Ліквідація Цупкому. Як чекісти знищили антибільшовицьке підпілля в Україні 1921-го

З кінця листопада 1920-го частини Армії УНР та урядові установи УНР перебували на території Польщі. Залишивши Україну під натиском переважаючих військ більшовицької Росії, прихильники УНР не збиралися припиняти боротьби. Надії на успішне її продовження додавав масштабний антибільшовицький повстанський рух, що вирував в Україні вже декілька років і охоплював десятки тисяч людей. Будуючи плани відновлення УНР, очільники УНР у Польщі покладалися саме на повстанців.

За підтримки "Двійки" — польської військової розвідки, в лютому-березні 1921-го в Тарнові створюється Партизансько-повстанський штаб при Головній команді військ УНР (ППШ). Його очолив генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник. Перед ним ставилося завдання згуртувати всі антибільшовицькі сили та підготувати ґрунт для всеукраїнського повстання.

Із перших днів на посаді Тютюнник активно взявся за роботу: розробку положення про ППШ і формування апарату штабу; переговори із польським військовим керівництвом про легалізацію і напрацювання механізмів подальшої співпраці; підготовку схеми організації повстанського руху (територія України була розділена на 5 повстанських груп і 22 повстанські райони) та перекидання агентів в Україну.

А вже 12 березня 1921 року Симон Петлюра та Юрій Тютюнник видають "Наказ №1 по повстанських військах УНР", в якому закликають населення готуватися до загального повстання і уникати стихійних виступів: "Готуймось же до останнього рішучого бою. Мусимо стати як оден до нього. Організовано, скувавши себе залізною дисципліною. Тому, хто не стане до боротьби проти гнобителів разом з нами, не повинно бути місця на Українській Землі. Провадиться зараз велика підготовча праця по організації майбутнього повстання. Жодного неорганізованого вибуху". Згаданий наказ розповсюджувався поміж військовими у еміграції та в Україні з приміткою "Передавайте з рук до рук, з хати до хати, з села в село".

18 березня 1921 року в Ризі радянські та польські дипломати, поставивши свої підписи під остаточним варіантом Ризького мирного договору, розділили українські землі. У Києві в цей час представники української інтелігенції на таємному зібранні в Пролетарському саду (тепер – Хрещатий парк) утворили Центральний український повстанський комітет або ж скорочено Цупком, — керівний орган повстанського руху в підрадянській Україні.

Очолив комітет колишній член партії соціалістів-революціонерів, студент-медик Іван Чепілко. До "центральної п'ятірки" — керівного органу — увійшли представник Міністерства внутрішніх справ уряду УНР Федір Наконечний, інструктор з кооперації Київської губернської спілки Спиридон Махиня, працівник Київського телеграфу Іван Данчевський, студент Інституту народної освіти Олександр Грудницький ("Вернигора"). Всі вони були активними учасниками українського руху часів революції, але не мали досвіду конспіративної роботи, що згодом зіграло фатальну роль.

Для того, щоб Цупком став повноцінним керівним центром повстанського руху в Україні, потрібна була санкція Партизансько-повстанського штабу та підтримка Уряду УНР в екзилі. Для налагодження зв'язку із закордонними центрами в Тарнів вирушають Федір Наконечний, а згодом Іван Андрух. 

Там вони зустрічаються з Симоном Петлюрою та Юрієм Тютюнником, інформуючи їх про створення комітету в Києві. Ті без особливого ентузіазму зустрічають делегатів з Києва. Очевидно, побоюючись порушення конспірації та розкриття підпілля, а також можливого паралелізму в роботі. Однак зрештою визнають Цупком представником ППШ в Україні.

- Працюйте із повстанськими загонами. У визначений момент вони мають зайняти прикордонну смугу в Україні. Українська армія почне із неї наступ. Зброю і план перекидання сил ми забезпечимо, — обіцяв Юрій Тютюнник Федору Наконечному.

Цупком встановлює зв'язок (фактично підпорядковує) із Військовою організацією січових стрільців (далі – УВО) при Другій київській школі червоних старшин. Принагідно зазначимо, що на зламі 1920-1921 років в еміграції та на західноукраїнських землях старшини і вояки армій УНР і ЗУНР створили підпільну Українську військову організацію (УВО). За завданням її керівництва для участі в організації антибільшовицького повстанського руху в Наддніпрянську Україну вирушає низка відомих її діячів, зокрема сотники Іван Андрух та Осип Думін. Перший стає членом Цупкому, другий – очільником УВО в радянському військовому закладі. Крім того, Цупком налагоджує контакт із загонами Юліана Мордалевича та Ілька Струка на Житомирщині та Київщині, повстанцями Холодного Яру на Черкащині.

На слід Цупкому Київська ЧК натрапила завдяки зраді одного із його членів, уповноваженого з військових справ Олександра Грудницького ("Вернигори"). У квітні 1921-го він виїхав із Києва в район Бородянки, де з'явився до командира 225 більшовицького батальйону й виказав місце перебування отамана Юліана Мордалевича, а також розповів про заплановану зустріч Мордалевича з отаманом Федором Артеменком ("Орликом"). Для чекістів, які вже декілька років полювали за отаманами, ця інформація була на вагу золота. В доповіді про розробку і ліквідацію петлюрівських організацій на Київщині, підготовленій для голови ВУЧК Василя Манцева, відзначалося:

"Командиру 225 баталиона, бывшем тогда в местечке Бородянки, явился гр. Грудницкий и донес, что на одном из хуторов, вблизи Бородянки находится Штаб Мордалевича и сам Мордалевич со своей охраной всего в количестве 25-ти (двадцати пяти человек) при чем сообщил и пароль "Шабля". На основании этого донесения Комбатом 225 был окружен хутор, где находился Штаб Мордалевича. Произошла перестрелка. Сам Мордалевич со Штабом бежал.

Произошло это по следующей причине: Комбат окружив хутор обратил внимание как раз не на те простройки, в которых был Мордалевич. Таким образом Мордалевич со Штабом остался у него на фланге, заметив, что его окружают Мордалевич открыл стрельбу с фланга из имеющегося при нем пулемета. Произошло замешательство, которым Мордалевич воспользовался и отстреливаясь успел бежать.

Была захвачена только канцелярия Мордалевича, представлявшая из себя ряд воззваний, несколько приказов".

В ході цієї операції, яка відбувалася 20 квітня 1921 року, червоноармійцям вдалося заарештувати священика Козловського — ад'ютанта Мордалевича, якого отаман направив на зустріч з отаманом "Орликом", помилково сприйнявши загін червоноармійців саме за союзників.

Сексот київської ЧК Грудницький доносить на керівників Цупкому Івана Чепілка й інших. Однак за вказаними адресами чекістські оперативні групи нікого не виявили. Про заплановані арешти підпільників повідомив сам зрадник, побоюючись, що й він буде викритий. Члени Цупкому спішно виїхали з Києва і врятувалися від захоплення. Втім, містом прокотилася перша хвиля арештів людей, запідозрених у причетності до підпілля. В тому числі була затримана дружина Івана Чепілка.

Впродовж травня-червня агенти Київської ЧК "Шукайвода", "Полийвода", "Петро" та інші здійснюють зовнішнє стеження за членами Цупкому, фіксуючи їхні контакти, збираючи інформацію з місць роботи тощо.

17 червня 1921 року радянські газети опублікували відкритий лист, датований 10 червня, відомого повстанського отамана, керівника Північною групою повстанських військ Юліана Мордалевича. Він повідомляв про свій перехід на бік більшовиків. Насправді перехід відбувся 15 червня, коли Мордалевич здався Комбригу 132-ї бригади Зомбергу і разом з ним прибув до Києва, а переговори про складання зброї та умови здачі відбувалися ще раніше.

Дотепер достеменно невідомо, що ж стало причиною складення зброї Мордалевичем: втома від боротьби, зневіра або ж оперативні "заходи" органів ВУЧК. Про причетність чекістів до цього "кроку" отамана свідчить евфемізм в їхніх документах — "после некоторых наших стараний".

Про успіх із отаманом Мордалевичем вже наступного дня після його здачі, тобто 16 червня 1921 року, начальник Секретно-оперативного управління ВУЧК Юхим Євдокимов шифрованою телеграмою інформував керівництво ВЧК в Москві: "12/6 через Комбрига 132 товарища Зомберга установилась связь Мордалевичем. После некоторых наших стараний последний изъявил желание перейти нашу сторону по даровании ему гарантий неприкосновенности некоторых пунктов гарантирующих ему отсутствие преследования нашей стороны. Киев, прислано письмо, в котором подробно и ясно Мордалевич рисует свой политический перелом в сторону соввласти, одновроеменно раскрывая недоброжелательность Петлюровщине. Киевским Окружным Совещанием и Реввоенсоветом КВО было постановлено согласиться доводами Мордалевича и ему было послано официальное постановление по получении которого Мордалевич явился 15/6 Комбригу 132. Вместе с ним вечером 16/6 прибыл Киев. 17/6 Реввоенсоветом КВО и Губсовещанием в целях проведения широкой очистки района действий Мордалевича постановлено дать десятиденный срок добровольной явки, для чего с Мордалевичем составлено воззвание и ряд писем, которых он призывает немедленному переходу нашу сторону. Технический план проведения в жизнь выработан и немедленно проводится в жизнь. Особый Отдел КВО принимает непосредственное участие и наблюдение в сем вышеизложенном. 20 часов 17/6 прибыл Киев Особотдел КВО атаман Пугач, оперировавший районе Звенигородского уезда. Предгубчека Киевск. выехал для переговоров с Орликом, Струком…".

Перехід Мордалевича, за розрахунком більшовиків, мав деморалізувати повстанський рух на Київщині. 16 червня київська губернська нарада по боротьбі з "бандитизмом" — орган, який відповідав за придушення повстанського руху на території губернії — враховуючи перехід Богатиренка та Мордалевича, ухвалила рішення почати активні переговори зі Струком та Орликом, оголосити 10-денну амністію для повстанців групи Мордалевича, ватажків використати з метою агітації та остаточно виявити всіх підпільників. Очевидно під диктовку чекістів отаман пише листи та відозви до повстанців і окремо до отаманів Орлика та Струка із закликом наслідувати його приклад, припиняти боротьбу проти влади Рад.

"З чистою совістю і щирим бажанням допомогти Робітничо-Селянській владі пропоную Вам, наколи Ви бажаєте стати на шлях боротьби за визволення труда, перейти по амністії на бік Радянської влади. Співробітництво з більшовиками-комуністами є єдиним шляхом, по якому повинен йти кожен український революціонер. Лістуйте одверто про свої погляди. Ю. Мордалевич", – відзначалося в листі Мордалевича до Орлика.

В радянській пресі виходять інтерв'ю з "раскаявшимся атаманом", а згодом в Держвидаві УСРР у формі листівки його відозва "До повстанців: Мій шлях від демократизму до соціальної революції", в якій він намагається довести безперспективність подальшої боротьби.

Ймовірно, звістка про перехід Мордалевича вплинула на багатьох повстанців і отаманів, які погодилися на більшовицьку амністію і склали зброю. Новина про арешт Юліана Мордалевича сполохала членів Цупкому. Побоюючись арештів, вони вирішили перенести свій штаб до Холодного Яру. Однак це тільки наблизило розгром організацій.

18 червня 1921-го у Києві розпочинаються таємні арешти підпільників. А в ніч з 30 червня на 1 липня чекісти проводять масштабну операцію із ліквідації Цупкому та УВО, в ході якої були затримані сотні людей. За даними Київської ЧК, протягом червня-липня 1921 року 1200 осіб були затримані й піддані перевірці щодо приналежності до "Цупкому". 28 серпня колегія Київської губернської ЧК засуджує до розстрілу 45 арештованих, ще 132 отримують різні міри покарання.

Слідом за Цупкомом та УВО, чекісти викривають цілу низку повстанських комітетів та організацій по всій Україні. У загальному звіті про діяльність ВУЧК за 1921 рік наголошувалося на розгромі потужного петлюрівського центру в Києві: ліквідації Цупкому, УВО, низки повстанських організацій на місцях та в частинах Червоної армії, Центральної залізничної організації. Зазначалося, що загальна кількість заарештованих перевищувала 6000 осіб. Ще більшою була кількість взятих на чекістський облік петлюрівців.

Мало того, чекістам вдалось не тільки завдати непоправних втрат підпільній мережі, але й ввести до неї своїх агентів, яких використовували для оперативних ігор із "закордонними центрами" та дезінформації керівництва Партизансько-повстанського штабу. Найяскравіший приклад – поїздка до ППШ і зустріч із Юрієм Тютюнником під виглядом "зв'язкового отамана Новицького" сексота Єлисаветградської повітової ЧК Сергія Даниленка ("Каріна").

Між тим керівництво Партизансько-повстанського штабу, який в кінці червня 1921 року було переведено із Тарнова до Львова, продовжувало вірити в існування потужної підпільної мережі і десятки тисяч повстанців, які тільки й чекають сигналу до початку загального повстання. У жовтні 1921 року військові групи Армії УНР із Польщі та Румунії вирушають в Україну. Однак в Україні їх змогли підтримати лише декілька повстанських загонів, яким дивом вдалося уникнути розгрому.