"Знищити гадючі кубла контрукраїнства". Як заколот генерала Корнілова вгамовували

14 (1 вересня) 1917-го були заарештовані колишній Верховний головнокомандуючий російської армії генерал Лавр Корнілов та інші очільники заколоту проти Тимчасового уряду. 

Путч генерала Лавра Корнілова посідає особливе місце у революційних подіях 1917 р. Спроба встановлення в Росії військової диктатури розбурхала всі прошарки суспільства. Український національно-визвольний рух опинився перед черговим випробовуванням на зрілість. Організація відсічі заколоту стала однією із важливих складових революційного буття тогочасного українства.

8 вересня (26 серпня) 1917-го Верховний головнокомандуючий генерал Корнілов надіслав голові Тимчасового уряду Олександру Керенському вимогу передати йому всю повноту цивільної і військової влади в країні, оголосити в Петрограді воєнний стан. За день перед цим на російську столицю був кинутий 3-й кінний корпус генерала Олександра Кримова.

Дії Корнілова викликали тривогу в Україні. У разі перемоги корніловців державотворчим домаганням Центральної Ради загрожував крах. У звʼязку з цим Центральна Рада та Генеральний секретаріат звернулися з відозвами до населення України, закликаючи його на боротьбу з корніловщиною.

Безпосередня небезпека загрожувала Києву. Корніловці гуртувалися навколо штабу Київського військового округу. Їм симпатизував начальник штабу округу генерал Микола Оболешев. Зокрема, у місті та його околицях прихильники Корнілова зосередили частини лояльного до них бельгійського бронедивізіону.

Український військовий генеральний комітет (УВГК) повідомляв до військового міністерства у Петрограді: "Починаючи з 11 серпня (30 липня) чорносотенні сили почали відкрито вести чорносотенну агітацію. Наявний у Києві "Всероссийский военный союз" значно збільшився. Майже усі льотчики авіашколи його члени. Почав вести інтенсивну агітацію за повалення існуючого ладу, почав збирати в селах підписи за відновлення царату. Союз виділив із себе виконавчий "Союз спасения России".

Зважаючи на загрозливу ситуацію, 9 вересня (28 серпня) у Києві був створений Особливий комітет з охорони революції, а 10 вересня (28 серпня) Центральна Рада доручила йому виробити план оборони міста.

Результат протистояння із заколотниками багато в чому залежав від українців російської армії та флоту, негативне ставлення яких до Корнілова сформувалося ще до початку заколоту. Приміром, на зібранні українців гвардії Єгерського резервного полку появу 21 (8) липня 1917-го наказ Корнілова "Про порядок збирання врожаю" повʼязувався з "роботою чорної сотні на Україні". Учасники зібрання ухвалили "рішуче протестувати проти контрреволюційних наказів, звідки б вони не виходили, корисних для пануючого класу і пагубних для трудового нашого селянина-хлібороба".

Памʼятали українці і негативну роль генерала Корнілова у розслідуванні розстрілу полку імені Богдана Хмельницького, який направлявся на фронт. Характеризуючи вплив Корнілова на розвиток українського руху незадовго до початку заколоту, Симон Петлюра наголошував: "Українізація війська останніми часами була попсована. Після того, як став Верховним головнокомандуючим Корнілов, а на посаді головнокомандуючого півд.-зах. фронтом опинився Денікін, почалась величезна плутанина в сій справі".

Незабаром після початку заколоту, у ніч з 9 на 10 вересня (з 27 на 28 серпня) відбулося екстрене засідання Всеукраїнської Ради Військових Депутатів (ВРВД). Рада прийшла до висновку, що виступи контрреволюційних сил у Ставці і Петрограді загрожують здобуткам революції. ВРВД запропонувала Українській Центральній Раді негайно взяти владу в Україні в свої руки. Роботу по встановленню української влади мав провести Генеральний секретаріат.

Не забарився із оцінкою перебігу подій і Український Генеральний Військовий Комітет. 10 вересня (28 серпня) на засіданні Малої Ради була схвалена відозва (фактично носила форму наказу) голови УГВК Симона Петлюри до українців-вояків, українських організацій фронту і тилу. Українцям наказувалося не виконувати розпоряджень генерала Корнілова, бути вірними Тимчасовому урядові і всіма силами, аж до зброї, надавати йому всіляку підтримку, беззастережно підпорядковуватися новопризначеному Головковерху генералу Владиславу Клембовському. Петлюра закликав українські організації та всіх військових-українців повідомляти про ексцеси до УГВК. На місцях телеграма була опублікована в газетах, зокрема, і в тих, які видавалися радами робітничих, солдатських і матроських депутатів.

Українці оперативно відреагували на заяву Петлюри. Так, Чорноморський Український Військовий Комітет телеграфував у Київ: "Ваше роспорядження принято до виконання. Українці вояки Чорноморського флоту, гарнізон і громадяне Севастополя підлягають Временному Правительству, Центральній Раді й Совету рабочих і салдатських депутатов. Охороняють спокій. Ексцесів ніяких".

Відповідно до наказу Петлюри УГВК разом із ВРВД розіслали в частини, які українізувалися, своїх комісарів з дорученням привести в бойову готовність війська, щоб при першій потребі виступити на оборону революції.

За дорученням Генерального секретаріату із закликом до українців-військових боротися проти генерала Корнілова звернувся представник УГВК при російському військовому міністерстві Михайло Полозов. Від імені Генерального секретаріату він закликав українців-військових всіляко підтримувати Тимчасовий уряд у боротьбі з контрреволюціонерами і наголошував, що " всякий українець, який не став у цей вирішальний момент на захист революції, буде зрадником революції і України".

 На перших порах, допоки оцінка подій українськими керівними органами не була відома, військові-українці визначали свою позицію самостійно. При цьому, як правило, за межами Києва приймалися набагато радикальніші ухвали щодо військово-політичної ситуації. Для прикладу поглянемо на постанову, ухвалену 10 вересня (28 серпня) на надзвичайному засіданні Українського військового комітету Західного фронту.

Комітет, на відміну від вищих українських політичних і військових інституцій у Києві, чітко розставив акценти щодо спускових механізмів заколоту. Відзначалося, що у виступі винен Тимчасовий уряд, який "весь час, братаючись з проводарями контрреволюції особливо з Корніловим, не звертав уваги на перестороги з боку революційної демократії, не вживав заходів проти явно провокаційних виступів контрреволюціонерів." Насамперед згадувалося про ставлення до українського руху. Зокрема, підкреслювалося, що саме розстріл полку імені Богдана Хмельницького, обмеження прав військових комітетів, заборони зʼїздів, зборів, перепони в організації національного війська, відновлення смертної кари — стали тим ключовими моментами, які дозволили контрреволюції відчути в собі силу. Не забули українці і про особу "добродія Керенського", який всіляко намагався дискредитувати український рух.

Для забезпечення спокою і здобутків революції в Україні і Росії Український військовий комітет Західного фронту запропонував Центральній Раді вирішити низку питань військово-політичного характеру. У резолюції домінувала думка, що Центральна Рада мала взяти владу в Україні, а для цього — негайно видати третій Універсал, затвердити конституцію України, самостійно призначити Генеральний секретаріат та якомога швидше (раніше від загальноросійських) скликати Українські Установчі збори. Члени комітету пропонували "звернути саму пильну увагу на гнізда контрреволюції на Україні", до яких, насамперед, зараховували штаб Київського округу, та "припинити всю контрреволюційну пресу на Україні, а друкарні передать Українським Революційним організаціям".

Відреагували на виступ Корнілова і українці московського гарнізону. Проблему обговорювали 11 вересня (29 серпня) на засіданні ради гарнізонного Українського Військового клубу. Рада клубу прийшла до висновку, що "єдиний порятунок для збереження всіх здобутків революції і оборони країни від ворогів на фронті і в тилу є утворення національних армій". Відзначалося. що Українська армія "могла-би бути тим здоровим ядром на фронті, яке так необхідне тепер для оборони країни і революції від зовнішнього ворога".

З огляду на це Український Військовий Клуб звернувся до командуючого Московським військовим округом, військового міністра і Української Центральної Ради з пропозицією провести повну націоналізацію гарнізонів на терені України та якнайшвидше створити Українську Армію під керівництвом Українського Військового Генерального Комітету. Зважаючи на активність корніловців, клуб вважав за необхідне "негайно в контакті з органами російської Революційної Демократії організувати оборону Київа, Петрограда і Москви від контрреволюційних отрядів ген. Корнілова".

Акції протесту проти корніловського заколоту носили масовий характер. У Київ із фронтових і тилових частин, флотів надходили численні телеграми і повідомлення про підтримку курсу Центральної Ради. Газети рясніли антикорніловськими резолюціями і ухвалами українців армії і флоту.

12 вересня (30 серпня) на засіданні Малої Ради обговорювали поведінку у дні корніловщини командуючого Київським округом Костянтина Оберучева і комісара Тимчасового уряду Івана Кирієнка. Володимир Винниченко характеризував їх як відвертих ворогів українського руху. "Вони прикриваються симпатіями до українців, але кожний їх рух і слово просякнені ворожнечою до українського руху", — наголошував голова Генерального секретаріату. Саме в цей час було одержано повідомлення про придушення заколоту. Мала Рада висловилася за притягнення генерала Корнілова до суду.

Український Генеральний Військовий Комітет у телеграмі премʼєру Керенському наголошував: "Український Військовий Генеральний Комітет як виборна інстітуція українців-вояків усіх фронтів і тила від їх імени прохає уряд притягти до військово-революційного суду ініціаторів бунта, генералів Корнілова, Лукомського, Денікіна, Маркова і всіх їхніх прихильників".

Центральну Раду, УГВК підтримали українці у військах. Українська рада 6 армійського запасного полку вимагала "негайно вжити проти генерала Корнілова та його товаришів самих суворих заходів, а зокрема позбавлення Корнілова, яко зрадника, військового званія й усіх громадських прав, заслання його без суду на довговічну каторгу".

13 вересня (31 серпня) 1917 року Український комітет ХІІ армії, який представляв 110 тисяч воїнів-українців, телеграфував премʼєру Тимчасового уряду Керенському і Центральній Раді про підтримку у боротьбі проти Корнілова. Комітет вимагав термінового притягнення до суворого суду Корнілова та його співучасників. Українці Північного фронту заявляли, що від рук контрреволюціонерів пролилася кров солдатів полку імені Богдана Хмельницького, і вимагали негайного закриття газети чорносотенців "Киевлянин", яка провокувала на контрреволюційні дії військових і громадськість.

Корніловський заколот активізував діяльність громадських обʼєднань в Україні. На початку вересня одеська організація "Січ" звернулася із закликом до молоді обʼєднуватись і озброюватись. У зверненні давалася вичерпна характеристика наслідків можливої перемоги Корнілова. "Корнілов дасть нам царя, поліцію і старі порядки. Він поверне нас в рабів. Він одніме у нас нашу школу, наше військо і наше правительство. Він принизить нас і нашу мову, і ми будемо безправними і безсловесними скотами. Центральна Рада бере всю владу на Україні. За нею ми підемо і одібʼємось од Корнілова, хоч би він і забрав Петроград та Московщину. Вірні рідному правительству, ми зуміємо у себе знищити гадючі кубла контр-українства", — заявляли січовики.

Таким чином, спроба Корнілова зазнала поразки. Суттєву роль в організації відсічі контрреволюції відіграли українці-військові. План встановити військову диктатуру зазнав краху. Водночас цей заколот спричинив зростання політичної активності в Україні та прискорив розвиток українського військового руху.