Море самогону і крадене порося: будні провінційної ЧК

Тамтешні "дзержинці" відправили у небуття колишнього службовця державної варти і банду грабіжників. Тобто, одного політичного і пʼятьох кримінальних злочинців. Хоча насправді Валківська ЧК, згідно з першим її звітом, датованим 6 березня 1919-го, створювалися для "боротьби з контрреволюцією, саботажем, спекуляцією та посадовими злочинами".

Чи було випадковим співвідношення один до пʼяти, газета "Известия" не пояснила. Вона взагалі не часто тішила читачів звістками про роботу провінційних чекістів. То ж відповідь довелося шукати в архівних документах.

На щастя, саме від Валківської ЧК їх залишилося більше, ніж від будь-якої іншої повітової комісії Харківської губернії. Збереглися протоколи засідань колегії, тижневі та місячні звіти про діяльність місцевих "дзержинців". А цифри, що в них містяться, дивують навіть більше, ніж надані "Известиями". Бо свідчать, що геть не боротьба з "контрою" була головним напрямком діяльності повітової ЧК.

Показовим у цьому плані є звіт за період з 15-го по 23-тє квітня: "Затримано за тиждень дезертирів — 23 чол., за пияцтво та варку самогону — 24 чол., контрреволюціонерів — 6 чол., бандитів-злодіїв — 6 чол.". Виходить, "зелений змій" був для радянської влади у чотири рази страшнішою загрозою, аніж контрреволюція.

Міцно стискаючи горлянку повзучій гадині, чекісти встигали ще й суспільною мораллю опікуватися. 16 квітня колегія повітової ЧК розглядала справи Марії Васильєвої та Гаврила Сугоконя. Першу звинувачували у "непристойній поведінці", другого — у "крадіжці та замаху на зґвалтування дівиці Косточкової".

Марія відбулася "суворою доганою", а справу меткого Гаврила, який встигав і красти, і ґвалтувати, вистачило глузду передати за підсудністю до юридичного відділу Совдепу.

За підсумками місяця, пріоритети дещо змістилися. Ось звіт про діяльність за квітень: "Розглянуто справ усього — 91, з них контр-революційних 33, посадових злочинів — 5, спекулятивних — 25, пияцтво та хуліганство — 22, вбивство та замах на вбивство — 4, дезертирство — 2. За постановою Комісії засуджено до розстрілу — 11 чол., з них за бандитизм- 6 чол., посадовий злочин — 1, за катування та видачу Радянських працівників Гетьманській владі — 5 чол. Постанови послали на затвердження. Накладено штрафів в адміністративному порядку — 189 900 р., стягнено — 100 900 р. Затримано та посаджено до тюрми контр-революціонерів, спекулянтів та бандитів — 52 чол. Затримано і надіслано до воєнкома для відправки по своїм частинам дезертирів — 32 чол.".

Те, що "алкогольних" справ за місяць назбиралося менше, ніж пияків, затриманих протягом одного тижня, пояснити неважко. "Злочин" цей майже завжди мав груповий характер. Щоб уявити місячний вилов пʼяниць, кількість справ треба множити щонайменше на три. Бо і тоді мало хто пив сам з собою.

А от 33 "контрреволюційні" справи — до певної міри, загадка. Цифра ця, на перший погляд, прямо суперечить ще одному документу, складеному валківськими чекістами за підсумками квітня. У звіті про політичний стан повіту вказано, що контрреволюційних виступів протягом місяця "не було". Жодних. А "контра" була!

Наприклад, піп Костянтин Стефановський, арештований за звинуваченням в "хулєніі Советской власти". Коштувало "хулєніє" дорого — 10 000 рублів штрафу. Або ж, у випадку неплатоспроможності, "6 місяців примусових робіт". У підсумку громада села Левендалівки зібрала половину вказаної суми і, фактично, викупила батюшку — "взяла на поруки".

Крім занадто балакучих, до категорії "контри" потрапляли громадяни, чия антирадянська активність була справою вже минулою. 24 квітня 1919 року колегія Валківської ЧК "нагородила" вищою мірою покарання громадянина Олексія Білостоцького — він "служив у дні Гетьманської влади, доносив, арештовував і бив тов. більшовиків та червоноармійців". 28 квітня за те саме отримав "вишака" Григорій Цикало.

Кожен подібний вирок мала затвердити губернська надзвичайна комісія. До Харкова відправляли не тільки "розстрільні" справи, а й обвинувачених. Але у травні ситуація змінилася. До Валок прибула "виїзна сесія Військово-Революційного Трибуналу" на чолі з комісаром юстиції Бондаренком, і чекістські "вишаки" затверджувалися вже на місці. Відповідно, і виконувати їх стали теж у Валках.

Після однієї такої "процедури", здійсненої над убивцею Юхимом Харченком "Травня 16 дня об 11 годині ночі", залишився вельми докладний акт. На відміну від подібних документів часів "єжовщини", у ньому міститься медичний висновок про причину смерті. Можемо дізнатися, що у Харченка, "пораненого у голову двома кулями", "випала назовні мозкова речовина".

Натомість, у чекістів з "речовиною" все було добре: вона активно працювала, вишукуючи засоби здерти з мешканців повіту побільше грошей. Найкращим виявився найпростіший — оголосити злочином давню, мов світ, шкідливу звичку.

Левову частку згаданих у звіті ста тисяч рублів штрафів внесли пʼяниці та самогонники. А як не внесеш, коли альтернативою було тюремне увʼязнення?

Єдиної "такси" не існувало. Розмір штрафу за пияцтво чекісти визначали на власний розсуд. З Архипа Саленка, до прикладу, рішенням колегії від 14 квітня здерли 300 рублів. А на Василя Бреславця за день до того десятитисячний штраф наклали! Для порівняння: відповідальні працівники республіканського рівня за найвищим, 27-им тарифним розрядом, отримували тоді 1980 рублів на місяць. Тому відкупитися від тюрми міг не кожен.

Доходило до анекдотів. Спіймали за пляшкою самогону трьох громадян — Романа Кийка, Дмитра Савченка, Антона Павленка. Пили вони разом, а покарання отримали різне. Першого оштрафували на десять тисяч, другого на пʼять, третього — на дві.

Не бажаючи поступатися здирникам, 21 квітня 1919 року гордо пішов за ґрати… народний суддя 5-ої дільниці Яків Бреславець. Бо теж шанував "зеленого змія". Та за чотири дні слугу повітової Феміди випустили внаслідок клопотання юридичного відділу Совдепу: змилуйтеся, товариші! Революційне правосуддя здійснювати нікому! Але тисячу рублів Бреславцю все ж довелося сплатити.

Не без гріха були й місцеві "дзержинці": вирізнялися тим самим, за що карали інших. В "особливій роті" товариша Литвиновського — головній ударній силі повітової ЧК, навіть "контра" своя знайшлася! Виявилося, що двоє бійців — Тихон Сорочинський та Андрій Частій — у 1918-му встигли послужити ясновельможному пану гетьману. Звільнили обох, а Частія за те, що "виявив багато нетерпимості до більшовиків", ще й на місяць до вʼязниці запроторили.

З "особливою ротою" довелося розпрощатися і Леоніду Арутюнову: застукали за "вживанням самогону під час виконання службових обовʼязків".

Чекіста Павла Янковського довело до тюрми привласнення вилученого під час обшуку майна. Речовим доказом виступало "крадене порося", яке близько місяця жило при повітовій ЧК, поки йшло слідство. Врешті-решт, долю тварини вирішили спеціальною постановою від 16 квітня: "Беручи до уваги неможливість догляду за ним, продати". І три автографи внизу — голови повітЧК Березовського, його заступника Сафонюка і секретаря Григорʼєва.

Квітень пройшов відносно спокійно. Попри все, у Валках та у всіх сімнадцяти волостях повіту чекісти спостерігали "співчутливе ставлення" до радянської влади. А розділ звіту "особливі події" містить лише одну таку — грандіозну пʼяну бійку в селі Перекоп, для втихомирення якої довелося викликати чекістську роту.

Та вже у травні війнуло смаленим: до Харківщини докотився відгомін повстання отамана Григорʼєва. Почастішали випадки "контрреволюційної агітації" та "розповсюдження брехливих чуток".

Повітова ЧК наказом №5 пообіцяла карати спійманих агітаторів "до розстрілу включно" і закликала громадян "доносити владі" на тих, хто плескає зайве. Заодно ввели комендантську годину: заборонили пересування містом після дванадцятої ночі.

Трапився випадок спротиву радянській владі з боку… її самої. Чекістам довелося відкрити справу проти Ков'язької сільради, яка знехтувала вимогою продовольчого відділу про відправку худоби до Валок. Мало того, сільрада у повному складі "сховалася у глушину, де немає телефону і куди просто так не доберешся". Чим закінчилася ця справа, невідомо. 

Натомість маємо список "досягнень" повітової ЧК за травень місяць: "Всього перейшло 136 справ. З них контрреволюційних 36, посадових злочинів 17, спекулятивних 35, за пияцтво та варку самогону 40 спр. та інших злочинів — 8 справ". Також "розстріляно 5 бандитів і 1 контрреволюціонер".

У порівнянні з квітнем кількість справ зросла у півтора рази. Вражаючу "динаміку" продемонстрували посадові злочини — з пʼяти до сімнадцяти. Більш, ніж утричі! На додаток, вони ще й набули групового характеру: сів "у комплекті" Гряківський волосний виконком, компанія міліціонерів зі Старої Водолаги.

"Контрреволюція" зросла незначно, але змінився її якісний склад. "Гетьманців" за гріхи 1918-го ще виловлювали, та вони вже не складали більшості. Переважали "новопридбані" вороги радвлади — незадоволені продрозкладкою, численними повинностями, зловживаннями "червоного" чиновництва і багато ще чим.

Політична ситуація виразно загострювалася, та в лідери за підсумками місяця все одно вийшли "пʼяні" справи! Чекісти і у травні продовжували штрафувати пʼяниць та арештовувати самогонників.

Важко пояснити з певністю зменшення числа розстрілів. Можна припустити, що одна справа — перекладати відповідальність за них на Харків, інша — ухвалювати рішення на місці.

Про діяльність Валківської ЧК у червні відомо небагато- залишилося лише кілька папірців. Але навіть там пощастило відшукати "родзинки".

До них можна віднести постанову колегії про розвантаження місцевої тюрми "з огляду на її переповненість". Звільнили всіх, хто був засуджений за пияцтво і встиг відбути половину призначеного терміну.

В останньому з тижневих звітів — за 8-15 червня, знайшлася нова категорія арештованих: 22 заручника. Радянські посадовці, знаючи про наближення Добровольчої армії, вже мазали пʼяти салом. А свої родини, що залишалися у Валках, намагалися таким чином застрахувати від можливих репресій з боку "білих".

Сумна доля заручників — як тих, що вивезли з собою "червоні", так і тих, що взяли у відповідь денікінці — могла б стати предметом окремої статті. А нашу краще закінчити цитатою з радянської монографії, виданої у 1990 році: "У партії не вистачало… для формування мережі місцевих ЧК досвідчених, відданих справі революції працівників. У звʼязку з цим наприкінці травня 1919 року на Україні, як і в РСФРР було ліквідовано повітові ЧК".

Все правда, крім хронології. Валківська ЧК, як бачимо, працювала ще й у червні. А Сумська та Лебединська у липні і навіть на початку серпня. І припинила їхню діяльність не воля радвлади, а денікінський наступ.

З досвіду 1919-го "совєти" зробили правильні висновки. В наступному, 1920-му році, повітових ЧК на Харківщині вже не було. Бо шкоди радянській владі вони принесли більше, ніж користі. Натомість сформували так звані "політичні бюро", менші за штатом і позбавлені права виносити смертні вироки. А боротися з пʼяницями та самогонниками (і харчуватися з того!), врешті-решт, почала міліція.