Копчені гуси, подарунки від "Ґедзя" і пальмове гілля. Як у Києві 1918-й зустрічали

Новий 1918 рік українці зустрічали з неділі на понеділок, за чинним тодішнім календарем (за сучасним — це ніч з 13 на 14 січня). Рівно через сто років Новий 2018-й ми так само будемо зустрічати з неділі на понеділок. Це випадковий збіг. Та, незважаючи на цю випадковість, сьогодні ми звертаємо особливу увагу на доленосні історичні події на збігу 1917-го й 1918-го. І так само, як і сто років тому, сповнені тривоги і сподівання, що Україна своє осягне (Ukraine fara da se!). Як не раз повторював Михайло Грушевський…

Після піднесення, повʼязаного з проголошенням Української Народної Республіки, треба було братись за розбудову молодої держави. Проголосити було простіше, аніж розбудовувати. Два останні місяці 1917-го були вкрай переповнені подіями. За словами М.Грушевського, українцям за кілька тижнів "прийшлось зробити ту працю, якої в інший час стало б на кілька років". Ключовими передноворічними словами стали "мир", "війна", "земля", "більшовики".

Взялися за формування війська, передислокацію українізованих частин, вирішення питання про споконвічну мрію українського селянства — землю, від чого залежали настрої суспільства, й насамперед військовиків. 25 (12) грудня парламентарі зібралися на восьму сесію Української Центральної Ради, яка 30 (17) грудня завершилась на Софійській площі парадом куренів Вільного козацтва, закарбованим у кадрах тогочасної кінокамери. А от параду з нагоди прийняття земельного закону не відбулося: учасники гострої дискусія щодо земельної реформи не дійшли згоди, й сесія постановила обрати комісію для вироблення нового проекту.

Слово "війна" висіло в повітрі густим туманом. Велика війна, яка виснажила Україну, як і весь світ, фактично скінчилася. Щоб вирішити подальшу долю новопосталої на геополітичній карті Європи Української Народної Республіки, на мирову конференцію до Берестя 30 (17) грудня 1917 р. виїхала українська делегація.

Напередодні Нового року, 12 січня 1918 р. (30 грудня 1917 р.), міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Оттокар Чернін від усіх Центральних держав зробив заяву: "ми признаємо українських делегатів самостійною делегацією і повноважним заступництвом УНР". Україна набула статус субʼєкта міжнародного права.

Українські землі залишалися ласими для сусідів, і голова української делегації Всеволод Голубович підносить в Бересті питання щодо долі Холмщини, Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття.

Та головною бідою стала інша війна, що насувалася на Україну й визначила її долю на десятиліття. Відповідно до лицемірного ультиматуму Раднаркому Центральній Раді, який надійшов з Петрограду до Києва 17 (4) грудня 1917 р., совєтська Росія і УНР з 18 (5) грудня перебували в стані війни. Шпальти газет останніх грудневих днів були сповнені тривожними звістками з Харкова й інших українських земель, окупованих більшовицьким московським військом: розстріли, реквізиції, грабунки. 12 січня 1918 р. (30 грудня 1917 р.) есерівський часопис "Народня воля" крупним шрифтом друкує інформаційне повідомлення: "Україна в небезпеці — більшовики захопили Катеринослав, Могилів і обступають Чернігів".

"Для кращого ведення справи організації українського війська і більш успішної боротьби з більшовиками потрібні гроші", — заявляв генеральний секретар військових справ Микола Порш, який заступив на цій посаді Симона Петлюру, що 31 (18) грудня 1917 р. подав у відставку. Грошова маса з Петрограду вже не надходила, і 1 січня 1918 р. (19 грудня 1917 р.) Центральна рада ухвалює "Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР". Перші українські грошові знаки номіналом 100 карбованців, які зʼявилися в обігу вже 5 січня 1918 р. (23 грудня 1917 р.), невпинно "карбувала" друкарня Василя Кульженка на Пушкінській вулиці, 4.

А новопосталий Український народний банк на Хрещатику, 27 (нині — Хрещатик, 17, будинок не зберігся) закликав здавати готівку, обіцяючи 4 ½ відсотки на біжучі рахунки та від 6% охочим довірити свої заощадження на 5 і більше років. У середині грудня Київ пережив хлібну кризу, значно здорожчали дрова, у звʼязку з чим 11 січня 1918 р. (29 грудня 1917 р.) в Київській міській Думі зібралося спеціальне засідання.

Переживаючи неспокійні дні, українці Києва все ж готувалися до зустрічі Нового року. Кожному хотілося "одгорнути завісу майбутнього й зазирнути, що таїться за нею…" Часописи містили редакційні вітання. "На щастя, на здоровʼя… Щастя-доля, талант добрий — хай подорожують з нами в невідому путь і помагають на добре вивести нашу національну справу, на якій засновується благо рідного краю", — звертався до своїх читачів редактор "Нової Ради" Сергій Єфремов.

У звʼязку з Різдвяно-новорічними святами випало шість вихідних: 6, 7, 8, 9, 13, 14 січня 1918 р. (24, 25, 26, 27, 31 грудня 1917 р. та 1 січня 1918 р. за ст. ст.). У ці ж дні, а також 12 січня 1918 р. (30 грудня 1917 р.), не працювали також усі банки, лише 6 січня (24 грудня) з 10-ї до 12-ї були відчинені виключно "для прийому грошевої готівки на рахунки". Щоб привабити вкладників, в торговому відділі Українбанку на Хрещатику, 27 продавалися гуси копчені ціною 100 карбованців пуд.

Уперше за три останні роки на новорічному столі киян зʼявилося і вино. Всупереч "сухому закону", запровадженому ще царським рескриптом з початком Першої світової війни, Генеральний секретаріат 28 (15) грудня 1917 р. прийняв постанову: "дозволити органам місцевого самоврядування продажу легких вин перед святами, а фінансовій комісії організувати контроль і встановити акциз". Гурманам — насолода, державній скарбниці — додаткові надходження. 

Столичні газети рясніли оголошеннями про Різдвяно-новорічний репертуар київських театрів та інші розважальні програми. У цирку Олександра Кіссо (цирк Петра Крутікова на вул. Миколаївській, 7, нині — вул. Архітектора Городецького, 5, будинок не зберігся) 13 січня 1918 р. (31 грудня 1917 р.) і 14 (1) січня 1918 р. йшла грандіозна gala-вистава "Дідусь Мороз" за участю 30 дітей. Глядачам Українського національного театру (Троїцький народний дім) окрім класичних вистав пропонувалася ще спеціальна програма "Колядки". Український театр під орудою Миколи Садовського заохочував переглянути комедію "Як ковбаса та чарка то минеться й сварка" за Михайлом Старицьким та послухати оперу Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм".

На Бульварно-Кудрявській вулиці відкривалася ковзанка, в Salon de Modes М.Сухаренко на вулиці Миколаївській (нині — Архітектора Городецького), 12 розпочинався великий розпродаж готових моделей зі знижкою 40%. Для зустрічі Нового року в окремих кінотеатрах та Купецькому зібранні влаштовували бали-маскаради з танцями, живою музикою, лотареями й призом за витончене виконання танго — сережками з діамантами за 1000 рублів. Ресторани приохочували замовляти столи й кабінети. 

Українська громада традиційно зустрічала Новий рік в клубі "Родина" на вулиці Володимирській, 42. Серед помітних гостей були голова уряду Володимир Винниченко, діячі Центральної Ради Микита Шаповал та Дмитро Дорошенко, завітав і відомий громадський діяч, меценат Євген Чикаленко. Описуючи цю новорічну ніч в спогадах, Є.Чикаленко та Д.Дорошенко по-різному згадували промови тостуючих В.Винниченка та М.Шаповала. Але в підсумку в їхній памʼяті закарбувалися слова, овіяні "глибоким смутком і песимізмом". "Промови представників влади не сприяли заспокоєнню… Але дійсність цілком оправдувала навіть найбільший песимізм", — згадував Д.Дорошенко.

М.Грушевський зустрічав Новий рік, як і Різдво, з родиною. І певно, згадував слова, занотовані ним ще за магістерських часів (1893 р.) у щоденнику: "Слава Тобі Боже, що дав сили перенести все, що було минулого року. Дай же сили перебороти все і дерзновенно йти, куди веде розум і совість". Це була його остання зустріч Нового року в фамільному Домі, якого за кілька тижнів не стане…

Не залишалася осторонь всіх передноворічних подій і тогочасна публічна опозиція, одним із яскравих представників якої став гумористично-сатиричний журнал "Ґедз". Від самого початку виходу він уважно стежив за подіями та вперто провадив думку щодо незалежної поведінки українськиих лідерів у відносинах з Тимчасовим урядом. Політикуму доводилося діяли на реальному ґрунті, не завжди зважаючи на застереження "Ґедзя", висловлені мовою шаржів і карикатур під назвою "Про старі часи на Україні". Усі ті перемовини з Тимчасовим урядом колектив часопису вважав за "старі часи", закликаючи покінчити з "московською орієнтацією".

Але коли на Україну посунуло більшовицьке військо зі своїм жахливим обличчям, "Ґедз" ніяк не міг змиритися з оборонною позицією уряду та парламенту в такий доленосний час. І привітав українських очільників з Новим роком "Радянською колядкою", яку "сміливо" присвятив "несмілим".

Зображена на шаржі ватага на чолі з М.Грушевським на перший погляд справляє враження святкової композиції. Проте, жало "Ґедзя" припікало занадто боляче, вкладаючи в слова споконвічної коляди докори й сподівання українського громадянства, яке воліло, щоб у таку грізну годину Українська Центральна Рада виправдала його надії…

"РАДЯНСЬКА КОЛЯДКА

(СМІЛИВО ПРИСВЯЧУЮ НЕСМІЛИМ)

Співається на мотив колядки "Нова рада стала"

Наша рада стала,

Бо була невдала -

Над музеєм звізда ясна,

Кажуть, возсіяла.

Діячі ягнятка,

Чорні янголятка,

Перед кожним упадали,

Щоб їм владу захищали.

І молилися:"брате,

Петроградський Пилате,

Ой, навчи-ж нас, ким назватись,

Щоб у дурнях не зостатись".

Нова радість стане:

Кажуть, рада встане?!

Дай же, Боже, їй проснутись,

Щоб в ніщо не обернутись!"

А щоб помʼякшити тональність "колядки", редакція "Ґедзя" приготувала ялинкові дарунки тим, "хто того заслужив" упродовж березня — грудня 1917 р. Розділяючи дарунки, "Ґедз" дбав про найбільшу справедливість, аби кожному припало те, що до нього найбільше пасує:

"Центральній Раді - новий будинок парляменту.

Генеральному секретаріятові - готовий штат грамотних директорів.

Грушевському - власну друкарню.

Винниченкові - нове перо.

Петлюрі - портрет Міхновського.

Поршеві [генеральний секретар праці] - апарат бездротового телєграфу.

Туган-Барановському [колишній генеральний секретар фінансів] - довгі ноги.

Лотоцькому [генеральний писар] - вінок за довгу службу.

Меншостям - ІV Універсал про… самостійну Україну.

Укр. ес-декам - цебер холодної води.

Укр. ес-ерам - голову на плечі.

Укр. ес-ефам - нову вивіску.

Большевикам - безплатні білєти на виїзд.

Меншевикам - хустку для витирання сліз.

Народному університетові - слухачів.

Театрові Садовського - новий репертуар.

"Новій Раді" - новий шрифт.

"Робітничій газеті" - певний напрямок.

"Народній Волі " - дорослих публіцистів.

"Л.Н.Вістникові" - публіциста.

Пресі взагалі - словники й синтакси.

"Киевской мыcли" - все, що викинув український рух на смітник.

"Киевлянину" - субсидію від Генерального секретаріату.

Оберучеву [колишній начальник КВО] - нову сердюцьку шапку.

Кирієнкові [колишній комісар Тимчасового уряду при КВО] - Василенка.

Василенкові [колишній комісар Тимчасового уряду в Києві] - Кирієнка.

Незлобіну [колишній голова ради робітничих депутатів], Рябцеву [київський міський голова] - "скатерть для дорожки"".

Прагнучи достукатися до кабінетів і свідомості громадянства, "Ґедз" шукав нових форм. І тому часом відводив провідне місце на своїх сторінках не художникам, а прозаїкам, застерігаючи владу й суспільство від нового нашестя "одновірного руського брата", який ніс "жах, грабіж, руїну".

Отож, у першому новорічному номері він заявив:

"Не вітаю вас з Новим Роком, ні! Ні з новим щастям, ні з новим здоровлям. Не роди, Боже, ні жита, ні пшениці, ні всякої пашниці, — ніколи мені буржуйськими ділами заніматися…

Що, вас бере удівлєніє?

Дарма: "Ґедз" також большевик…

Отже, з Нового року, собственно з 14 січня 1918 року, "Ґедз" — большевик і розпочинає боротьбу…

Боротьба йде зі всім, що попадається на очі, але на законном основаніі і с обʼяснєнієм прічін.

Зсаджується з коня Богдан Хмельницький, — потому буржуй, иш, каку шапку вдєл.

Розбивається в прах Ольга, — потому княгиня, ето раз, а другоє, зачім вона отомстіла бєдним древлянам?

Архангела Михайла з думської бані геть, — потому, єслі ти ангіл, так будь обикновенний ангіл: нєт, вон счітаіть сібя за архістратіга, вроді как би генерал, ішо й шашку дєржіть напоготовє, — єто против кого?…

Публічна бібліотека й Музей, — к доброй матєрі! Всє еті кнігі буржуйскіі і всє еті розкопкі в музеі капіталістіческіє, иш, какі палаци, а стоять пустиі, даже не пустіть человєка переночевать.

Царской Сад? Єто што за контр-революція такая? А-ну, хлопці, гайда! Валі єго…

Купецкий тож долой: довольно ім тут по пісочку прохожаться та завивать на скрипках, та "Мартином Борульою" туманіть людям голови! Викорчувать його з земльою, — пущай лучче люді отопляються.

Владімирську горку можна оставить: зсюдова весною хорошо смотреть, как вода дєлаіть розрушеніє".

Але "Гедз" не міг залишатися песимістом. І тому в першому числі 1918 року приготував усім своїм читачам оригінальний новорічний дарунок: рисунок новонародженого малюка-янгола з пальмовим гіллям, яке символізує перемогу. Бо жало-жалом, а Новий рік, яким би тривожним він не очікувався, треба зустрічати зі сподіваннями, які потрібні всім і у всі часи…