Митці, гризня і фріки. Як в УНР створили перший вуз

18 (5) грудня Українська Центральна Рада ухвалила Закон про Українську академію мистецтв. Це рішення стало останнім акордом у тривалому процесі її утворення.

Думка про заснування Української академії мистецтв зародилась на "четвергах" у подружжя Антоновичів в квартирі на розі Кузнечної (сьогодні — вулиця Антоновича) та Жилянської ще задовго до революції. Щотижня до квартири Катерини та Дмитра сходились громадські та культурні діячі. Іноді їх було 30, іноді 40 осіб. Це був такий собі неформальний український клуб. Обговорювали за чаєм різні ідеї, домовлялись про їхню реалізацію. Такі чаювання — "четверги", "суботи" — були традиційною формою спілкування української культурної еліти на початку ХХ ст. Хтось звернув увагу, що українським художникам доводиться їздити на навчання до російських столиць — Петрограду, Москви, або до Європи. Треба мати усе своє, власне, українське — таким був вердикт зборів.

Навесні 1917 року Україну охопила хвиля національного піднесення. Дмитро Антонович — сам мистецтвознавець та викладач історії мистецтв — повертається до цієї ідеї. Саме він ініціює кілька неформальних зустрічей — з головою Центральної Ради Михайлом Грушевським, з його дружиною Марією Грушевською, директором Київського міського музею Миколою Біляшівським, кількома художниками.

До практичного втілення справа дійшла після І Універсалу, після того, як в Україні сформувався Генеральний секретаріат, а у його складі — секретарство освіти на чолі із Іваном Стешенком. 10 серпня (28 липня) при Генеральному секретарстві народної освіти відбулась нарада громадських активістів з приводу підтримки "пластичних мистецтв". На нараді вирішено створити Комісію з вироблення статусу Української Академії Мистецтв. Очолив її історик мистецтва, професор Григорій Павлуцький.

Саме ця комісія розробила статут і обрала перших професорів Академії мистецтв. Статут передбачав утворення майстерень під проводом відомих митців — у цих майстернях студенти та вільні слухачі мали опановувати основи фаху. Плата за навчання становила 100 рублів на рік, а для вільних слухачів — 100 рублів на півріччя. Це дорівнювало зарплаті чиновника середньої ланки. Найменша зарплата — двірника — становила 18 рублів, а газета коштувала 20 копійок.

Окремі особи та інституції могли засновувати при Академії спеціальні стипендії для студентів. Щоправда, невідомо, чи хтось скористався з такої можливості.

Штатний розпис передбачав вісім професорських посад, ректора, секретаря, керуючого канцелярією, діловода та його помічника і машиністку.

Всього було створено вісім майстерень: декоративного живопису, інтимного пейзажу, будівництва і народного мистецтва, декоративного пейзажу, історико-побутового жанру й офорту, портрету, графіки та монументального мистецтва. Наприкінці навчання студенти мали отримувати "диплом майстра мистецтва".

Вибори професорів відбулись 21 (8) вересня. Посади обійняли стали Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Михайло Жук, брати Василь та Федір Кричевські, Абрам Маневич, Олександр Мурашко та Георгій Нарбут. На 4 листопада (22 жовтня) призначено вибори ректора.

Найбільше суперечок викликала графічна майстерня, яку мав очолити Георгій Нарбут. Його кандидатура викликала шквал заперечень. Відомому українському графіку, у недалекому майбутньому — автору графічних зображень Герба та грошей УНР — закидали те, що пізньої весни 1917 р., коли йшла політична боротьба між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом, він, нібито, намалював кілька антиукраїнських карикатур. Про які карикатури йшлося — наразі невідомо. Ситуацію врятував Дмитро Антонович — завдяки його палкій промові Нарбута таки дали власну майстерню.

Випадок з Нарбутом був не єдиною скандальною ситуацією. Серед обраних професорів не виявилось прізвища приват-доцента Петроградського університету та комісара Городенківського повіту Костя Широцького. Це дуже образило мистецтвознавця. І у день виборів ректора академії у газеті Нова Рада вийшла його критична стаття. Широцький закинув організаторам Академії відсутність гласності: "необхідно й те, щоб така значна справа, як вибори ректора Академії, відбулася гласно і нормально, аби взяли в тім участь всі намічені професорські сили, а вони, як то чути, тепер якраз не всі сидять в Київі".

Початок грудня 1917-го для щойно проголошеної Української Народної Респубілки був непростим. Держава потерпала від деструктивних політичних процесів. Більшовики раз за разом організовували заколоти в українських містах, вимагали переобрати Українську Центральну Раду та перетворити її на Центральну раду робітничих, солдатських та селянських депутатів. Водночас вони готували Всеукраїнський зʼїзд рад. У містах на сході реальну владу перебирали на себе червоногвардійські загони із Москви та Петрограда.

І тим ціннішим було відкриття мистецького вишу — фактичного першого державного вищого навчального закладу в Українській Народній Республіці. Один із публіцистів писав з цього приводу: "відкрито Академію Мистецтв під час найменшого інтересу до неї, під час переваги політики й політиканства в нашому національному життю".

Відкриття Академії спочатку планувалось на 1 грудня (18 листопада). З такою датою були надруковані запрошення. Утім, урочистість довелось перенести. Справа у тому, що на 3 грудня (20 листопада) на засіданні українського уряду мали розглядати законопроект про Академію мистецтв. Іван Стешенко як генеральний секретар освіти, ймовірно, прагнув виголосити на зустрічі митців повідомлення про схвалення урядом мистецького законопроекту та передачу його на розгляд парламенту. Відкриття Академії відтермінували на кілька днів, а Нарбут особисто вручну виправляв дату на запрошенні.

У середу 5 грудня (22 листопада) у приміщенні Української Центральної Ради було людно. О 17 годині мали розпочатись урочистості з відкриття Української Академії мистецтв. На вулиці стемніло, електричне світло ледь мерехтіло — на електричній станції вугілля залишилось обмаль, до того ж, воно було поганої якості. Відтак, напруга в мережі була низькою.

В пітьмах стояли групки урочисто вбраних людей. Розпорядники гарячково шукали свічки. Аж за дві години світло загорілося на повну силу. Нарешті організатори змогли розпочати захід.

Пролунало кілька промов — від міністра освіти Івана Стешенка, професора Григорія Павлуцького, митця Федора Ернста, від польських та єврейських діячів. Наприкінці офіційної частини, як зазвичай це буває, трибуну захопив невідомий фрік, який, розмахуючи кулаками, голосно висловлював "невимовні дурниці".

Серед гостей були артисти київських українських та російських театрів, професура, письменники. Політики, громадські діячі, іноземні консули, художники, музиканти. Присутніх розважав хор Олександра Кошиця, виконуючи "Ще не вмерла Україна" та інші музичні твори.

На третьому поверсі Педагогічного музею діяла виставка творів нещодавно обраних професорів Академії — вони самі домовились між собою, що мають подарувати академії по одному власному твору. Відвідувачі були вражені виставкою. Серед уже відомих киянам полотен Мурашка, Василя та Федора Кричевських, Маневича, Бурачека, Жука були нові твори Бойчука та Нарбута.

Першим ректором був обраний Василь Кричевський, однак, він відмовився від посади і її обійняв його брат Федір. Генеральний секретаріат затвердив його на посаді 20 (7) грудня. А за два дні до цього, 18 (5) грудня Українська Центральна Рада ухвалила Закон про Українську Академію Мистецтв. Згідно із законом Академія мала право отримувати з-за кордону книжки та інші видання і матеріали без мита. Ректор, професори, управитель канцелярії та діловод отримали право звільнення від військової служби. Тим же законом затверджено бюджет Академії на суму майже 100 тисяч рублів — це була доволі суттєва на той час сума. Найбільші видатки передбачались на виплату утримання співробітникам Академії. Сюди входили власне заробітна плата, оплата житла та "столові" — відшкодування витрат на харчування (це була звична на той час практика). Було передбачено також кошти до бібліотеку, придбання картин для академічної галереї та на інші поточні видатки.

Академія спочатку розміщувалась на третьому поверсі Педагогічного музею. Однак, уже у січні 1918-го її попросили звільнити приміщення. Міністерство освіти підшукало інше приміщення — по вул. Великій Підвальній, 38 (сьогодні — вул. Ярославів Вал). Досі тут розташовувалась школа Терещенка. Там Академія перебувала до осені 1919-го, коли її виселили з приміщення денікінці. Відтак, мистецький навчальний заклад опинився у приватному приміщенні.

У своєму огляді події на сторінках популярної газети Нова Рада відомий письменник Василь Королів-Старий писав: "Досить уже крові й гризні; пора вже вертати на покинутий шлях справжньої радості життя". Утім, кров ще довго і щедро литиметься Україною. У цьому червоному потоці потоне чимало митців. А Українська академія мистецтв виживе. І у 2017 році відзначатиме своє 100-ліття.