни, але й інші народи — кримські татари, білоруси, поляки.

Поляки в 1917-му становили за різними оцінками від 4 до 8% населення територій, що у листопаді того ж року увійшли до складу Української Народної Республіки. Проживали вони, в основному, на Правобережжі. Частка поляків серед населення збільшилась після евакуації підприємств, навчальних закладів, органів влади з Царства Польського у 1914-1915 рр. Значна кількість поляків біженців та евакуйованих опинились у промислових центрах.

Повалення самодержавства спричинило сплеск громадянської свідомості серед поляків. Багато з них прагнуло так чи інакше прилучитись до творення нового державного ладу або ж досягти своїх політичних цілей. По всій Російській державі виникали різноманітні товариства, партії, гуртки, ради та комітети. В Україні виникло понад 200 таких організацій.

Загальнопольський визвольний рух перебував у стані перманентного конфлікту між правими, націоналістично орієнтованими ендеками (національно-демократичною партією) зі своїми союзниками та лівими, соціалістично налаштованими організаціями. Невдовзі, на початку липня, цей конфлікт проявиться і серед польських організацій в Україні.

Київські поляки 15(2) березня організували Комітет девʼяти, який мав встановити звʼязок між польськими організаціями.

Зорганізувавшись, поляки зайняли "прихильне становище щодо нового уряду". Місцеві поляки, як і українці, не відмовлялись від участі в розбудові революційної Росії і виступали активними прихильниками демократії. Поляки цілком усвідомлювали свій статус меншості в Україні, проте інтереси їх історичної батьківщини вимагали боротись за якнайбільшу польську присутність (насамперед, політичну) на цих землях.

Прагнучи створити більш правомочне польське представництво, Комітет девʼяти 19(6) березня 1917 р. скликав з'їзд всіх польських громадських організацій. На нього прибули делегати 39 організацій та громад Києва, Київської, Волинської та Подільської губерній. Зʼїзд створив Польський Виконавчий Комітет на Русі. Очолив його редактор газети "Dziennik kijowski" (у перекладі українською — "Київський щоденник") Йоахим Бартошевич, а серед членів були відомі громадські діячі, підприємці, адвокати, лікарі, педагоги… У цьому комітеті обʼєднались усі політичні та неполітичні організації поляків України — ліві, праві, ендеки, соціалісти, демократи; жіночі, релігійні та молодіжні товариства; професійні та творчі спілки.

В інструкції №1 Польський Виконавчий Комітет на Русі окреслив своє бачення становища поляків в Україні: "Поляки на Русі є тубільним населенням, історично звʼязаним з Росією… Як відвічні, гаряче цей край люблячі громадяни, поляки разом з іншими національностями мають право турбуватися про майбутнє Русі… Поляки можуть і мають щиро разом з іншими працювати для добра вільної України… Поляки як один з творчих чинників в цьому краї повинні мати своїх представників в усіх органах влади, що працюватимуть в цьому краї".

Структурно комітет складався з відділів внутрішніх справ, зовнішніх справ, освіти, фінансів, комісій у справах вʼязнів та депортованих поляків, аграрної та ліквідаційної, а також секції польської міліції.

Польський виконавчий комітет почав формування своїх місцевих органів — комісаріатів, які репрезентували польське населення. Всього комісаріати виникли в 30 повітах та 11 містах. Одночасно розпочато організацію польської міліції "на випадок розрух та анархії".

31(18) березня 1917 р. Польський виконавчий комітет на Русі надсилає до Центральної Ради листа зі словами: "… простягаєм до Вас руку, Браття Українці, як до найближчих сусідів нашої рідної землі… По нашим силам допоможем Вам до розвою Вашого народу, для добра України, яку щиро бажаєм бачити просвіченою і щасливою". Коли ж українці влаштували національну маніфестацію у Києві (1 квітня (19 березня)), її привітав Бартошевич: "ми нині віримо, що свобода засвітилася для всіх нас, що розпочалися кращі дні для вас і для нас, що будуть вони початком нашої щирої згоди і братерства і що будемо працювати у згоді для добра України, яка однаково нам з вами дорога, вам і нам близька". Аналогічний характер мало й привітання Всеукраїнському національному конгресові (19-21 (6-8) квітня 1917 р.).

Значну увагу польські діячі зосередили на освіті, ліквідації неписьменності, підготовці вчителів для новостворюваних шкіл та гімназій з польською мовою викладання, а також на виданні польських книжок та газет. Восени 1917-го в Києві мали розпочали роботу 6 польських початкових шкіл, хоча станом на 3 вересня до них записалося лише 26 дітей.

Влітку польські активісти стали відчувати потребу нового зʼїзду усіх польських організацій "на Русі". Адже було проголошено Перший Універсал Української Центральної Ради, а російський Тимчасовий уряд планував наступ на фронті, результатом якого могло би стати повернення під контроль Росії польських територій. Також стояло питання про вибір шляху досягнення незалежності Польщі. Відтак, на 1 липня (18 червня) Польський виконавчий комітет скликав ІІІ Польський зʼїзд на Русі. Він тривав до 7 липня (24 червня) і став наймасовішим польським форумом в Україні 1917-го. На нього прибули 434 делегати від 170 організацій. Перед відкриттям зʼїзду в костелі св. Олександра було відправлено богослужіння. Сам зʼїзд відбувався в залі польського товариства "Оґніво".

Під час дебатів було порушене питання про використання назви "Русь" чи "Україна". Поляки України вирішили тимчасово використовувати назву "Русь" та дочекатися політичних змін і надання назві "Україна" офіційного статусу.

На засіданні 3 липня (20 червня) Польському виконавчому комітетові доручено створити і популяризувати кооперативи, кредитно-ощадні каси, зорганізувати мережу дешевих їдалень та "Польські Доми" — центри польського економічного та культурного життя.

З приводу ставлення до українського визвольного руху зʼїзд висловився на його підтримку, зауваживши про права польської меншини в Україні.

Грім прогримів на засіданні 4 липня (21 червня). Керівництво зʼїзду поставило на голосування резолюцію про компетенцію Польського виконавчого комітету на Русі. Пропонувалось визначитись зі статусом — чи це загальнопольська організація, чи тільки організація поляків "на Русі".

Ендеки виступили за загальнопольський характер. Їх опоненти — соціалісти та демократи — за обмеження компетенції Польського виконавчого комітету на Русі місцевими справами.

Сторони одне одного не почули. Голосування показало, що більшість зʼїзду підтримує ендеків. Після підрахунку голосів та оприлюднення результатів, один із лідерів демократів Роман Кнолль заявив, що ухвалене рішення "загрожує в цей історичний момент досягненій національній єдності, звільняючи польський загал в Україні від синівського послуху у національних польських справах національному урядові, який творить незалежну польську державу".

До протесту проти ухваленої резолюції впродовж двох днів приєдналося близько 100 осіб. Єдність польського руху була порушена. Про це засвідчив виступ представника Польської партії соціалістичної Казимира Домославського. Він заявив про неможливість перебування соціалістів у складі Польського виконавчого комітету на Русі, який "є блоком буржуазних партій".

Під час дискусій один із лідерів націонал-демократів Станіслав Грабський вжив декілька різких висловів очільників протилежного табору. Це образило демократів і вони покинули зʼїзд. Їх підтримала фракція соціалістів та молодіжні спілки.

Протягом 5 липня (22 червня) тривали консультації щодо можливості повернення соціалістів та демократів на зʼїзд. Останні висунули вимогу переобрати президію зʼїзду, в тому числі і голову, а також зняти з порядку денного питання про утворення польського війська.

Голова зʼїзду Здіслав Грохольський оголосив про свою відставку. Однак зʼїзд її не прийняв, а умови повернення блоку демократичних груп відкинув. Зʼїзд приступив до подальшої роботи, тим більше, що формальний кворум зберігся.

Розкол на зʼїзді був проявом боротьби між двома центрами польського визвольного руху — між соціалістами-демократами та ендеками.

На зʼїзді було ухвалено документ під назвою "Закон польського народу на Русі". Він передбачав створення Польського Згромадження (виборного представницького органу поляків) з чітко окресленими способом виборів, функціями, виконавчими та місцевими органами, а також встановлено податок на осіб польської національності, яким мав розпоряджатися Польський виконавчий комітет на Русі.

Зʼїзд підтвердив раніше висловлені визначення поляків про визнання ними права українців на свободу, а себе — меншістю на українській землі: "Зʼїзд гаряче вітає прагнення української нації до політичного визволення і засвідчує, що поляки, будучи корінними жителями цієї землі, готові співпрацювати у творенні основ власного життя української нації із забезпеченням прав меншості польської нації в Україні". Бартошевич, обґрунтовуючи цю резолюцію, сказав: "Ми справді є меншістю, але гаряче любимо цей край і маємо рівні права господарювати у ньому". Резолюція була ухвалена одноголосно під довготривалі оплески.

Відмінними від українських були погляди поляків на вирішення земельного питання. Вони знайшли відображення у відповідних постановах зʼїзду. Так, поляки виступили проти ліквідації права власності на землю, яке є "необхідним для розвитку суспільства", а також проти заборони продажу землі. Польська спільнота метою аграрної реформи бачила ліквідацію малоземелля та безземелля, а також піднесення економічного та культурного рівня селян.

Наприкінці зʼїзду було обрано новий склад Польського виконавчого комітету на Русі. Тепер у ньому не було демократів та соціалістів.

Розкол польського руху в Україні позначився на ставленні до нього українських політиків. Керівники українського національно-визвольного руху перестали сприймати Польський виконавчий комітет на Русі як репрезентанта усієї польської людності, хоч він і претендував на такий статус. Центральній Раді політично вигідніше було співпрацювати із "соціалістичним" блоком демократичних груп, аніж із "буржуазним" Польським виконавчим комітетом на Русі.

Згадуваний блок демократичних груп став основою для нової політичної партії - Польського демократичного централу, яку утворено 6 липня (23 червня) 1917 р. Очолив нову партію Станіслав Стемповський. Представники саме цієї партії невдовзі стали на чолі Міністерства польських справ УНР.