Підпілля, таємний агент і більшовики. Як єлисаветградські чекісти зупинили "Народну помсту"

Цим агентом був Володимир Григорович Новицький. Він народився 1896 р. в селі Гаївка Марківської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії в сім'ї заможного селянина. Закінчив двокласне училище, працював писарем. Служив в російській армії, з лав якої був звільнений після травм. Повернувшись до рідного села, продовжив працювати писарем, потім прикажчиком, діловодом. У 1917 р. Новицький підтримав Українську революцію:

"У лютому 1917 р. я довідався, що я українець і що наш український народ знаходиться під гнітом російського царату…Почалося роз'єднання народів. Я, як українець, не міг піти до росіян, грузинів, литовців або інших народів і залишився з українцями".

У лютому 1918 р. його було обрано отаманом загонів вільного козацтва Марківської волості. Це був достатньо боєздатний загін, який спільно з вільнокозацькими підрозділами сусідніх волостей: Глодоської та Добровеличківської вдало чинив опір більшовикам.

У добу Української Держави Павла Скоропадського загін вільних козаків Новицького брав участь у повстанні проти Гетьманату та його німецько-австрійських союзників, яке розпочалося в травні 1918 р., але швидко зазнало поразки. Новицький потрапив до уманської в'язниці, з якої зумів утекти. Повернувшись до Гаївки, продовжував брати участь у визвольній боротьбі. В травні 1920 р. переслідуваний більшовиками подався на еміграцію до Галичини. Влітку 1921 р. зголосився на підпільну роботу, отримавши завдання від Юрка Тютюнника встановити зв'язки з Михайлом Вербицьким, який повинен був очолити антибільшовицьке повстання на Єлисаветчині.

В середині липня В. Новицький прибув до Єлисавета. Єлисаветчина у планованому діячами УНР антибільшовицькому повстанні входила до ареалу діяльності Південної групи військ, на чолі якої було поставлено  Андрія Гулого-Гуленка. Загалом Південна група мала діяти на теренах Одещини, Миколаївщини, Херсонщини. Територія її діяльності складалася з чотирьох повстанських районів, і до складу четвертого входили терени між Єлисаветградом та Олександрією. Командувачем було призначено Михайла Вербицького, його помічником став Тихон Березняк. Штаб району знаходився в Глодосах, великому селі, яке протягом визвольних змагань було одним з потужних центрів повстанського руху на Єлисаветчині. Були навіть плани про перенесення центру усієї Південної групи з Кишинева до Глодосів, що дало б змогу краще підготувати майбутнє антибільшовицьке повстання.

Проте літо 1921 р. виявилося не найкращим періодом для повстанського руху в Україні. Сподівання повстанців на тисячі селянських фронтів не справдилися завдяки змінам в економічній політиці, запроваджених більшовиками навесні 1921 р. та явному неврожаю 1921 року в низці районів, які були базою повстанського руху. А в червні-липні 1921 р. чекісти ліквідували цілий ряд підпільних організацій по всій Україні, схиливши до співпраці окремих очільників повстанства, зокрема Юліана Мордалевича.

Напередодні прибуття В. Новицького до Єлисаветграда чекісти заарештували Михайла Вербицького, тому тепер саме Новицький був змушений очолити підготовку повстання на цих теренах. Він почав формувати організацію під назвою "Народна помста". Першим, кого В. Новицький залучив до неї, був його молодший брат Федір. 18-річний юнак мав досвід повстанської війни як член загону Коваленка (на псевдо Залізняк), що діяв на Єлисаветчині. Коли загін припинив своє існування, Ф. Новицький влаштувався на роботу в Єлисаветградське управління освіти. Намагаючись залучити до організації знайомих, Ф. Новицький розповів одному з них про мету діяльності "Народної помсти", однак колишній повстанець вже був агентом місцевого відділу ЧК. Один з дослідників коментуючи цей епізод зазначив:

"Прямота і відвертість з якою діяв недосвідчений юнак, приголомшила єлисаветградських чекістів: чи, бува, не агенти одеської ЧК діють у них в місті без їх відома?"

Таку реакцію чекістів можна пояснити історією фіктивної організації "Комітет по боротьбі з більшовизмом", створеної в Єлисаветграді Особим відділом Першої кінної навесні 1921 р., та викритої єлисаветградськими чекістами. Проте цього разу виявилося, що брати Новицькі не мають до ВУЧК жодного відношення. Почалася оперативна розробка українського підпілля в Єлисаветграді.

Тим часом розбудова "Народної помсти" тривала. Окрім братів Новицьких, її лідерами стали отаман повстанського відділу "Народної помсти" Остап Труба та начальник штабу Петро Непохитний (невідомо це прізвище чи псевдо). Підпільникам вдалося встановити контакти з повстанцями Холодного Яру, який після розгрому мережі підпілля на Київщині в червні-липні 1921 р., знову став головним центром повстанського руху.

Готуючи ґрунт для повстання, В. Новицький писав листівки, спрямовані до червоноармійців, колишніх учасників визвольної боротьби, пересічних громадян. Наприклад, переконуючи вояків Червоної армії перейти на бік повстанців, В. Новицький наголошував:

"З вас кожен вже скуштував рідної крові. А за що? Ви билися та лили кров за майбутнє життя робітника та селянина. А чи він його бачить? Де ж той рай, за котрий пролили так багато крові, той всесвітній рай залишився на паперах… Не гайтесь, брати, пізнавайте брат брата, ідіть до повсталих братів і захисників рідного краю та нації… Хай живе наш рідний край і нація… Слава повсталим! Хай живе могутня незалежна вільна Україна! Слава!".

Інша листівка, доволі емоційна, адресувалася колишнім учасникам вільнокозацького руху, отаманом яких у 1918 р. був саме В. Новицький.

 "Славне товариство! Ви не тільки були першими в Марківській волості і Єлисаветградському повіті, ви були першими в Херсонщині Ви були тут першим квітом , першим відголоском нашого народу, що прокидався від летаргічного сну… Зараз прийшов час збиратись нам і приступати до розпочатої праці… Я надіюсь, що марківське козацтво не схоче залишати розпочату працю на глум своїх ворогів і цим накласти брудну пляму не тільки на вільне козацтво, а і на всю Марківську волость. Вилазьте з темних куточків і не лякайтеся кат зна чого. Будьте здоровими і чекайте наказу".

Готуючись підтримати повстання, керівництво "Народної помсти" проводило організаційну та агітаційну діяльність в Єлисаветградському та Первомайському повітах Миколаївської губернії та Звенигородському повіті Київської губернії. Щоправда, В. Новицький не зміг встановити контакти з іншими повстанцями, що діяли на Єлисаветчині. Зокрема, із загонами Герасима Нестеренка-Орла та Ларіона Загороднього, що були найбільш активними на Єлисаветчині в 1921 році. Тому в разі початку повстання В. Новицький міг сподіватися виключно на власні сили. На вересень 1921 р. повстанці з "Народної помсти" мали 150 гвинтівок та шабель, 1 кулемет, 10 коней, 5 сідел. Однак наказу розпочати активні дії "Народна помста" від Партизансько-Повстанського штабу не дочекалася. Тому В. Новицький, маючи інструкцію від Ю. Тютюнника дрібних повстань не піднімати, вичікував. Намагаючись з'ясувати плани керівництва українським повстанським рухом, він наказав відправити до Львова людину для отримання інструкцій та фінансів.

Планами В. Новицького вирішили скористатися більшовики, які з самого початку діяльності "Народної помсти" мали в її складі своїх сексотів. Одним з таких був Сергій Даниленко (псевдо Карін). Він відіграв значну роль у ліквідації "Народної помсти", тому на його біографії варто зупинитися детальніше.

Карін народився в селі Високі Байраки Єлисаветградського повіту 1898 р. у заможній селянській родині. В 1911 – 1919 рр. навчався в єлисаветградському комерційному училищі, був членом, за його словами, "нелегального гуртка шовіністичного спрямування". Під "шовіністичним спрямуванням" С. Даниленко, напевне, мав на увазі проукраїнський напрям діяльності гуртка. Пізніше в автобіографії він каявся, що в той період "был безусловно заражен шовинизмом ради спасения "неньки України". Односільчани майбутнього чекіста підтвердили, що Даниленко частенько "высказывался националистически". Щоправда, це не завадило йому в 1919 р. піти добровольцем до Червоної армії. На бронепотязі під назвою "Смерть білим" він встиг повоювати не лише проти денікінців, а й з махновцями та григор'євцями.

Визначальним для життя Даниленка був епізод, що стався з ним у 1920 р. Одужавши від тифу, він повернувся до Високих Байраків, де разом з актрисою Алісою Вербицькою заснував аматорський театр. В репертуарі любительської трупи переважали українські п'єси. Напевне це й стало підставою для доносу до Єлисаветградської ЧК з обвинуваченням його в "контрреволюційній діяльності". А от на чекістів театральні здібності та гарна українська мова справили враження, тому з відділення ЧК Даниленко повернувся її сексотом, змінивши прізвище на Карін. Так єлисаветградским чекістам вдалося завербувати людину, що в подальшому зіграє вагому роль в ліквідації українського повстанського руху.

Театральні таланти Каріна чекісти сповна використали під час боротьби з "Народною помстою". Під іменем студента Степана Черненка Карін став впливовим членом єлисаветградської антибільшовицької організації. Саме йому як представнику "Народної помсти" та учаснику повстанського руху Південної групи В. Новицький доручив доволі ризиковане завдання: відправитися за кордон, до Партизансько-повстанського штабу та зустрітися із самим Юрком Тютюнником. У вересні 1921 р. Черненку (Каріну) зробили фальшиві документи та направили до Львова. Діставшись столиці Галичини, він провів там три тижні, побував не лише в штабі, а й у таборах для інтернованих, контактуючи з керівниками та пересічними учасниками повстанського руху. Каріну вдалося зібрати важливу інформацію про плани повстанців.

Успіх Каріна пояснюється великою необережністю в перевірці осіб, що прибували з Наддніпрянської України до Львова, насамперед, самими очільниками антибільшовицького повстання 1921 р. Цей факт відзначив Юрій Горліс-Горський у романі "Холодний Яр", згадуючи деталі зустрічі з одним із поручників "Повстансько-Партизанського штабу". Він сам прибув до штабу навесні 1921 року як представник Холодноярської організації із завданням з'ясувати наміри його очільників стосовно організації антибільшовицького повстання. Відсутність необхідної в таких справах конспірації вразила осавула холодноярців: "Кімната була завалена військовими мапами України. Великий стіл застелений шматками полотна з накресленими на них мапами місцевості. Поручник тикав пальцем у мапи районів і називав прізвища. "Сюди той піде, сюди той. У цей район – отой… Люди всі певні і здібні". Я сидів очманілий – ніби мене хто макогоном по голові тарахнув. Хотілося закричати: "Чоловіче! Нащо ти мені це говориш?! Звідкіля ти знаєш, хто я?! Може я з ВУЧК?! Ти ж тикаєш пальцем у життя тисяч, десятків тисяч людей?!"

Саме таким виявився Карін! Але ані контррозвідці УНР, ані польській "дефензиві" не вдалося викрити більшовицького сексота. Як і передбачав Ю. Горліс-Горський, зібрана С. Каріним інформація допомогла більшовикам успішно ліквідувати Листопадовий рейд армії УНР (Другий Зимовий похід).

Тим часом у листопаді 1921 р. в Єлисаветграді чекісти заарештували членів "Народної помсти", які готувалися до повстання. Всього було затримано п'ятдесят одну особу. Одинадцятьох з них, серед яких були брати Новицькі, розстріляли, дев'ятьох засудили до позбавлення волі, дехто зумів утекти, частину підпільників виправдали. Проте в 1937 р. чекісти знову повернулися до справи "Народної помсти". Цього разу виправданих у 1921 р. розстріляли.

Каріна за успіхи в боротьбі з українським повстанством в 1921 р. нагородили золотим годинником та перевели до Центрального апарату Всеукраїнської ЧК "как оказавшего большие услуги секретного сотрудника". В 1923 р. здібний чекіст брав участь в операції "Тютюн", під час якої вдалося затримати самого Юрка Тютюнника. Отаман не впізнав більшовицького сексота, з яким зустрічався у Львові восени 1921 р.

У добу українізації Карін входив до комісії по "испытанию украинского языка", оскільки чудово володів українською. В 1937 р. Каріна заарештували за участь у "націоналістичному заколоті". Проте він зумів пережити катування "колег" та вийти з в'язниці в 1939 р. Всі обвинувачення, висунуті проти нього, було знято. Під час німецько-радянської війни повернувся на службу в НКВС, зробив блискучу кар'єру в каральних органах СРСР, залишивши спогади про боротьбу з українським повстанством. Події 1921 р. він описав у статті "В стане врага", що побачила світ у збірці розповідей чекістів "Особое задание".

Автор висловлює подяку краєзнавцю Володимиру Постолатію за пошук матеріалів, використаних у статті.