Крим розбрату. Як брат Леніна півостровом керував

15 травня 1919-го у київському "Коммуністі" була оприлюднена декларація Тимчасового робітниче-селянського уряду Криму, у якій оголошувалося про створення Кримської Соціалістичної Радянської Республіки та висловлювалася "полная решимость" разом із іншими радянськими республіками (Росією, Україною, Угорщиною, Баварією, Латвією та Литвою) боротися "до полного торжества мировой коммунистической революции". Інакше кажучи, йшлося про окрему Кримську республіку. Як же так сталося і що то насправді означало? 

Після того, як наприкінці квітня — на початку травня 1918-го Республіка Таврида припинила своє існування, в Криму не залишилося керівного більшовицького центру. А починаючи з осені 1918-го всю роботу по організації підпільної боротьби в Криму Кремль передав керівництву створеної у липні 1918-го Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У).

23 жовтня 1918-го відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому процес передачі партійної організації Криму до складу КП(б)У розіграли за запланованим сценарієм. Була оприлюднена заява від більшовиків Криму, в якій говорилося про "палке" бажання "працювати під керівництвом ЦК КП(б)У". Зрозуміло, що ЦК КП(б)У не міг відмовити. При цьому наголошувалося, що "Крим в організаційному відношенні створює самостійну область".

Одночасно було вирішено обговорити з представниками Одеського обласного комітету КП(б)У питання щодо роботи більшовицьких організацій на території материкових повітів Таврійської губернії. Таким чином, кримська компартійна організація увійшла до складу КП(б)У на правах обласної. ЦК РКП(б), як і раніше, здійснював керівництво всіма підпільними організаціями в Україні, в тому числі кримською, але вже через ЦК КП(б)У.

ЦК КП(б)У одразу надіслав до Криму власних працівників для налагодження військової та партійної роботи. Керівництво кримською партійною організацією здійснювалося через три центри — Харків, Київ і Одесу, де були організовані відділення нелегального бюро ЦК. Левова частка контактів проходила через Одеський обласний центр, до якого були віднесені Херсонська (з містами Миколаїв та Одеса) і Таврійська губернії. Агітатори, яких українська сторона почала масово надсилати до Криму, створювали там партизанські загони.

Проте Кремль зовсім не збирався випускати з власних рук такий ласий шматочок як Крим. На VIII зʼїзді РКП(б), який відбувся у Москві у березні 1919-го, було ухвалено рішення про те, що Кримська партійна організація виводиться зі складу ЦК КП(б)У і підпорядковується ЦК РКП(б). Однак від рішення до його втілення у 1919-го іноді минало багато часу.

Навесні 1919-го Червона армія почала поступово займати територію півдня України. В ніч на 4 квітня 2-га бригада Задніпровської дивізії під командуванням Павла Дибенка перейшла в наступ на Перекопі і зайняла його. "Червоні українські вступили на територію Криму", — повідомляла петроградська "Северная коммуна" 10 травня. Бачимо, що Кримом українські сюжети випуску не обмежувалися:

Протягом першої декади місяця більшовики зайняли Джанкой, Ялту, Бахчисарай, Євпаторію і Сімферополь. Одразу після захоплення Криму постало питання створення там "буферної" радянської республіки.

Його одночасно підняли кримські, українські і московські керівники. Найбільш активні переговори йшли між ЦК РКП(б) і партійними та радянськими працівниками України. Відповідну настанову Кремля українська сторона зустріла цілком позитивно. Голова Раднаркому України Християн Раковський телеграфував наркому закордонних справ РСРР Георгію Чичеріну про необхідність утворення Кримської радянської республіки у звʼязку з "міжнародним становищем Криму". 17 квітня командуючий Українським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко в телеграмі командуючому 2-ю Українською радянською армією Анатолію Скачку повідомив як про доконаний факт про те, що "у Криму створюється уряд".

Проте остаточно питання щодо створення в Криму республіки було вирішене в Москві. На засіданні політбюро ЦК РКП(б) 23 квітня 1919-го було ухвалено "визнати бажаним створення Кримської радянської республіки".

Побоюючись проявів сепаратизму, В.Ленін надавав великого значення вибору керівництва цієї республіки. Відповідальним за формування радянських та партійних органів у Криму став Християн Раковський. Допомагати йому у формуванні влади в Криму мали член політбюро ЦК РКП(б), надзвичайний уповноважений Ради оборони РСФРР Лев Каменєв, який саме перебував в Україні, та нарком внутрішніх справ УСРР Климент Ворошилов.

На тому ж таки засіданні політбюро ЦК РКП(б) від 23 квітня було вирішено запитати у Раковського, як він ставиться до кандидатури Артема як можливого керівника кримського уряду. Та й загалом "кримське питання" розглядалося в комплексі із українським, щодо якого було поставлене завдання зʼясувати, коли і як можна здійснити "злиття України":

28 — 29 квітня 1919-го у Сімферополі відбулася VI Кримська обласна конференція КП(б)У. У порядку денному конференції першим питанням була доповідь "Про воєнно-політичне становище радянської республіки і про політику партії з національного питання", котру зробив вже згаданий Лев Каменєв. Після цього він ознайомив усіх присутніх з рішенням Кремля створити Кримську Соціалістичну Радянську Республіку.

Під час обговорення доповіді пролунали слова про "величезне значення цього рішення у справі революційного розвитку та залучення на бік радянської влади широких мас працюючих татар міста та села". Йшлося також про те, що "це рішення ЦК має надзвичайне значення для Сходу, особливо Близького Сходу, де мешкають споріднені та повʼязані історичними традиціями з кримськими татарами народи. Пригнічені імперіалізмом, вони дивляться на велику пролетарську революцію та чекають, як вона вирішить питання щодо самовизначення дрібних національностей". Пізніше такі меседжі були продубльовані у російській пресі.

Конференція затвердила таку постанову: "Ухвалити рішення ЦК про створення Кримської Соціалістичної Радянської Республіки і негайно приступити до його впровадження". Було також ухвалено текст декларації уряду Кримської республіки до всіх держав світу. Нею Крим проголошувався соціалістичною радянською республікою без жодної згадки про його автономію у складі РСФРР чи УСРР. Це було зроблено цілком свідомо, адже в іншому випадку втрачався б сенс утворення республіки як буфера проти Антанти. 

У Декларації також заявлялося про "братерський", нерозривний звʼязок з радянськими республіками Росії, України і країн Європи. Вороги цих республік проголошувалися ворогами радянського Криму аж до повної перемоги всесвітньої комуністичної революції. Тимчасово виконуючим обовʼязки голови кримського уряду (знову таки, Тимчасового) став Дмитро Ульянов — рідний брат "вождя світового пролетаріату".

9 травня уряд Кримської республіки надіслав телеграму до Москви, в якій викладав свої найближчі плани: "Опублікували урядову декларацію, в цілому схожу на вашу. Днями, зібравши фактичні дані про звірства добровольців, скоєних під охороною союзників над мирним населенням, опублікуємо по радіо протест проти попередніх дій Антанти і сучасної блокади узбережжя. Копію ноти протесту повідомимо негайно. Наполегливо просимо вжити всіх заходів до встановлення безпосереднього телеграфного звʼязку з Києвом і Москвою, що є конче необхідним". Інакше кажучи, уряд Кримської республіки цілком залежав від вказівок, які надходили ззовні. Про якусь "самостійність" новоствореної республіки говорити було неможливо.

Втім, Кремль був стурбований можливим "кримським сепаратизмом". До того ж, питання статусу Криму постійно загострювалося через ставлення до нього Раковського. Адже українська сторона бачила Крим у складі УСРР і навіть складала конкретні плани щодо втілення цього бачення в життя.

Протягом квітня — травня 1919-го Київ наполягав на приналежності Криму УСРР. Тим більше, що формальні підстави були, адже Кримська партійна організація при завоюванні Криму була складовою КП(б)У. Відповідно, її центральна газета — "Таврический коммунист" — наприкінці квітня ще залишалася друкованим органом обласного комітету КП(б)У.

У самому Криму питання щодо приналежності півострова вперше було розглянуте на засіданні сімферопольського воєнно-революційного комітету 27 квітня 1919-го. На порядку денному воно стояло у такому формулюванні: "Кому підпорядкований Крим — Україні чи Великоросії?". Після тривалого обговорення ревком — у відповідності до настанови Кремля — ухвалив рішення: "Крим стає самостійною одиницею. Комісаріати повинні керуватися виключно декретами з центру, але, в деяких випадках, допустимо вводити поправки з українських декретів".

6 травня секретар Кримського обласного комітету РКП(б) Шульман надіслав до ЦК РКП(б) телеграму, в який зазначав: "Створенням Кримського уряду необхідно вирішити питання приналежності партійних організацій Криму". 9 травня, в свою чергу, ЦК КП(б)У просив ЦК РКП(б) відповісти, у чиєму віданні знаходяться партійні організації Криму — ЦК РКП(б) чи ЦК КП(б)У. 10 травня ЦК РКП(б) надіслав обом сторонам відповідь. Кримський обком отримав телеграму, в якій зазначалося: "Відповідно до постанови VIII зʼїзду Крим прирівняний до області. Організаційно звʼязаний із ЦК РКП(б). Секретар ЦК Стасова". ЦК КП(б)У повідомляли: "Кримський півострів відноситься до відання Цека РКП(б). Секретар Цека РКП(б) Стасова".

Тим не менш, в Україні не бажали змиритися з втратою Кримського півострова. 13 травня ЦК КП(б)У вдруге просив ЦК РКП(б) повідомити, чи входить партійна організація Криму до складу КП(б)У. Того ж дня із секретаріату ЦК РКП(б) надійшла відповідь: "Кримський півострів відноситься до ведення Цека РКП(б)".

Але навіть після цього при огляді регіональних організацій КП(б)У Крим постійно згадувався як підлегла КП(б)У територія. Таке тривало навіть у червні 1919-го:

Українська сторона у червні 1919-го продовжувала надсилати до Сімферополя різноманітні вказівки, що стосувалися й питань "партійного і радянського будівництва". Однак це викликало різке незадоволення з боку уряду Криму. Зокрема, у відповідь на намір включити до зони відповідальності Наркомату Держконтролю УСРР військові частини, які перебували у Криму (знову без Скрипника як очільника того наркомату не обійшлося) голова уряду радянського Криму Д.Ульянов 9 червня надіслав Раковському телеграму, в якій відкрито зазначив: "Ваша телеграма за № 2204 від 7 червня отримана. Проте всі питання Криму, згідно з постановою ЦК РКП, вирішуються винятково Москвою. Вашу пропозицію передайте Москві".

Однак повернемося до власне кримських подій. 13 травня Тимчасовий робітниче-селянський уряд Криму публічно звернувся до радянських Росії, України, Угорщини, Баварії, Латвії та Литви (Білорусію не було згадано) та висловив рішучість разом з ними боротися до "до полного торжества мировой коммунистической революции"".

Наступного дня орган ЦК КП(б)У "Більшовик" повідомив про організацію уряду в Криму та назвав основних його діячів. Тут же йшлося і про деякі інші кримські події:

А вже 15 травня інший орган ЦК КП(б)У — київський "Коммунист" — оприлюднив звернення кримського уряду від 13 травня без жодних змін. Кримська СРР позиціонувалася як рівноправна з іншими радянська республіка:

Того ж таки 15 травня Раковський нарешті дав відповідь на поставлене ще 10-го травня питання уповноваженого Раднаркому Скляра про статус Криму: "До Кримської Соц[іалістичної] [р]адянської республіки наше ставлення як до дружньої держави".

Та, як зʼясувалося надалі, питання про статус Криму ще не було остаточно розвʼязане. 28 травня політбюро ЦК РКП(б) (були присутні лише троє — В.Ленін, Л.Каменєв і М.Крестинський) ухвалило нове рішення: "Ухвалено як директива, що уряд діє на правах губвиконкому, підпорядковуючись ВЦВК і відповідним наркомам за приналежністю, а обласний партійний комітет прирівнюється до губкому, звʼязаному безпосередньо з ЦК РКП(б)". Кримська Червона армія як частина Червоної армії підпорядковувалась Південному фронту "на правах дивізії". Жодні самостійні дії не допускалися. Інакше кажучи, статус Кримської республіки було істотно понижено.

Одразу після прийняття політбюро ЦК цього рішення, його надіслали до Сімферопольського ревкому і того ж 28 травня обговорили на його засіданні. Ревком ухвалив таке рішення: "Кримський уряд діє на правах губкому, а обком прирівнюється до губкому, звʼязаному з ЦК РКП(б). Кримська армія — частина Червоної армії РСФРР, що входить до складу Південного фронту, як дивізія, жодні самостійні дії і формування на Кримському півострові неприпустимі. Флот і порти знаходяться в управлінні Всеросійського морського штабу".

Та навіть ці рішення не дають однозначної відповіді про офіційний статус проголошеної більшовиками республіки. Адже в різних документах він мав геть не тотожні визначення. Приміром, у Кримському архіві зберігається наказ наркома охорони здоровʼя Д.Ульянова від 9 травня, в якому зазначено: "Цього числа я приступив до виконання обовʼязків народного комісара охорони здоровʼя і соціального забезпечення Кримської радянської федеративної республіки". Саме така назва республіки — "федеративна" — зустрічається в деяких інших постановах кримського Раднаркому.

Отже, Кримська республіка означалася і територіальною автономією в складі РСФРР, і федеративною республікою, і губернією (згідно рішення політбюро ЦК РКП(б) від 28 травня). Одночасно у постанові Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 р. вона, разом з Росією, Україною, Латвією, Литвою і Білорусією, була означена як повноправний член майбутнього воєнно-політичного союзу радянських республік.

Втім, увесь цей різнобій аніскільки не цікавив і не хвилював московський партійний центр: ЦК РКП(б) створював Кримську республіку лише для "зовнішнього" використання. Але і то було ненадовго — незабаром більшовики залишили Крим. Повернулися вони туди вже наприкінці 1920-го.