Кривавий слід Першої кінної. Як будьонівці влаштовували єврейські погроми в Україні

Прибула делегація була надзвичайно потужною. Крім Калініна там були інші важливі персони радянської Росії: головнокомандувач збройних сил Сергій Каменєв, нарком юстиції Дмитро Курський, нарком охорони здоров'я Микола Семашко, нарком освіти Анатолій Луначарський, секретар ЦК РКП(б) Євгеній Преображенський. Їх особисто зустрічали керівники Першої кінної Семен Будьонний та Клим Ворошилов.

Такої представницької більшовицької делегації Єлисаветград більше ніколи не бачив. За офіційною версією, представники тодішньої радянської верхівки прибули на Єлисаветчину із суто лекторськими завданнями. На засіданні повітового виконкому вони розповідали про міжнародне і внутрішнє становище країни Рад, виступали на конференції секретарів партійних осередків, фабзавкомів і профспілок. У інших джерелах з радянської історії вказано, що Калінін надихав промовами бійців 1-ї Кінної армії перед їхньою відправкою на врангелівський фронт та агітував селян дати радянській владі хліба. Будьонний навіть згадував про такі виступи в мемуарах:

"З доповідями у частинах виступали також нарком освіти Луначарський і нарком охорони здоров'я Семашко. Кожен з них висвітлював питання міжнародного і внутрішнього становища Радянської Республіки, військові та політичні проблеми, розповідав про справи, що стосуються тих галузей, якими він керував. Луначарський відвідував школи, допомагав місцевим органам влаштовувати в дитячі будинки безпритульних дітлахів. Семашко зустрічався з медичними працівниками".

Будьонний у своїх мемуарах приховав, що агітація населення за комуністичне будівництво, яка супроводжувалася обіцянкою амністії для повстанців, була далеко не головною метою перебування делегації в "Єлисаветградській губернії", як він помилково охрестив Єлисаветчину. Основне завдання більшовицьких лідерів полягало у нагляді за розслідуванням злочинів будьонівців на теренах України, адже кривавий слід Першої кінної стелився від Волині до Центральної України.

В жовтні 1920-го Перша кінна армія знаходилася на переході на врангелівський фронт з радянсько-польського фронту, де зазнала нищівної поразки. Відступ будьонівців супроводжувався масовими грабунками селянства та єврейськими погромами. Діставалося й комісарам, які іноді намагалися припинити подібне свавілля. Серед бійців 6-ї кавалерійської дивізії, сформованої у Ставропольській губернії навесні 1920 року в основному з полонених денікінців та люмпенізованого населення, було поширеним гасло "Бий жидів і комісарів".

Факти погромів зафіксовано в похідному щоденнику Ісаака Бабеля, який у 1920-му під іменем Семен Лютов був воєнкором у складі Першої кінної. Один з друзів Бабеля згадував: "Запам'яталась його розповідь… Коли Кінармія відкочувалася під тиском поляків до Києва, козаки влаштовували єврейські погроми в містечках… Бабель міг би розповісти і про те, як був убитий комісар 6-й кавдивізії Шепелєв, який намагався вгамувати погромників".

Одіозний командарм Семен Будьонний пояснював причини такої поведінки тим, що "коли 1-ша Кінна армія переходила з польського фронту на врангелівський, бійці отримали багато листів від своїх рідних з Дону, Кубані, Ставрополля, Північного Кавказу. У цих листах нерідко рідні повідомляли своїм синам та батькам про те, що на місцях представники Радянської влади забирають у них хліб, худобу, фураж, коней. Природно, це турбувало бійців: чим жити рідним і як буде далі? Багато фактів, про які повідомляли рідні кінармійців у своїх листах, — погана турбота про сімʼї червоних бійців, особливо загиблих у боях, реквізиція хліба, фуражу та худоби понад встановлені норми, закупівля коней для армії за заниженими цінами і т. д. – підтвердилися".

Комісари перед відправкою Першої кінної на польський фронт пропагували швидку і легку перемогу над польськими панами та обіцяли червоним кіннотникам щедрі набутки після тієї звитяги. Замість трофеїв будьонівців чекав розгром під Варшавою та Замостям від союзних українсько-польських сил. Тож обіцяні "багатства" довелося брати з населення міст і сіл України, через які проходили кінармійці.

Цю інформацію підтверджували звіти чекістів. Зокрема, на ім'я голови ВЧК Дзержинського надійшла телеграма за підписом начальника Особливого відділу 1-ї Кінної армії-уповноваженого ВЧК Роберта Зведеріса:

"Нова погромна хвиля прокотилася по району … Не можна встановити точну кількість убитих… Відступаючі частини Першої Кінної армії на своєму шляху знищували єврейське населення, грабували і вбивали. Це нові сторінки єврейських погромів на Україні. Усі зазначені місця зовсім розграбовані".

Прямим винуватцем свавілля Першої кінної в Україні Зведеріс вважав Клима Ворошилова – впливового члена Реввійськради Першої кінної:

"В Армії бандитизм не буде зжитий до тих пір, доки існує така особа, як Ворошилов, бо людина з такими тенденціями, ясно, є особою, у якої знаходили підтримку всі ці напівпартизани-напівбандити".

Навіть командири Першої Кінної в наказі № 89 від 9 жовтня 1920 року визнавали: "Там, де пройшли злочинні полки недавно ще славної 1-ї кінної армії, установи радянської влади зруйновані, чесні трудівники кидають роботу і розбігаються при одній лише звістці про наближення бандитських частин. Червоний тил розорений, розладнаний і через це знищено правильне постачання і керівництво червоних армій, що борються на фронті. Трудове населення, яке колись зустрічало з радістю 1-у кінну армію, тепер шле услід прокляття. Ім'я Першої кінної армії зганьблене. Наші славні бойові знамена залиті кровʼю невинних жертв. Ворог радіє від зрадницької допомоги йому і від розкладання частин нашої армії".

Намагаючись уникнути справедливого покарання, деякі будьонівці пояснювали, що вбивали і грабували містечкових євреїв, бо вони в синагогах проклинали Троцького, просячи для нього "херему" (анафему), оскільки для них він був "шруцім", тобто нікчема, про яких в Талмуді сказано: "Вони будуть при владі на шкоду людям, тільки ненадовго".

Після одного з таких погромів начальник 6-ї кавалерійської дивізії Йосип Апанасенко негайно скликав загальні збори усіх командирів і воєнкомів дивізії. З протоколу зборів видно, що усі промовці говорили не про погроми у цілому, а про те, що нездорова обстановка у дивізії була спричинена діями ворогів. Ось що сказав начальник штабу дивізії Шеко: "Агенти Петлюри і Врангеля проникають в наше середовище і розкладають дивізію. Нам, усім свідомим, необхідно об'єднатися, щоб раз і назавжди домогтися перемоги над ворогами революції".

Будьонний теж вважав, що його "ідейні" бійці скоювали злочини під впливом обставин та поганого ставлення до кінармійців у тилу:

"Проходили цю ідіотську Україну, де скрізь гасло "бий жидів!". І, крім того, бійці дуже незадоволеними завжди повертаються з лазаретів. Погано поводяться в лазаретах, немає допомоги на станціях при поверненні. І ось, звернувшись до одного коменданта-єврея, до іншого і не отримавши допомоги, або замість допомоги – лайку, вони бачать, що залишені без будь-якої турботи, тож, повертаючись до строю, вони вносять розлад, розповідаючи про образи, кажуть, що ми тут б'ємося, життя віддаємо, а там ніхто нічого не робить".

У жовтні 1920 р. будьонівці на два тижні затрималися в Єлисаветграді, де були значні запаси провіанту та фуражу, а інші відділи розташувалися в колишній столиці Григор'єва Олександрії та навколишніх селах. А 18 жовтня 1920 р. до Єлисаветграда прибула комісія, очолювана Калініним, для розслідування злочинів Першої кінної: єврейських погромів, грабунків, вбивства комісара Шепелєва тощо. "Всеросійському старості" Будьонний та Ворошилов влаштували теплий прийом, що вплинуло на рішення комісії.

За вироком ревтрибуналу, що відбувся 21-23 жовтня 1920 року в Єлисаветграді, було розстріляно за одними даними 40, за іншими – 153 кінармійців. Командир 6-ї дивізії Йосип Апанасенко та комбриг дивізії Василь Книга також були засуджені до розстрілу, який замінили позбавленням волі на п'ятнадцять років. Але замість покарання їх невдовзі відправили на навчання у військові академії.

Звіт комісії Калініна містив також негативну характеристику чекіста Зведеріса, який, мовляв, "не звертав ніякої уваги на внутрішнє політичне життя, не вживав необхідних заходів, завдяки чому політичне життя в армії протікало ненормально, і всякий кримінальний елемент міг вільно здійснювати свої темні справи". У рішенні комісії відзначалося: "Начальника Особливого відділу 1-ї Кінної армії, тов. Зведеріса, відсторонити від займаної ним посади: як такого, що не відповідає своєму призначенню та людину, яка не хотіла цікавитися тією величезною роботою, яка на нього покладена".

Зведеріс своє звільнення пояснював конфліктом з членом Реввійськради Першої кінної Ворошиловим: "Ворошилов, самодур за натурою, вирішив, що подальше посилення Особвідділу може мати погані наслідки персонально для багатьох високих "барахольщиків…".

Усунення Зведеріса, який брав участь у розслідуванні злочинів кінармійців, було одним з наслідків візиту комісії Калініна до Єлисаветграда. Замість Зведеріса, подальша доля якого невідома, посаду начальника Особливого відділу Першої кінної армії тимчасово обійняв Михайло Фріновський, який у 30-і роки був правою рукою наркома НКВС СРСР Миколи Єжова, ставши разом з цим "наркомом страху" символом репресій. Заміна незручного Зведеріса остаточно зміцнила позиції Будьонного та Ворошилова як керівників Першої кінної, частини якої невдовзі після єлисаветградського трибуналу (матеріали якого у Галузевому Державному архіві СБУ допоміг відшукати історик Василь Даценко), вирушили на Кримський фронт для боротьби з Врангелем.