Чий Перекоп? Як Київ та Сімферополь про кордон сперечались
Успіхи у боротьбі за кордон мали вагоме значення для реалізації амбітного плану Києва щодо повної економічної блокади півострова
100 років тому, 29 серпня 1918 року, в цілому завершився малознаний, але важливий прикордонний конфлікт між Україною та Кримом. Київ претендував на володіння Перекопом — "ключем" від півострова, Сімферополь же прагнув опанувати Чонгар. І хоча на цих позиціях лінія кордону, врешті-решт, не змінилася, Україна здобула іншу важливу територію, якою, після перерви, володіє і досі.
Прихід до влади в Україні гетьмана Павла Скоропадського, що одразу заявив претензії на Крим, і постання там Крайового уряду, який ті претензії одразу рішуче відкинув, призвели до початку протистояння поміж Києвом та Сімферополем. Прикордонна суперечка розпочалася ще 7 червня 1918 року, коли до кримського міста Перекоп прибула українська комендатура. Її представники заявили кримському міському голові Перекопа О. Ханчасову та голові Перекопської повітової земської управи М. Тайчанському, що "місто та розташована на північ від нього частина повіту, протяжністю близько 5 тисяч десятин землі, що належить місту, входять в Україну" і що "кордоном Перекопського та Дніпровського повітів є вал, що знаходиться у південній частині міста Перекоп".
Наступного дня обидва чиновника поскаржилися у Сімферополь на українців. До доповідної записки була додана історична довідка із обґрунтуванням приналежності Перекопа з околицями до Криму: "Земля виділена місту Перекопу і передмістю його, іменованому "Армянським Базаром", згідно з Височайше затвердженою думкою Державної Ради від 5 січня 1853 року в кількості 6958 десятин 703 квадратних сажнів, кордони якої починаються від урочища Інгизи у 6-7 верстах на північ від самого міста Перекопа до маєтків "Уч-Джулга" і "Тузли" — на південь від Армянського Базару на відстані майже 12 верст".
Тим не менше, старі органи самоврядування були змушені переїхати до Армянська, а Перекоп залишився за українцями. Наскільки можна зрозуміти зі слів заступника міністра торгівлі Української Держави Володимира Ауербаха, як у цьому випадку, так і у питанні блокади півострова ініціативу проявив саме Київ: "Піддаючись на німецьку провокацію, український уряд посягнув на північні повіти колишньої Таврійської губернії, а згодом, домагаючись контролю над усім Кримом, вступив із ним в економічну війну, заборонивши вивіз туди хліба та інших товарів".
3 липня 1918 року призначений Україною новий міський голова Перекопа Федоров випустив оголошення для містян, у якому зазначалося, що "Перекоп віднесений до території України з утворенням у ньому самостійного міського самоврядування, а тому орендні платежі з міської землі, що знаходиться на північному боці від Перекопського валу, підлягають надходженню до каси міської управи, що розташовується у місті Перекопі, а не в Армянську. У противному випадку вивезення хліба орендарям не буде дозволене".
Таким чином, не тільки хліб та промислові товари, але й податки з Перекопа вже не могли потрапити до Криму, а залишалися у розпорядженні української скарбниці. Відповідно й кримські товари, головним чином фрукти, тютюн та вино, затримувалися на півострові, пізніше премʼєр Крайового уряду Сулейман Сулькевич розпорядився не вивозити з Криму сіль. Між прикордонниками обох країн подекуди спалахували перестрілки. На додачу до цього було обірване телеграфне та поштове сполучення між Києвом та Сімферополем, що неабияк ускладнило досягнення компромісу.
Отримавши звістку про ситуацію із Перекопом, Сулькевич розпорядився підготувати спеціальний документ для вирішення питання про кордон між Кримом та Україною. Між 7 та 9 липня 1918 року були затверджені настанови представнику Крайового уряду в Києві В. Коленському (Каленковському?) на майбутні кримсько-українські переговори.
"1. Державний кордон повинен, в основному, збігатися з чинними досі адміністративними кордонами повітів. Відхилення від цього порядку може бути допущено тільки у тому випадку, якщо збереження старого кордону, що мав лише вузьке адміністративне значення, виявиться при новому положенні справ штучним, тобто таким, що порушує господарські інтереси Криму, або шкідливим для Криму як самостійного політичного організму, в зазначених нині відносинах.
2. Чонгарський півострів повинен бути включений в межі Криму, хоча він в адміністративному відношенні до сих пір йому не належав…
3. На крайньому сході кордон має пройти по протоці, яка відділяє Арабатську стрілку від материка. При цьому виявиться, що частина портової станції Генічеськ з її водопостачанням лежить поза межами України. Однак, ця обставина жодним чином не повинна давати підстав погоджуватися провести кордон поперек Арабатської стрілки таким чином, щоб вся територія портової станції Генічеськ відійшла до України, позаяк це зменшує територію Криму і позбавляє його певної частки державного майна без жодних для нього компенсацій…
Якщо Україна при цьому не відмовиться від своїх домагань на цю територію, то питання про Генічеськ повинно бути повʼязане з питанням про Чонгарський півострів на ґрунті компромісу.
Поступка України на Чонгарі буде компенсуватися поступкою на Арабаті. Межею поступок повинен бути повний обмін: за Чонгарський півострів Крим відступає Україні ту частину території на Арабатській стрілці, яка лежить у смузі відчуження станції Генічеськ. У всякому разі, кордон має бути проведена таким чином, щоб до України відійшла б тільки земля, строго необхідна для залізничної станції, і тільки у межах існуючої смуги відчуження…
Таким чином, бажано отримати Чонгар у повну власність в обмін за передачу Україні права тимчасового користування частиною вищезазначеної Арабатської стрілки".
Одночасно Сулькевич підписав укладену міністром внутрішніх справ Криму "Інструкцію голові Комісії з проведення державного кордону між Кримом і Україною". До складу Комісії, крім голови, входили: секретар, представник міністерства землеробства, ротмістр прикордонної варти для порад з технічного обладнання кордону та експерти з числа місцевих жителів, призначені представниками земського та міського самоврядування.
Але зазіхання Крайового уряду на Чонгар та Арабатську стрілку мали цілковито протилежні наслідки. Найвірогідніше, дізнавшись про вимоги кримської сторони щодо проведення кордону по проливу та обґрунтовано побоюючись за долю водопостачальної станції свого міста, український комендант Генічеська вирішив діяти на випередження.
Протягом 23-25 липня 1918 року за його наказом був проведений місцевий референдум, на якому більшість жителів північної частини Арабатської стрілки, хто добровільно, хто примусово, погодилися увійти до складу України, після чого цю територію зайняли українські війська. Фактичний кордон проліг поперек стрілки на відстані приблизно 42 км на південь від Генічеська та 75 км на північ від фортеці Арабат — на кілька кілометрів північніше сучасної адміністративної межи Криму та Херсонщини. Під український контроль потрапили 9 сіл, 4 соляні промисли та 2 хутори. На кордоні був збудований митний пост, вартові якого, здійснюючи на місці політику економічної блокади півострова, були зобовʼязані "не випускати за межі кордону жодних товарів, продуктів та скота, що вивозився з України, усіх перехожих, проїжджих і плаваючих поблизу берегів… у тих, хто намагається проникнути таємно, здійснювати постріли".
Обидві сторони конфлікту апелювали до німецького командування у Сімферополі. Збереглася доповідна записка генічеського міського голови генералові Роберту Кошу від 13 серпня 1918 року, у який той просив не змінювати встановлений статус-кво:
"Прагнення Кримського Крайового уряду до негайного відділення від України Арабатської стрілки до протоки Тонкої і приєднання всього водного простору Сивашів вельми тяжко відгукнеться на населенні та його економічному житті:
1. 4000 жителів населення Арабатської стрілки нерозривно економічно повʼязані з Генічеськом та його районом (особливо у цьому році неврожай хліба та кормових продуктів, і позбавлення їх можливості сполучення з Україною смерті подібно);
2. приєднання водного простору Генічеська та чонгарських Сивашів у даний час сезону лову риби — кефалі, єдиної організації рибалок міста Генічеська, може позбавити їх можливості добути цей продукт харчування, що безумовно шкідливо відібʼється, особливо у даний скрутний час, на інтересах всього населення загалом та 500 ловцях риби і їхніх сімʼях зокрема;
3. розташовані на Арабатській стрілці соляні промисли взялися до випарювання солі робочими силами міста Генічеська, звідки й отримують усі продукти харчування, і порушити цю роботу, здавалося б, не в інтересах загальнодержавних.
Вищевикладені обставини і клопотання за все населення Арабатської стрілки, організації рибалок, підприємців соляних промислів і 400 робітників спонукали мене турбувати Ваше Превосходительство покірним проханням про залишення на колишньому становищі зазначеної території в економічному відношенні в Україні взагалі, і Генічеську зокрема, чим уникнете ускладнень, що можуть виникнути при пересуванні з Арабатської стрілки голодного населення, безробітних рибалок і робітників соляних промислів".
Всупереч деяким тогочасним газетним повідомленням, кримсько-український прикордонний конфлікт тривав усе літо.
"Перекоп до теперішнього часу зайнятий українськими військами, які займають північну частину позаду валу", інформував Сулькевич Коша ще 20 серпня 1918 року, але вже 29 серпня направив джанкойському повітовому голові телеграму, в якій повідомлялося:
"Німецьке командування, оголошуючи про заборону виїзду і вʼїзду в Крим з 5 серпня 1918 року, вказало, що північний кордон Криму знаходиться у 8 верстах від міста Перекопа… законність існування окремої Перекопської міської управи не визнається".
Цього ж дня керівник канцелярії Міністерства внутрішніх справ кримського уряду повідомляв телеграмою до Кримського Крайового банку: "Місто Перекоп знаходиться на території Криму. Кордон між Україною та Кримом проходить у 8 верстах на північ від Перекопу. Такого погляду дотримується і німецька влада. Це видно з їхнього оголошення з приводу виїзду та вʼїзду до Криму".
Також у цей день перекопський повітовий голова (кримський урядовець, що перебував у Армянську) поінформував МВС, що доніс позицію німецького командування до українського коменданта міста — і лише після цього київські чиновники відступили з Перекопу. Арабатська стрілка залишилася у складі України.
Таким чином, кримсько-український прикордонний конфлікт завершився, в цілому, на користь України. Хоча Київ і був змушений під німецьким тиском зректися раніше зайнятого Перекопу, він контролював його упродовж майже трьох місяців, а північну частину Арабатської стрілки утримував і надалі — до падіння влади Скоропадського (а після перерви у три десятиліття ця територія знову стала частиною "материка" і є українською нині). Та ще більше значення мали українські успіхи у боротьбі за кордон для реалізації іншого амбітного плану Києва — повної економічної блокади півострова.