Чебуреки для Махна. За що махновця Лашкевича побратими на смертну кару прирекли
19 березня 1920-го по завершенню організованого махновцями мітингу у селі Великий Янісоль було демонстративно страчено колишнього командира 13-го піхотного полку імені Батька Махна Тимофія Лашкевича
У вже далекому 2007 році на телеекрани вийшов багатосерійний фільм "Девять жизней Нестора Махно". Фільм виявився чи не першою спробою представити історію Махновського руху без звичних з радянських часів ярликів. Дійовими особами у ньому є безліч персонажів, хоча, зрозуміло, не всі вони були в центрі уваги. Втім, один з другорядних героїв картини цілком помітний на загальному тлі соратників Махна: він єдиний з повстанців, хто носив окуляри. Його імʼя — Тимофій Лашкевич.
Кіношний Лашкевич родом з села Гуляй-поле. Він ровесник Нестора Махна і його друг з дитячих років. Під час Революції 1905-1907 років брав участь у діяльності групи анархістів-комуністів. За фахом — бухгалтер, у махновському русі з перших днів його існування, причому одразу в керівництві. Але як людина дав слабину: за сюжетом досвідчений і переконаний революціонер-анархіст не встояв перед спокусою — вкрав у товаришів гроші, за що і був ними покараний.
Таку біографію придумали для Лашкевича автори сценарію фільму. Майже всі у ній вигадане. За винятком фіналу.
Про дореволюційне життя реального Лашкевича відомості не збереглися. Невідомо, де і коли він народився. Невідомо, де жив і чим займався до революції. Цілковитої певності немає навіть з іменем. В архівних документах фігурує просто "товариш Лашкевич".
Начальник штабу махновської армії Віктор Білаш називав його Тимофієм. А чекіст Марк Спектор, який під виглядом анархіста був інкорпорований до повстанців, у своїх спогадах назвав Лашкевича Єгором. Втім, Спектор писав мемуари через півстоліття після тих подій, припустився у них чималої кількості помилок, тому історики вважають за краще довіряти свідченням Білаша.
Цілком ймовірно, що Лашкевич брав участь у Першій світовій війні. У керівництві Білого руху ходили чутки, що Лашкевич мав в старій армії звання підпоручика, тобто був молодшим офіцером піхотних частин. У Марка Спектора і з цього питання була особлива думка: він називав "Єгора Лашкевича" матросом. Можливо, на памʼять колишнього чекіста вплинув модний в радянські часи кіноштамп: пʼяні матроси-анархісти, що гуляли з одного фільму в інший.
Точні відомості про Тимофія Лашкевича зʼявляються лише з літа 1919 року: в цей час він служив у Червоній армії на посаді помічника командира 13-го Радянського полку 58-ї стрілецької дивізії, був членом КП(б)У з 1918 року і хоробро бився проти денікінців .
Влітку 1919-го обстановка для червоних в Україні склалася максимально несприятлива: білі вели наступ, тил палахкотів селянськими повстаннями. Війська Південного фронту РСФРР, до складу якого після розформування у червні Українського фронту були включені й ті загони, які діяли на південному сході України, відступали. Серед рядових червоноармійців зростала недовіра до керівництва, що була наслідком як постійних невдач на фронті, так і втілюваних більшовиками продрозкладки і терору. Невдоволення червоноармійців посилювалося чутками про Махна, який закликав не відступати, а боротися "за повне визволення трудящих України від усякого поневолення", від білих і червоних ґвалтівників.
У ніч на 13 серпня 1919-го керівництво червоних спробувало заарештувати Олександра Калашникова, командира полку, що складався з колишніх махновців. Це викликало повстання під анархічними гаслами в частинах 58-ї дивізії. У ці дні Лашкевич зробив свій вибір: він порвав з більшовиками і приєднався до Повстанської армії Махна.
За даними червоної розвідки, на кінець серпня 1919-го Лашкевич був командиром 2-го Розівського повстанського полку. За документами махновців у подальшому він командував 13-м піхотним полком імені Батька Махна, який входив до складу 1-ї Донецької бригади Революційної повстанської армії України (РПАУ) і складався з колишніх червоноармійців. У знаменитій битві під Перегонівкою 27 вересня 1919-го полк перебував на центральній ділянці фронту, діючи проти офіцерських і пластунських частин денікінців. Бій завершився повним розгромом білих, після чого РПАУ швидко рушила на Катеринославщину. Вже 30 вересня 1-а Донецька бригада вибила супротивника з Єлисаветграда, наступного дня взяла Кривий Ріг, але, не затримуючись у цих містах, вирушила далі — на Олександрівськ.
Сам Лашкевич в той час до Олександрівська не дістався. На початку жовтня його 13-й піхотний полк був спрямований для самостійних дій в район Катеринослава. В дорозі махновці вели агітацію серед селян, піднімали їх на повстання проти білих. Спочатку справа йшла успішно. Станом на 8 жовтня Лашкевич зайняв село Михайлівка в 35 верстах на південний захід від губернського центру. 9 жовтня взяв село Сурсько-Литовське, що нині знаходиться на самій околиці міста Дніпра. На цьому наступ зупинився: атакувати Катеринослав силами одного полку, навіть за підтримки численних, але майже беззбройних селянських ополченців, Лашкевич не ризикнув. Повстанці обмежилися тим, що блокували місто з південного боку і вели маневрену війну проти регулярних військ генерала Олександра Ревішіна, посилених бронепоїздом "Дмитрий Донской".
Три тижні навколо міста йшли бої. До 29 жовтня повстанці взяли Катеринослав, але незабаром були вибиті частинами генерала Якова Слащова. На початку листопада до Лашкевича прийшло підкріплення — 1-й Катеринославський полк Олександра Клейна і 1-а кавалерійська бригада Феодосія Щуся. 7 листопада місто повернули під контроль РПАУ. Як говорилося в денікінській пресі, "Екатеринослав был занят утром 25 октября [нагадаємо, що білі користувалися юліанським календарем] бандами под командой некоего Лашкевича, как передают, бывшего подпоручика русской службы, а затем в тот же день в город прибыл (…) батько Щусь". У найближчі дні до Катеринослава з Олександрівська перейшли штаб РПАУ і Військово-революційна рада повстанців-махновців.Не отримавши дозволу розігнати більшовицькі осередки в полку, яким він продовжував командувати, Лашкевич знайшов підтримку в контррозвідці. Результати цієї співпраці не змусили на себе чекати. Керівник військово-польовий контррозвідки Лев Голик на початку грудня доповідав штабу армії: "Как только был занят Екатеринослав, большевики организовали "ревком" во главе с Павловым, который руководил работой в городе и в 13-м полку. Им завербована полковая пулеметная команда и английская батарея (бывшие красноармейцы со своим старым командным составом)". За версією контррозвідки, на чолі більшовицької змови в армії стояв командир 1-го Сталевого кавалерійського полку Михайло Полонський. На початку грудня 1919-го на підставі відомостей, які були отримані від Лашкевича (і інших махновців), Полонського заарештували та стратили.
Близько місяця Катеринослав жив відносно мирним життям. Тимофій Лашкевич був призначений начальником гарнізону міста. Посада була важлива і відповідальна: за свідченням Білаша, "начгарнизона и комендант города непосредственно подчинялись штарму, который проводил свои распоряжения по городу только через них и за их подписью". Наприклад, наказом штабу армії від 16 листопада саме Лашкевичу було доручено організувати збір контрибуції з катеринославських торговців, промисловців і домовласників.
Отже, керівництво РПАУ довіряло Лашкевичу, а той повністю перейшов на ідейні позиції Махновщини як анархо-повстанського руху, ворожого усякій владі. Більшовиків він тепер сприймав як ворогів. Про це йдеться в спогадах все того ж Білаша: в листопаді 1919 року "командир 13-го полка Лашкевич (бывший коммунист) сам следил за комячейками в полку и требовал их удаления. Но мы ему запрещали".
Не отримавши дозволу розігнати більшовицькі осередки в полку, яким він продовжував командувати, Лашкевич знайшов підтримку в контррозвідці. Результати цієї співпраці не змусили на себе чекати. Керівник військово-польовий контррозвідки Лев Голик на початку грудня доповідав штабу армії: "Как только был занят Екатеринослав, большевики организовали "ревком" во главе с Павловым, который руководил работой в городе и в 13-м полку. Им завербована полковая пулеметная команда и английская батарея (бывшие красноармейцы со своим старым командным составом)". За версією контррозвідки, на чолі більшовицької змови в армії стояв командир 1-го Сталевого кавалерійського полку Михайло Полонський. На початку грудня 1919-го на підставі відомостей, які були отримані від Лашкевича (і інших махновців), Полонського заарештували та стратили.
8 грудня 1919-го денікінці вдруге взяли Катеринослав. У наступні тижні Лашкевич брав участь в боях, продовжуючи командувати 13-м піхотним полком. На початку січня 1920-го залишки білих пішли до Криму, а ослаблена тифом РПАУ зустрілася з Червоною армією, що повернулася в Україну. За відомостями червоної розвідки, Лашкевич в цей час вже командував 1-м Катеринославським корпусом, хоча махновські документи цього не підтверджують. Разом зі своїм полком він займав Гуляй-поле. З якоїсь причини при Лашкевичі перебувала частина армійської каси — та сама контрибуція, взята з катеринославської буржуазії.
У ніч на Різдво, 7 січня 1920 року, Лашкевич зник з Гуляй-поля, забравши з собою близько пʼяти мільйонів рублів.
Більше двох місяців лідери Махновського руху не мали про Лашкевича жодних відомостей. Втім, їм було і не до його розшуків: РПАУ зазнала раптового удару з боку червоних, її командири пішли в підпілля. Лише на початку лютого 1920-го Махно відновив партизанський загін, на чолі якого почав рейди по Катеринославщині і Приазовʼю. Через півтора місяці загін несподівано зустрів Лашкевича.
Про цей епізод писали в спогадах Віктор Білаш та Петро Аршинов, збереглися свідчення Льва Голика, але найбільш докладно історію викладено у документі, відомому під назвою "Щоденник дружини Махна Галини Кузьменко". Щоправда, Махно стверджував, що його дружина ніколи не вела жодних щоденників, а сама Кузьменко з цього приводу зберігала цілковиту мовчанку. До того ж, опублікований текст щоденника був помітно спотворений при перекладі з української російською. Втім, так чи інакше, документ цей складений очевидцем і учасником подій, тому скористаємося розповіддю його авторки, ким би вона не була.
Отже, 18 березня 1920-го загін Махна увійшов до грецького села Великий Янісоль (зараз — с.м.т. Велика Новосілка) Маріупольського повіту. "Тут встретили тов. Лашкевича. Встреча была очень радостная. Все с ним целовались, обнимались, расспрашивали его, как он убежал от коммунистов. Первая радость встречи прошла. Начали говорить о деле". На питання про гроші Лашкевич "смутился и говорит, я вам расскажу, куда я их дел. А в это время в штаб стали подходить бывшие партизаны греки и с негодованием рассказывали, какую разгульную жизнь вел Лашкевич, сорил деньгами как хотел, устраивал балы, вечеринки, делал богатые подарки женщинам, платил им по двести тысяч за визит и проч".
Справа була серйозна. Роком раніше приазовські греки дали Махновському руху цілих два полки, на їхню підтримку проти червоних махновці розраховували і тепер. Але почули від янісольців, "что они теперь с такими командирами воевать не будут, а раньше перебьют всех, кто за спиною честных повстанцев нажился и разбогател, а уже потом пойдут на фронт".
У той же день штаб махновців створив комісію, яка офіційно зажадала від Лашкевича фінансового звіту. Виявилося, що у того "осталось только 105 тысяч рублей". Після того, як Лашкевич залишив засідання, комісія засудила його до страти.
Про вирок Лашкевичу не оголосили. Сам він, мабуть, сподівався вимолити собі прощення: "попросил нас всех к себе обедать и приготовил нам греческое блюдо — чебуреки". Махно від частування відмовився. Дивлячись на нього, відмовилися й інші повстанці. На обід до Лашкевича пішли лише авторка щоденника з подругою: "выпили по чарке, поели чебуреков, которые нам очень понравились, и разошлись. Лашкевич проводил нас до дому, захватив тарелку с чебуреками для батько".
Наступного дня, 19 березня, у Великому Янісолі було влаштовано мітинг. Зʼявився і Лашкевич. "Он показался таким жалким, что его решили пока не трогать". Колишній комполка підійшов до групи махновців, "те холодно с ним поздоровались и не охотно, как видно, отвечали на его вопросы". Після закінчення мітингу відбувся арешт: "Лашкевичу связали руки и повели на майдан расстреливать. Гаврик сказал ему, за что, прицелился и взвел курок. Осечка. Другой раз. Тоже осечка. Лашкевич бросился бежать. Стоявшие тут же повстанцы дали по нем залп, другой, но он бежит. Тогда погнался за ним Лепетченко и убил его из нагана. Когда он упал, а тов. Лепетченко подошел пустить ему последнюю пулю в голову, он повел очами на него и сказал: "Зато пожил"…".
Як сказано в щоденнику: "Селяне остались довольны. Некоторые говорили: "Видно, что тут законно, чужого не трогай".
Так закінчив життя колишній командир 13-го піхотного полку імені Батька Махна Тимофій Лашкевич.