Бойовий дебют української броні. Як на заводі "Арсенал" повстання вгамовували

29 (16) січня 1918 р. в Києві спалахнуло більшовицьке повстання, центром якого став завод "Арсенал". Війська, що зберегли вірність Центральній Раді, за кілька днів придушили виступ. Значну роль у цьому, як і загалом у захисті Києва, зіграли українські броньові частини.

Перша світова війна увійшла в історію як перша в історії людства "війна моторів". Символом цього в повітрі стали літаки, а на суходолі — танки. Однак видовище армад броньованих гусеничних машин було притаманне лише Західному фронтові. На Східному ж фронті Великої війни панували колісні бронеавтомобілі. Це пояснювалось не лише відсталістю російської промисловості, але й специфікою бойових дій на Сході, які довший час мали маневрений характер.

Напередодні падіння царизму російська армія мала у своєму складі досить чисельні автопанцирні підрозділи. Основною тактичною одиницею було відділення, яке, як правило, включало три-чотири броньовики (у тому числі один з гарматним озброєнням). Відділення зводились у автопанцирні дивізіони — по одному на армію. Станом на осінь 1917 р. на Південно-Західному фронті знаходились пʼять автопанцирних дивізіонів (7-й, 8-й, 11-й, Особливої армії та Особливого призначення), а на Румунському — три (4-й, 6-й та 9-й).

Основним типом кулеметного бронеавтомобіля російської армії був "Остін" (придбано 168 екземплярів трьох серій), озброєний двома кулеметами "Максим" у двох баштах. Серед гарматних машин домінували "Гарфорди" з 76,2-мм гарматами (30) і "Ланчестери" з 37-мм гарматами (19 одиниць).

Загострення політичної ситуації восени 1917-го, більшовицький переворот в Росії та проголошення УНР спонукали особовий склад багатьох військових частин визначити своє ставлення до української державності. Саме в цей час оголосили себе українізованими 7-й та 8-й броньові автомобільні дивізіони, а слідом за ними — дивізіони Особливого призначення та Особливої армії. У 9-му броньовому автомобільному дивізіоні було демобілізоване управління, відділення ж його були залишені напризволяще. Ймовірно, принаймні одне з них було українізоване, бо в складі Українського збірного відділу, сформованого полковником Базильським, в районі м. Кимполунг числилось три бронеавтомобілі. В 11-му дивізіоні були демобілізовані 43-тє відділення і частково — 47-ме, решта ж підрозділів, дислокованих в Дубно, Кременеці і Волочиську, були українізовані.

Біографія багатьох українізованих броньових частин виявилась досить короткою. Як приклад можна навести 29-те автопанцирне відділення, яке мало чотири броньовики (два "Остіни", "Ланчестер" та "Вайт"). Цей підрозділ дислокувався в Харкові. Особовий склад відділення не визнав більшовицького перевороту в Петрограді, а на початку грудня 1917-го оголосив про свою належність до українських частин. Та в ніч на 22 (9) грудня до Харкова прибув російський червоногвардійський загін під командуванням Рудольфа Сіверса, який, поряд із іншою зброєю, мав три броньовики. Пізно ввечері того ж дня прибулі червоногвардійці провели операцію із знешкодження 29-го відділення. Заблокувавши виїзд з казарм власним бронеавтомобілем "Пірлесс", вони після нетривалої кулеметної перестрілки захопили казарми і матеріальну частину 29-го відділення.

На особливу увагу заслуговує інший приклад — бойовий епізод в Рівному, де на базі штабу Особливої армії діяв більшовицький штаб Південно-Західного фронту і знаходилось кілька бронеавтомобілів. У ніч з 12 на 13 січня 1918-го (з 30 на 31 грудня 1917-го) ці бойові машини були захоплені українським загоном в маєтку Любомирського, а вранці 13 січня (31 грудня) з успіхом використані в боях у місті. Завдяки бронеавтомобілям півтори сотні вояків, вірних Центральній Раді, під командуванням прапорщика Куща змогли оволодіти містом Рівне й заарештувати більшовицький штаб фронту.

Одним із найдраматичніших моментів першої українсько-російської війни стала боротьба за Київ. Українським військам у цій боротьбі довелось протистояти не тільки зовнішній загрозі — червоногвардійським загонам, що намагались прорватись до столиці України з території Росії та з Південно-Західного фронту — але й "пʼятій колоні", яка 29 (16) січня 1918-го підняла повстання в самому місті. З українського боку червоногвардійським загонам протистояли розрізнені частини загальною чисельністю до 2000 багнетів. Серед них була й автоброньова частина. Борис Монкевич у своїх спогадах "Дещо про співпрацю панцирних авт під час оборони Києва в січні 1918-го" наводить її склад: два кулеметних бронеавтомобілі та один гарматний. Судячи з цього, можна припустити, що цією частиною було одне з автоброньових відділень колишньої російської армії — такий склад відповідає штатній чисельності відділення. Командував цією броньовою частиною поручник Борковський.

З самого початку більшовицького повстання в Києві бойові машини відділу Борковського активно залучались до його придушення. На світанку 29 (16 січня) один автопанцирник підтримував загони вільного козацтва, що прибули до "Арсеналу", з метою вивезти з заводу вугілля та зброю. Трохи згодом того ж дня два кулеметні броньовики ввійшли до складу загону, що блокував завод з боку Олександрівської вулиці (нинішня вул. М.Грушевського). Гарматний броньовик, екіпаж якого очолював Вікул Дітель, близько 14 години прибув на підтримку загону, складеного з працівників військового міністерства, що оточив зайнятий червоногвардійцями семиповерховий готель "Прага" (нинішня вул. Володимирська, 36). Надвечір броньовик Дітеля брав участь в успішному штурмі готелю, завдяки якому більшовиків вибили з однієї з найвищих споруд тогочасного Києва.

Третім осередком боїв в Києві стали казарми Січових стрільців в районі Львівської площі. Тут січовики обладнали імпровізований "броньовик" на базі вантажівки, озброєної кулеметом, і о 14:45 ввели його в бій. Однак ця спроба виявилась невдалою — одним з перших був поранений командир "панцирника" Петро Пасіка, а за кілька хвилин майже вся залога бойової машини була перебита.

30 (17) січня машини автопанцирного відділу теж активно брали участь у боях. Гарматний броньовик під командою В. Дітеля діяв проти загонів червоногвардійців на Подолі. Його вогнем було розбито браму друкарні — одного з осередків опору червоногвардійців, який до підходу панцирника марно намагались ліквідувати українські загони. Обидві ж кулеметні машини продовжували блокувати "Арсенал" з боку Олександрівської вулиці, час від часу здійснюючи вилазки на Печерськ для розпорошення окремих більшовицьких озброєних груп, що намагались прорватись до заводу. Наявність бронеавтомобілів скувала активність гарнізону "Арсеналу", не дозволяючи червоногвардійцям перейти до активних дій. Але не обійшлось і без втрат — одна з бойових машин під "Арсеналом" була пошкоджена, а поручника Борковського важко поранили.

31 (18) січня українські війська в Києві зробили другу спробу застосувати імпровізований "броньовик". На цей раз, встановивши кулемет на вантажівку, його обладнали козаки полку імені Полуботка. Бойову машину ввели в бій близько 15 години в районі Головних залізничних майстерень (нині ВАТ "Київський електровагоноремонтний завод", вул. Ползунова, 2). Втім, як і напередодні, такий примітивний "броньовик" був швидко знищений ворогом. Але мети було досягнуто — червоногвардійці Головних залізничних майстерень припинили активні бойові дії, дозволивши полуботківцям зосередитись на боротьбі проти загону червоногвардійців Шулявки, що забарикадувались в головному корпусі Політехнічного інституту. Цей загін мав власний бронеавтомобіль, проте не на ходу (ймовірно, машина знаходилась на ремонті в майстернях Політехнічного інституту). Червоногвардійці спробували використати його як нерухому вогневу точку, поставивши перед головним корпусом інституту. Та зрештою ця машина стала трофеєм полуботківців.

Наступними днями, наскільки можна судити зі спогадів учасників подій, бронеавтомобілі не брали активної участі в боях у Києві. Лише 4 лютого (22 січня) — в останній день повстання в місті — два броньовики підтримували гайдамаків при штурмі Головних залізничних майстерень. Тут довелось зустріти запеклий опір червоногвардійців, які зуміли підбити гарматний броньовик — машину, що так добре прислужилась українцям в попередніх боях.

До вечора 4 лютого (22 січня) останні осередки опору в Києві були ліквідовані. Та цей успіх не зміг врятувати ситуацію — до Києва вже підходили російські совітські війська під командуванням лівого есера Міхаіла Муравйова, які, втім, складалися насамперед з прихильників більшовиків. Зокрема, 5 лютого (23 січня) їхній бронепоїзд під командуванням Полупанова захопив Залізничний міст, а наступного дня сприяв захопленню станції Київ-Товарний. 6 лютого (24 січня), близько 13 години, муравйовці застосували в бою на Микільському узвозі бронеавтомобіль "Пірлесс", але бійці полку імені Гордієнка зуміли вивести з ладу цю машину, відкривши вогонь бронебійними кулями.

Вранці 7 лютого (25 січня) єдиний справний бронеатомобіль українського гарнізону Києва підтримував загони різних полків, що атакували Микільскі казарми і Микільську вулицю. Відбувся зустрічний бій із більшовиками, який завершився "внічию" — сторони лишились на своїх позиціях. Саме активні дії броньовика зупинили просування більшовиків. Однак наступного дня українські війська під натиском кількісно переважаючих сил ворога змушені були залишити Київ.

Окремі сутички в Києві тривали й 9 лютого (27 січня), після відступу основних українських загонів. Б.Монкевич відзначає у своїх спогадах, що один з українських броньовиків, пошкоджений під час штурму "Арсеналу" був відремонтований, однак разом з більшістю українських частин його вивезти не вдалось. Вранці 10 лютого (28 січня) кілька козаків вирішили прорватись на автопанцирнику до своїх. Виїхавши на Олександрівську вулицю, екіпаж машини вступив в бій з червоногвардійцями, але прорватись через вогневу завісу не вдалось. Ймовірно, що в бою загинув цілий екіпаж цього бронеавтомобіля.

Досвід використання бронеавтомобілів в боях січня-лютого 1918-го не було забуто — броньовики армії Української Народної Республіки відіграли важливу роль у вигнанні більшовиків з теренів України навесні 1918 р. Але це — тема вже зовсім іншої розповіді.