Кожному – за визначеними партією потребами. Як більшовики майже побудували комунізм

"Від кожного — за здібностями, кожному — за потребами". Саме таким, за великим рахунком, було основне гасло більшовиків у боротьбі за владу. Зрозуміло, у широкій його інтепретації. Але з часом друга частина гасла була відкинута. То ж соціалізм, який у 1930-х оголошувався в СРСР побудованим, стверджував вже хоч і схожий, але інший принцип: "Від кожного — за його здібністю, кожному – за його працею". Це й було закріплено в Конституції.

Втім, про гасло "кожному – за потребами" не забували, адже в очах широких мас то й була основна характеристика майбутнього комунізму. Але можливість приступити до втілення того гасла в життя постійно відкладалася. Та й потреби зростали.

Можливо, саме через змінюваність потреб те "кожному – за потребами" нерідко асоціювалася з безкоштовністю, тобто в уяві пересічних громадян перетворювалося на "кожен може взяти безкоштовно". Думаю, не я один такий, кому в дитинстві на питання "а що таке комунізм?" (бо гасло "наша мета – комунізм!" лишалося і надалі пропагувалося) батьки відповідали як уміли. Зокрема, пояснювали, що, мовляв, "це коли все безкоштовно, що захочеш, те й береш".

Зрозуміло, що взяти можна лише те, що є. А як нема, то і нема. Головне – безкоштовність товарів та послуг, яку інакше можна означити як ліквідацію товарно-грошових відносин, що і бачилася ключовою ознакою комунізму. Власне, така настанова відбивалася і на "дорослому" житті, деякі меми з якого на кшталт "все вокруг колхозное, все вокруг мое" (з пісні, як то кажуть, слів не викинеш, тому подаємо російською) та побажання "щоб у тебе все було, а тобі за це нічого не було!" до цього часу поширені у суспільстві.

Попри популярність ідеї безкоштовності отримуваних благ, сьогодні далеко не кожному відомо, що щось подібне в нашій історії вже було. І було саме 100 років тому, коли сягнула свого апогею практика безкоштовності товарів і послуг, а комунізм багатьом його фанатам здавався близьким як ніколи. Щоправда, пізніше про це самі ж таки більшовики не надто полюбляли згадувати. Бо назвати той досвід вдалим рука не піднімалася.

Навіть основне гасло, що принесло більшовикам владу ("Земля – селянам!") – воно теж про "безкоштовність". Але то все-таки була безкоштовність для здобуття продукції, а не безкоштовність самої продукції. Тим більше, що земля, яка "роздавалася" селянам, у їхню приватну власність не переходила.

Невдовзі після захоплення влади більшовики перейшли до комуністичного будівництва. Інституційно це насамперед відбилося у зміні назви партії (березень 1918-го), і в ухваленні комуністичної програми РКП(б) (березень 1919-го). І в тому ж таки березні 1918-го, тобто напередодні переходу до реального комуністичного будівництва, аргументуючи потребу перейменування більшовиків із соціал-демократів на комуністів, Ленін наголошував:

"Починаючи соціалістичні перетворення, ми повинні ясно поставити перед собою мету, до якої ці перетворення, кінець кінцем, спрямовані, а саме мету створення комуністичного суспільства, що не обмежується тільки експропріацією фабрик, заводів, землі і засобів виробництва, що не обмежується тільки суворим обліком і контролем за виробництвом і розподілом продуктів, але йде далі до здійснення принципу: від кожного по здібностях, кожному по потребах"

Названі Леніним кроки з комуністичного будівництва були в основному були втілені у 1919-1920- роках. Вони супроводжувалися шаленою емісією – більшовики розглядали її як ефективний для зміцнення своєї влади податок. За образним визначенням одного з керівників господарської сфери УСРР 1920-1923 рр. Володимира Ксандрова, влада цілком свідомо перетворила Наркомат фінансів "на орган, який постачав грошові знаки, як Наркомпрод був органом, що постачає продовольство". Щоправда, продукт постачання Наркомфіну давався простіше – гроші просто друкувалися, а не силою вилучалися у селян, як то було з продовольством.

В такій системі координат банки, навіть державні, незабаром перетворилися на зайву ланку. Тому ще у січні 1920-го, з огляду на "обʼєднання в руках держави найважливіших галузей промисловості та постачання", а тому і втратою "усякої необхідності подальшого користування Народним Банком як установою державного кредиту в попередньому значенні цього слова", РНК РСФРР ліквідував Народний банк. Адже в умовах, коли влада у монетарній політиці по суті керувалася гаслом "візьміть, а ми собі ще надрукуємо", банки були відверто зайвими установами.

Через невпинний друк розрахункових знаків про ефективність все ще наявного грошового збору податків у 1920-му годі було й говорити: за зробленими свіжим слідом подій оцінками частка грошових податків у прибутках держави (звичайно, у всеросійському масштабі) у 1920 р. становила 0,2%.

В таких умовах ключовим ставало питання про організацію праці. На початку 1920-го більшовицькі керманичі взяли курс на її мілітаризацію і "пролетарський примус". У містах та промисловості то реалізувалося у створенні трудових армій, введенні трудової повинності, мобілізації представників різних професій, введення в законодавство такого поняття як "трудове дезертирство" та покарання за нього тощо.

На селі – то насамперед "продрозкладка", тобто реквізиція сільськогосподарської продукції у селян. Ту продукцію для благообразності у пропаганді означали як "лишки" продукції сільського господарства. Такий собі нехитрий "перерозподіл".

У разі продовження комуністичного штурму, – а від нього, здавалося б, відмовлятися не збиралися, – гроші, і, відповідно, грошовий еквівалент товарів та послуг, ставали зайвими. Це розуміли в Кремлі. Тому у грудні 1920 –го в Наркомфіні РСФРР розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу як такого. Комісія на чолі з Станіславом Струміліним готувала пропозиції щодо заміни грошей "тродами" (трудовими одиницями). Підготовлюваний документ отримав назву "Декрет РНК про трудову одиницю обліку в державному господарстві РСФРР". Інша комісія одержала завдання розробити заходи щодо скасування грошових податків.

І саме у цей час дедалі більше товарів та послуг, з тих, зрозуміло, які ще залишалися в наявності, стають формально "безкоштовними". Це було цілком логічно, адже сенс грошей як якогось еквіваленту просто зникав.

Умови для цього складалися ще й завдяки попередній практиці забезпечення харчами населення у містах. Ще ухваленим 3 квітня декретом РНК УСРР "Про поліпшення харчування дітей і матерів, кормлячих груддю" харчування дітей до 16 років оголошувалося безкоштовним.

Системне, як тоді здавалося, і, головне "комуністичне" (бо розподіл) вирішення проблем з харчуванням в УСРР було започатковане декретом Раднаркому УСРР від 6 квітня 1920 р. "Про введення єдиної і трудової пайки в містах і промислових центрах УСРР".

На його виконання Наркомпрод УСРР ухвалив постанову "Про норми постачання населення міст і промислових осередків".

Норми коливалися від 7,5 фунта (1 рос. фунт = 0,4095 кг) печеного хліба та 5 ф. картоплі в місяць для "загальногромадянського" пайка до 22,5 ф. хліба, 10 картоплі, 7,5 мʼяса або риби, 3 крупи, 1 жирів, 1 сухих овочів та 1,5 бобів на місяць для робітників групи "а" (особи, зайняті фізичною працею). При цьому службовці (так звана "група "б") отримували 2/3 від норм постачання групи "а". Свіжі овочі видавалися "в міру можливості у відповідних пропорціях". Діти до 5 років мали отримувати мʼясо, крупи, сухі овочі та боби за нормами групи "б", а від 5 до 16 років — групи "а" робітників, хліба і картоплі малята — 22,5 і 2, а старші — 30 і 15 ф. в місяць. Для "робітників особливо тяжких родів праці" надавалася додатково половина пайку робітників групи "а".

Налагодити продовольче постачання жителів міст влада планувала шляхом розвинення мережі громадських їдалень та забезпечення їх продуктами. А з метою успішнішого здобуття продуктів широко використовувала агітаційні засоби:

Безкоштовним, щоправда, лише для бюджетних організацій та підприємств, з того ж таки квітня 1920-го стали пошта та телеграф. Безкоштовним ще у 1920-му було (коли воно, звичайно було) навчання у школах і навіть забезпечення навчальними матеріалами і, зрозуміло, харчування у школі. Своїм агітаторам більшовики восени 1920- року доручали повідомляти, що радянська влада, мовляв, "ліквідувала "розрядність" в медицині; немає вже "медицини для багатих" і "медицини для бідних"; лікувальна допомога робиться рівною для усіх, загальнодоступною, безкоштовною і, по можливості, кваліфікованою". І на ще одній важливій деталі мали наголошувати агітатори: читання у бібліотеках – безкоштовне!

Однак зрівняльні засади оплати праці, при застосуванні яких різниця в заробітку (тобто в пайку) залежала не від якості виконаної роботи, а від її типу, відчутно знижувала продуктивність праці. Щоб заохотити у робітників "особисту інтенсивність" 4 грудня 1920 р. в УСРР було поширене ухвалене в РСФРР ще в жовтні року положення "Про натуральне преміювання". За ним для кожного підприємства мав бути створений фонд натурального преміювання. Преміювання у розмірі 40% від норми надавалося у випадку 100% виконання підприємством "заданої виробничої програми" і пропорційно збільшувалося до 100% при перевищенні такої програми у 2 рази.

У випадку "неправильно встановленої виробничої програми" на наступний місяць натуральний фонд відпускався з урахування попередніх помилок. Однак у тогочасних бюрократичних реаліях такі правила, у разі їх повсюдного встановлення, сприяли б не стільки підвищенню продуктивності праці, скільки шахрайству із встановленням норм.

Вже 14 грудня Раднарком УСРР ухвалює декрет "О бесплатном отпуске населению продовольственных продуктов", який дублював відповідний російський акт від 4 грудня. Зрозуміло, що замість "Москви та Петрограда" в українському варіанті документу було вказано "Харків та Київ". У декреті відзначалося, що тепер без оплати розподіляються харчі не лише дітям, а загалом то усім.

Але лише тим, хто отримує пайки по картках.

Але в Харкові та Києві – і усім іншим трудовим елементам.

Саме на кінець 1920 – початок 1921 р. припали й інші найбільш відверті спроби запровадити комуністичний, тобто безкоштовний розподіл товарів і послуг. 27 грудня 1920 р. В.Ленін підписав "Декрет Ради Народних Комісарів про скасування плати за всякого роду паливо, надане державним підприємствам та установам, а рівною мірою зайнятим в них робітникам та службовцям".. Були ухвалені також декрети про скасування плати за житло, користування водопроводом, каналізацією, газом, електрикою (в Україні їх не встигли продублювати). Та основними були все-таки безкоштовність харчів на предметів широкого вжитку. І тут між двома радянськими республіками були істотні відмінності

Харчі мали стати безкоштовними – як в РСФРР, так і в УСРР — з 1 січня 1921 року. В більшовицькій агітації відповідний декрет спробували використати по повній – мовляв, семимильними кроками наближаємося до комунізму.

У настановах пропагандистам з приводу цього декрету наголошувалося: "Хоча дія цього декрету і безпосереднє зіткнення з ним мас почнуться тільки з 1 січня, але вже тепер скрізь і усюди він є предметом практичного обговорення. При чому розцінюється цей новий акт, що завершує певну стадію радянської творчості, як показник надзвичайного зміцнення трудової влади і успіхів її устремлінь".

Далі, після вказівки на те, що, з огляду на покращення продовольчого становища, зараз це вже не просто папірець, як то було б у 1919-му, а реальний закон, підкреслювалося: "Перед нами безсумнівна частина майбутнього, реальне втілення в життя мрії, у здійснення якої ми вірили, але ні часу її приходу, ні форми, яку вона буде мати, не знали". Ось, мовляв, він, комунізм, ось вона, ліквідація товарно-грошових відносин — ловіть, цінуйте і не відпускайте! І готуйтеся до подальшого покращення – незабаром безкоштовним стануть і предмети широкого вжитку. Так, мовляв, "непомітно для самих себе, в завзятій боротьбі, ми доходимо поступово, поки що у внутрішньому нашому вжитку, до повного знищення грошового розрахунку, який був раніше основою людського життя, основою жорсткої боротьби за існування".

Важлива деталь: безкоштовність товарів і послуг не поширювалася на буржуїв-іноземців. Для цього на російський Раднарком навіть постанову спеціальну ухвалив: 

На теренах РСФРР ліквідація товарно-грошових відносин справді зайшла далеко. Вже 17 грудня декретом Раднаркому безкоштовність була поширена на предмети "широкого вжитку" і це рішення вступало у дію теж 1 січня. А от в УСРР час для такого комунізму так і не настав: відповідний декрет, щоправда, під дивною назвою "Про безплатне відпускання населенню харчових продуктів", тут ухвалили лише 7 березня 1921-го, а почати втілювати збиралися з першого квітня. Та й до питання про підстави і порядок розподілу речей в УСРР вирішили підійти ґрунтовніше:

Безкоштовними – і так само з 1 квітня 1921 року — планувалося зробити і ліки в аптеках. Але події змінювалися карколомно і до 1 квітня вже й від комуністичного штурму встигли відмовитися…. Не склалося.

То було і не дивно, бо на шляху "безкоштовності" продуктів постали вагомі проблеми. Насамперед – це обмеженість ресурсів і та обставина, що ті продукти треба було здобувати фактично у військовій боротьбі, адже в Україні вирував повстанський рух. Та й здобуток не завжди був вдалим – продукції для розподілу катастрофічно не вистачало. Тому рішенням політбюро ЦІК КП(б)У від 1 лютого, з огляду на важке продовольче становище, було вирішено переглянути постачання харчів серед різних верств населення та запропонувати замінити "нестачу основних продуктів іншими, — наприклад, сіллю, цукром та ін."

Щоб активувати заготівлі (тобто вилучення у селян) продовольства 16 лютого 1921-го політбюро ЦК КП(б)У вирішило визнати продпрацівників військовослужбовцями, а їхнє постачання прирівняли до вищої категорії, тобто до працівників ударних підприємств. З іншого боку, оскільки, мовляв, комунізм – то не лише розподіл, а й контроль, того ж дня політбюро ухвалило рішення опрацювати проєкт постанови про перевірку на наявність "мертвих душ" усіх "заводів і пароходів", тобто усіх підприємств та установ — як цивільних, так і військових.

21 лютого, в пошуках трудових резервів для комуністичного штурму, постановою РНК УСРР з 50 до 55 років було збільшено вік чоловіків, яких притягали до трудової повинності. На початку березня було ухвалено рішення про притягнення військових частин для посівної кампанії. Тобто влада ще раз нагадала "комунізм" — то не лише безкоштовне задоволення мінімальних потреб, але й примусова праця. Вона ж різноманітними постановами намагалася втілити і першу частину комуністичного гасла – "від кожного за здібностями". На практиці це виливалося у примусове притягнення до праці тих чи інших працівників за їх фахом. Приміром, у тому ж лютому 1921 було оголошено про шкільну повинність – треба ж було комусь виховувати дітей у комуністичному дусі!

Облік і розподіл вважалися основними методами комуністичного будівництва. Але розподіл не вирішував проблеми в умовах, коли ресурси були вкрай обмежені. Та й "сил примусу" для збирання наявних, як відверто визнав у листопаді 1920-го року конференції КПУ Влас Чубар, не вистачало. А для їх збільшення знову таки потрібні були ресурси. Тобто зачароване коло проблем.

Країна була на межі нового вибуху.