Генеральна чистка партії. Як більшовики в своїх рядах ворогів шукали

На початку революції 1917 р. Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) – РСДРП(б), яка щойно вийшла з підпілля, налічувала на всю колишню Російську імперію близько 24 тис. осіб. Усього за рік її чисельність збільшилася майже в десять разів – до 240 тис. в лютому 1918-го. В березні 1918-го вона була перейменована на Російську комуністичну партію (більшовиків) – РКП(б). Наплив нових членів посилився після того, як РКП(б) стала єдиною правлячою партією, придушивши в липні 1918 р. повстання у Москві союзних із ними до того часу лівих есерів. На початок 1921 р. загальна чисельність РКП(б) сягнула 700 тис. членів та кандидатів. Хоч поодиноких представників меншовиків, лівих есерів та анархістів, які визнали радянську владу, ще допускали до участі у виборах рад, але вони, періодично зазнаючи репресій, вже не грали там важливої ролі.

В Україні діяло регіональне відгалуження РКП(б) – Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У), що була заснована в 1918 р. Опанувавши Україну втретє, на початку 1920-го року КП(б)У була змушена ділити владу із Українською комуністичною партією (боротьбистів) — УКП(б), чисельність якої наприкінці 1919 – початку 1920 рр. навіть перевищувала чисельність більшовиків. Зокрема, за неповними даними в КП(б)У на початок 1920 р. було 11 тис. членів та 2,5 тис. кандидатів (за іншими даними на березень 1920 р. – 25 тис. членів), а в УКП(б) за її оцінкою – до 15 тис. членів. УКП(б) мала міцну опору серед селянства та ще в 1919 р. подала заявку на вступ до Комуністичного Інтернаціоналу.

Проте Комінтерн на вимогу ЦК РКП(б) цю заявку відхилив. Мало того, він зажадав ліквідації УКП(б). Переговори про це тривали декілька місяців й завершилися успішно для більшовиків. Цьому сприяв той факт, що ЦК РКП(б) прийняв частину вимог боротьбистів, насамперед щодо земельного (зрівняльний розподіл нетрудових (поміщицьких) земель між селянами) та мовного питань, навіть формальної самостійності радянської України (хоч офіційне визнання з боку РСФРР відбулося лише в грудні 1920 р.). Натомість вимоги утворення Української Червоної Армії та реальної економічної самостійності УСРР були категорично відкинуті. Боротьбисти заявили про ліквідацію своєї партії та вступ до КП(б)У – про це було урочисто оголошено на Четвертій Всеукраїнській конференції КП(б)У в березні 1920 р. Всього більшовиками стали близько 4 тисяч колишніх членів УКП(б). Лідери боротьбистів Олександр Шумський та Василь Елан-Блакитний стали членами ЦК КП(б)У та отримали важливі посади в радянському апараті.

Одночасно до КП(б)У вступали й деякі колишні члени партій російських меншовиків та лівих есерів, анархістів, лівих груп УСДРП, єврейського Бунду, польських соціалістів тощо. В той же час продовжували легально діяти опозиційні Українська Комуністична партія (утворена на основі УСДРП – незалежних) та Єврейська комуністична партія, напівлегально гуртувалися меншовики та анархісти, але вплив їх всіх був дуже обмежений.

Проте й всередині самої РКП(б) вже в 1920 р. виникали опозиційні фракції та групи, що кидали виклик ЦК РКП(б), вимагаючи більшої демократії і в самій партії, і в радянській державі, – група демократичного централізму (децисти) Тимофія Сапронова, "Робітнича опозиція" Олександра Шляпнікова, "Робітнича група" Гаврила Мяснікова тощо. В Україні на початку 1920 р. міцні позиції мали децисти, які виступали проти мілітаризації праці, за виборність та колегіальність керівних органів. Тимофій Сапронов, тоді голова Харківського губревкому, на дев'ятому з'їзді РКП(б) прямо заявляв Леніну: "Скільки би Ви не говорили про виборче право, про диктатуру пролетаріату, про прагнення ЦК до диктатури партії, насправді це веде до диктатури партійного чиновництва… Тоді навіщо говорити про диктатуру пролетаріату, про самодіяльність робітників? Жодної самодіяльності немає! Ви й членів партії перетворюєте на слухняний грамофон, в яких є завідувачі, що наказують: йди і агітуй! А обирати свій комітет, свій орган вони не мають права". Зокрема на четвертій Всеукраїнській конференції КП(б)У, що працювала на правах з'їзду, в березні 1920 р. в Харкові за участю Йосипа Сталіна й попри всі його зусилля децисти перемогли, відкинули тези ЦК РКП(б) та сформували свій ЦК КП(б)У.

ЦК РКП(б) швидко скасував всі рішення цієї конференції, розпустив обраний там ЦК та призначив новий Тимчасовий ЦК КП(б)У, який керував більшовиками України до наступної п'ятої конференції. Це був єдиний такий випадок в історії більшовизму, й досить тривожний симптом для верхівки партії. Вже в 1919-1920 рр. були проведені перереєстрації членів РКП(б) для очищення її від ворожих і випадкових елементів, але через умови війни вони не могли охопити всю партію.

Десятий з'їзд РКП(б) в березні 1921 р., затвердивши нову економічну політику (певну економічну лібералізацію), в той же час ухвалив резолюцію про єдність партії, де заборонив утворення всередині партії будь-яких фракцій та груп. "Комуністична партія мусить будувати державний капіталізм — переходову неминучу в сучасних умовах добу перед кончою перемогою соціалізма. В цьому великий розум комуністичної партії, і в цьому – велика небезпека для неї. Адже дрібнобуржуазна стихія змагатиметься, аби вибороти уступки не тільки в сфері економічній, але й політичній", – писав на шпальтах "Вістей ВУЦВК в одній із передових статей заступник головного редактора видання Сергій Пилипенко.

Як було вказано в одній із заяв ЦК РКП(б) в червні 1921 р., "поступово склалося становище, коли "вийти в люди", зробити собі кар'єру, отримати шматочок влади можна тільки йдучи на службу до Радянської влади. Ця обставина штовхає в лави нашої партії міщанські та напівміщанські елементи, які попри всі рогатки, поставлені нашої партією, все-таки примудряються проникати в її лави в значній кількості". Це, на думку керівництва більшовиків розмивало класову пролетарську основу їх партії. Щоби не допустити проникнення ворожих елементів та подолати бюрократичний відрив від мас, 25 червня 1921 р. ЦК РКП(б) ухвалив постанову про проведення загальної перевірки, перегляду та очистки партії. Перевірці підлягали усі члени партії, при чому основна увага була зосереджена на тих, хто був членами інших партій, хто вступив в партію після жовтня 1917 р., хто займав чиновницькі посади за часів колишніх урядів, хто займає зараз посади в радянському апараті, що дають привілеї, радянських службовцях.

Центральну комісію по перевірці партії очолив секретар Всеросійського ЦВК Петро Залуцький, в Україні таку ж комісію очолив голова ВУЦВК і член Політбюро ЦК КП(б)У Григорій Петровський. Подібні комісії були утворені при всіх губернських і повітових комітетах партії. Членами центральної та головами губернських комісій могли бути лише ті, хто мав партійний стаж не менше семи років.

Перевірка або чистка мала пройти з 1 серпня по 1 жовтня 1921 р. З 1 липня припинявся прийом нових членів у партію, окрім робітників та селян, що не використовують чужу працю. Кожен член партії мав з'явитися до відповідної комісії по перевірці, розповісти свою біографію та про виконувану роботу, подати рекомендації, бажано від робітників-членів партії. Комісії мали заслуховувати тих, хто знав даного члена партії по роботі, як партійних так і безпартійних. Зазвичай той, хто проходив перевірку, клав на стіл комісії свій партквиток та особисту зброю, якщо була. В разі позитивного рішення комісії партквиток і зброю повертали, в разі негативного – ні.

Григорій Петровський в своїй статті в тих же "Вістях ВУЦВК" розповідав про анекдотичний випадок, що трапився в його комісії: "коли перевірений займав високі політкомівські посади і на запитання, чим він теоретично зміцнював свої знання, щоб бути освіченим комуністом, він з апломбом заявив: — "Прочитав усі три томи "Труд і Капітал" Маркса" (такої праці Маркса не існує, напевно він мав на увазі "Капітал". – А.З.). – А коли його запитали, нащо він брехав, бо виявилося, що він не лише не читав, а й зовсім нічого не розуміє, то перевірений залишився незадоволений і поїхав чиститися до Москви".

КП(б)У на початок 1921 р. налічувала 75 тис. осіб, а за час перевірки зменшила свою чисельність на 21 тис. осіб або 22,6 % (РКП(б) загалом – на 24,1%). Переважна більшість з них була виключена за пасивність та шкурництво, кар'єризм, зловживання своїм службовим становищем, пияцтво, хабарництво тощо. Частину справ одразу передавали до слідчих органів ЧК. Робітники мали можливість оскаржити виключення до Центральної контрольної комісії КП(б)У та РКП(б). Значну частину виключених становили колишні члені інших партій.

Результати генеральної чистки, чисельність та склад правлячої партії найкраще відображено в матеріалах першого партійного перепису членів РКП(б), проведеного в березні 1922 р. Із понад 400 тис. більшовиків, анкети заповнили 386,3 тис. осіб, з них лише 10 тис. вступили до партії до 1917 р. й 35 тис. в 1917 р. За національностями розподіл більшовиків в 1922 р. був таким:

В Українській СРР із близько 56 тис. більшовиків анкети заповнили 54 818 осіб. Переважна більшість членів партії мешкала в містах – 52 %, у селах – менше 14 %, в Червоній Армії — 34 %. За соціальним походженням 51 % членів КП(б)У становили робітники, понад 17 % — селяни, понад 23 % — службовці. Але серед власне робітників — членів партії лише 6,7 % на момент перепису працювали на виробництві, як тоді казали "за верстатом", решта були на різних посадах у партійних, радянських, профспілкових або господарських органах. 27,7 % більшовиків України вказали, що вони брали участь у страйках, 30,4 % — в збройних або партизанських виступах, 16,6 % були піддані репресіями з боку царського уряду.

За національним складом більше половини членів КП(б)У на 1922 р. становили росіяни – 53,6 %, українці становили 23,3 %, євреї – 13,6 %, поляки – 2,4 %. Такою була приблизно картина в містах та в Червоній армії, але в селах більше половини вже становили українці – 54,1 %. Серед усіх членів КП(б)У розмовною мовою російську назвали 79,4 % опитаних, а українську лише 11,3%. Це різко контрастувало із національним та мовним складом всього населення УСРР, де українці становили понад 80 %, українську визнали рідною понад 76 %, але більш-менш відповідало ситуації в містах, де більшість становили росіяни та євреї. Ці дані ще раз показали певну відірваність влади від основної маси селянства.

В той же час і після чистки до КП(б)У належало 4746 колишніх членів інших партії, зокрема 1932 члена РСДРП – меншовиків, 771 – правих есерів, 462 – лівих есерів, 104 анархісти, 118 – членів УКП боротьбистів, 45 – УПЛСР борьбистів (УПЛСР – Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (борьбисти) – відгалуження від російської партії лівих есерів), 34 – УКП, 715 – Бунду, 308 – інших єврейських партій, 257 – інших партій.

Одним з тих, хто не пройшов партійну чистку 1921 р. був Олександр Довженко. Приблизно із кінця 1918 до кінця 1919 р. він служив козаком у Дієвій Армії УНР, потім залишив її та був заарештований чекістами в Житомирі. Із тюрми його визволив місцевий губком УКП(б), після чого на початку 1920 р. Довженко вступив до партії боротьбистів, а через кілька тижнів разом із ними вступив до КП(б)У. На момент генеральної чистки 1921 р. Довженко працював у постійному представництві Української СРР у Варшаві, тому надіслав свої документи до перевірочної комісії поштою, і був виключений. Він вважав це несправедливим та відмовився подавати заяву на вступ до партії більшовиків повторно. Проте подальша його доля була порівняно вдалою – він став всесвітньо відомим кінорежисером, лауреатом сталінської та ленінської премій, хоча радянські органи держбезпеки продовжували нагляд за ним все життя.

Багато хто з провідних боротьбистів успішно робив кар'єру в більшовицькій партії аж до часів великого терору 1937-1938 рр., як наприклад колишні боротьбисти Панас Любченко (голова Ради Народних Комісарів УСРР в 1934 –1937 рр., застрелився в 1937) та Григорій Гринько (нарком фінансів СРСР в 1930-1937, розстріляний в 1938 р.). Втім у 1937-1938 рр. під жорнами репресій загинули й більшість старих більшовиків, які дожили до того часу.

Цікаво, що й колишні меншовики та члени інших партій так само могли вписатися в нову партійну еліту. Мабуть найбільш вражаючу метаморфозу показує випадок Андрія Вишинського: уродженець Одеси й випускник Київського університету, він ще до революції вступив у партію меншовиків. В 1917 р. на посаді комісара міліції одного з районів Москви за наказом Тимчасового уряду займався розшуком "німецького шпигуна Леніна", проте в 1920 р. вступив до РКП(б), потім став генеральним прокурором РСФРР та прокурором СРСР, одним з керівників та ідеологом сталінського терору, благополучно переживши всі партійні чистки та й самого "вождя народів".

Подібні чистки партії проводили ще декілька разів в 20-х і 30-х роках. Вони дозволили зміцнити авторитет правлячої партії, забезпечити її єдність та контрольованість з боку апарату ЦК РКП(б) – ВКП(б), не допустити розколів та допомогли формуванню нового правлячого класу — партійної номенклатури СРСР.