Номан Челебіджіхан. Як у 1917-му кримські татари почали свою революцію

Повалення самодержавства в Росії ініціювало початок власних революцій на тодішніх національних околицях імперії, серед яких особливе місце посідав Крим. Сім десятиліть радянської та три десятиліття російської пропаганди були спрямовані на те, щоб спотворити памʼять про кримськотатарську революцію та рух півострова до власної державності. Тим важливіше сьогодні, в добу поширення кремлівського міфу про "КримНаш", відійти від традиційної радянської схеми: "хороші червоні — погані білі та буржуазні націоналісти", - і показати складний і трагічний шлях Криму до свободи.

Перед революцією становище кримських татар в Російській імперії було ще гіршим, ніж українців: до спільного національного та соціального безправʼя додавався відвертий релігійний тиск. В результаті колоніальних дій імперської влади частка кримських татар на півострові скоротилася з понад 90% у 1783-му до 29% у 1917-му.

Втім, завдяки подвижницькій роботі титана кримськотатарського національного відродження Ісмаїла Гаспринського (1851-1914), що довгі роки видавав найстаршу в світі мусульманську газету "Терджиман" ("Перекладач") і розробив нову систему шкільної освіти, кримські татари вийшли на шлях творення модерної нації.

Під час та після революції 1905 року в суспільному русі кримців оформилися дві течії: більш поміркована "соціалістична" та більш радикальна "младотатарська", пізніше зʼявилися й інші. Після утворення в Росії Державної Думи кримських татар в ній репрезентували Решид Медієв (ІІ скликання, кадет) та Ісмаїл Муфтій-Заде (ІІІ скликання, октябрист).

Кримці — одне з найменувань кримських татар; не слід плутати із кримчанами — мешканцями Криму всіх національностей, та кримчаками — одним з корінних народів півострова.

Перша світова війна з одного боку погіршила стан справ — кримців підозрювали у симпатіях до єдиновірної їм, але ворожої Росії Туреччини, а з іншого — дала вирішальний поштовх всім революціям, зокрема і кримськотатарській. Не вистачало лише лідера — і він не забарився.

Кримським Грушевським і Винниченком в одній особі був громадський діяч, поет і богослов Номан Челебіджіхан (1885-1918). Він народився в сімʼї імама, навчався в бахчисарайському Зинджирли-медресе, найстаршому (з 1500 р.) виші півострова, вивчав право в Стамбульському університеті та Психоневрологічному інституті в Санкт-Петербурзі. На початку 1917 року добровольцем вирушив на Румунський фронт, але після Лютневої революції повернувся на батьківщину.

Разом з Челебіджіханом з фронту повернувся його друг і соратник, "кримський Петлюра", — публіцист та військовий Джафер Сейдамет (1889-1960). Він народився в сімʼї купця, студіював право в Стамбулі та Сорбонні, закінчив у Москві школу прапорщиків, воював в Румунії.

В середині березня 1917 року мусульманська фракція Державної Думи телеграфувала в Крим, вимагаючи прислати до Петрограда двох кримських татар для участі в обговоренні ідеї скликання Всеросійського мусульманського зʼїзду, оскільки на той момент в Думі не було жодного кримця.

Вже 25(12) березня з ініціативи революціонера Алі Боданинського (1866-1920) відбуваються збори кримськотатарського благодійного товариства, на яких утворюється Тимчасовий мусульманський революційний комітет з 15 осіб на чолі з самим Алі. Ревком скерував до Петрограда Мустафу Кипчакського (1861 — після 1920) та Асана Айвазова (1878-1938), а також зайнявся підготовкою зʼїзду мусульман Криму.

Асан Айвазов народився в селянській сімʼї, вивчав педагогіку в Стамбулі, вчителював в Криму, займався публіцистикою та вів революційну агітацію.

30(17) березня 1917 року після урочистого молебна тисячі кримських татар на новому кладовищі Сімферополя присягнули на вірність Тимчасовому уряду. За три дні з фронту до столиці Криму прибув ешелон, яким повернулися Челебіджіхан та Сейдамет (щоправда в спогадах учасників є розбіжності щодо конкретної дати цієї події).

7 квітня (25 березня) в Сімферополі відбувся перший Всекримський мусульманський зʼїзд, що зібрав до 2 тисяч делегатів від 12 організацій. Засідання вів Сеітджеліль Хаттатов. 

Хаттатов народився чи то 1873, чи то 1874 року в сімʼї службовців, працював вчителем, обирався гласним Бахчисарайської міської думи.

На зʼїзді був утворений орган національно-культурного самоврядування кримських татар, Центральна Рада та Генеральний Секретаріат в одній установі — Тимчасовий Кримсько- Мусульманський Виконавчий Комітет, широко відомий під скороченою назвою Мусвиконком. До нього було обрано 48 осіб, пізніше склад був затверджений Тимчасовим урядом. На чолі Мусвиконкому став Номан Челебіджіхан, паралельно він голосуванням (вперше в новітній історії) був обраний на посаду голови Духовного правління — муфтієм Криму, західної Росії, Польщі та Литви. До Центрального комітету нового органу увійшли ще пʼятеро чи шестеро осіб, серед яких особливу роль відігравав Амет Озенбашли (1893-1958).

Амет Озенбашли народився в сімʼї інтелігенції, закінчив з медаллю Сімферопольську гімназію, вивчав медицину в Одесі, займався публіцистикою. Він керував розвитком мережі місцевих мусульманських комітетів, його сестра Наджиє була однією з перших кримськотатарських жінок-вчительок.

Мусвиконком, що на 80% складався із соціалістів різного ґатунку, окреслив три головних напрями реформ: а) підготовка до Установчих Зборів; б) шкільна реформа; в) вакуфна реформа. Джафер Сейдамет очолив комісію по вакуфам — чи не найважливіший "фронт робіт".

Вакуфи — землі та майно, доходи з яких спрямовувалися на утримання ісламських культових споруд та духівництва — були ласим шматком: понад 90 тисяч гектар землі та 800 тисяч рублів в цінах 1914 року. Відібрати вакуфи у консервативних мулл означало вирішити питання земельного голоду серед найбідніших кримців та вибити опору з-під "реакційних" кіл і зміцнити власні позиції. І хоча Петроград до останнього тягнув із передачею вакуфів в управління Мусвиконкому, це все ж сталося.

З 18(5) квітня Мусвиконком офіційно (з дозволу Тимчасового уряду) став керувати усіма справами кримських татар на півострові та представляти народ у стосунках із центральною владою.

3 травня (20 квітня) з Петрограда повернувся Асан Айвазов, заочно обраний до Мусвиконкому, і був призначений другим редактором нової офіційної кримськотатарської газети "Міллет" ("Нація"), формальним очільником якої став Джафер Сейдамет. А вже в липні зʼявилася і російськомовна газета "Голос Татар", редагували яку Алі Боданинський та Халіл Чапчакчі (1889 — після 1931).

Паралельно розгорталися і інші реформи. Завдяки Челебіджіхану в Сімферополі були відкриті жіноча гімназія та технікум, на базі Зинджирли-медресе утворився Педагогічний інститут, короткострокові курси підвищення кваліфікації і обовʼязкові іспити охопили всіх вчителів-кримців. Також було заборонене публічне носіння чадри жінками.

Цілком природно, що діяльність Мусвиконкому та особисто Челебіджіхана викликала гостре незадоволення консервативних кіл кримських татар, головним чином духівництва, але й аристократії — мурз — також. Ще на історичному засіданні 7 квітня (25 березня) 1917 року один з лідерів консервативного руху, колишній міський голова Бахчисараю Сулейман Кримтаєв був підданий обструкції та залишив зʼїзд. Прибічники "традицій" та вороги емансипації жінок розгорнули кампанію проти "безбожників", але, врешті-решт 7 серпня (24 липня) їхній духовний провідник — імам Ібраїм Тарпі — був виключений з Мусвиконкому за інтриги проти Челебіджіхана.

Навесні-влітку 1917 року виникло 124 районні виконавчі комітети, що впроваджували політику Мусвиконкому на місцях. 6 травня (23 квітня) постав Тимчасовий жіночий мусульманський виконавчий комітет на чолі з М. Б. Абдураманчиковою. Паралельно в окремих місцевостях під шефством Челебіджіхана почали створюватися жіночі та молодіжні комітети, а в Сімферополі та Бахчисараї — навіть студентські і шкільні.

Ще однією однозначною перемогою національного руху була участь кримських татар у Всеросійському мусульманському зʼїзді в Москві 23-28 (10-15) травня. За три дні до того Мусвиконком провів делегатські збори, на яких було обрано 25 представників від півострова. Після кількаденних гарячих дебатів зʼїзд ухвалив резолюцію про розбудову Росії як федеративної демократичної республіки.

А попереду у кримськотатарської революції були спроба організації національних збройних сил, конфлікти із владою Таврійської губернії, переговори із Українською Центральною Радою та, врешті, проголошення Кримської Народної Республіки.

Сергій Громенко, кандидат історичних наук, журналіст української служби "Радіо Свобода". Сфера наукових зацікавлень: загальна історія Криму, історична памʼять та історична політика, популяризація історії.