"Скинути пута буденщини, дати спокій натруженим рукам". Як Перше травня вихідним стало

Після повалення царату у суспільних настроях відбулися тектонічні зрушення. Одну з тогочасних змін в українському суспільстві образно охарактеризував відомий український інтелектуал Іван Лисяк-Рудницький: "В 1917 р., коли чари імперії розвіялися, тисячі вчорашніх "малоросів" мало не за одну ніч перетворилися на національно-свідомих українських патріотів і потенційних "сепаратистів"".

Основні очікування прихильників Російської революції знайшли свій відбиток у задекларованих ще 16 (3) березня засадах діяльності Тимчасового уряду. Обіцяне загалом було втілене в життя. Росія на короткий час стала справді вільною країною. Щоправда, не надовго. Здобуті навесні 1917 свободи та рівноправність більшовицькі керманичі невдовзі після захоплення влади ліквідували.

Втім, дещо залишилося. Нехай і зі спотвореним змістом, але деякі започатковані навесні 1917 зміни, як, приміром, заміна поліції на міліцію, стали невідʼємною складовою частиною життя майбутніх поколінь. Таким є і предмет нашої сьогоднішньої уваги — свято 1 травня.

Саме у квітні 1917 р. були ухвалені рішення про відзначення в тодішній Росії і, відповідно, на території більшої частини України, "Дня 1 травня" саме… 1 травня. І саме з цього року — і до сьогодні — цей день є неробочим.

Нині статус Першотравня як вихідного знову, як і сто років тому, опинився в центрі уваги суспільства. Коли ж і за яких обставин цей день став всенародним святом — вихідним днем?

Напередодні 

Ще у 1889 р. щойно утворений ІІ Інтернаціонал (міжнародне обʼєднання соціалістичних робітничих партій) означив 1 травня як "День міжнародної солідарності робітників". Зрозуміло, що про статус вихідного дня тоді не йшлося. Однак саме з цього часу зародилася традиція щорічно відзначати 1 травня.

У серпні 1910 представниці соціалістичних партій започаткували своєрідний клон цього свята — Міжнародний день жінок-робітниць, який у 1914 р. у низці країн, в тому числі і в Росії, синхронно відзначили 8 березня. Причому в Росії за чинним тоді юліанським календарем ("старий стиль") то було "23 лютого".

З 1915 року відзначення міжнародних пролетарських днів припинилося. Причина банальна: у розпочатій у серпні 1914 р. світовій війні більшість партій ІІ Інтернаціоналу стали на бік своїх урядів. За таких умов про міжнародну солідарність робітників та робітниць не йшлося.

У 1917 р. в Росії саме 8 березня (23 лютого) страйком жінок-робітниць розпочалися масові демонстрації, безперервне продовження яких завершилося поваленням самодержавства. Тому не дивно, що перша згадка про 1 травня, яку зустрічаємо у пресі 1917 року, безпосередньо повʼязувала між собою обидва міжнародні пролетарські дні. Але звʼязок для нашого сучасника вкрай незвичний:

Незвичною є хронологія цих свят. Якщо вказати обидва стилі, то бачимо, що "Міжнародним жіночим днем" названо звичне для нас 8 березня (23 лютого), тоді як "Днем пролетаріату усього світу" — 14 (1 травня).

Таке різночитання не хибодрук. До 1917 р. "день 1 травня" (так скорочено означали "Міжнародний день солідарності робітників") в Росії справді відзначали … 1 травня. Але за чинним тоді в Росії юліанським календарем. І революціонери вже після повалення самодержавства оцінювали це як спробу зберегти відірваність Росії від Європи.

"До цього часу, - відзначалося у газеті "Известия" від 22 (9) квітня 1917 р., - російські робітники святкували своє пролетарське свято 1 травня за старим стилем. Лише в Західному краї та Польщі робітники виходили на вулицю в один і той же день із зарубіжними братами, тобто 18 квітня. Царська влада та православне духовенство старанно охороняли старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки".

При цьому, звичайно, замовчувалася та обставина, що ні царат, ні духовенство не мали жодного стосунку до вибору дати святкування Міжнародного дня солідарності трудящих: для них то не було свято. Не йшлося і проте, що ця дата завжди обиралася саме соціалістичними та робітничими партіями. Не зізнаватися ж у тому, що самі культивували ту "відірваність"?

Намір подолати таку "відірваність", або, як сказали б нині, обрання курсу на європейський вектор розвитку, був характерною ознакою Російської революції. Тому на засіданні виконкому Петроградського совіту робітничих та солдатських депутатів ("Петросовіту") від 19 (6) квітня було вирішено відзначати 1 травня за новим стилем, про що й повідомлялися інші регіони Росії:

Цікава деталь: Київський комітет РСДРП(б) аналогічне рішення ухвалив 18 (5) квітня, тобто на день раніше за його затвердження Петросовітом.

Коли відзначати цей день — то одна справа, але статус вихідного — вже зовсім інша. Неробочим той чи інший день могли оголосити лише вищі органи державної влади. Щоправда, в Росії на той час спостерігалося двовладдя — Тимчасовий уряд був на короткому повідку у совітів і, перш за все, Петроградського як центрального. Отже, проблеми із затвердженням статусу вихідного за 1 травня не мало виникнути.

Зробити 1 травня (18 квітня) вихідним виконком Петросовіту вирішив 21 (8) квітня, тобто через два дні після ухвали про його відзначення за новим стилем. Новий вихідний вирішили відпрацювати перед Першотравнем: замість вівторка 1 травня (18 квітня) треба було вийти на роботу у неділю 29 (16) квітня.

Тимчасовий уряд тягнув з легалізацією цього свята до останнього. Рішення про 1 травня як загальнодержавний неробочий день було оприлюднене в центральній урядовій газеті лише 29 (16) квітня. Щоправда, в ньому не йшлося про "відробіток" нового вихідного. Водночас принципове вирішення питання про статус 1 травня відкладалося на майбутнє:

Як нам тепер вже відомо, цей день і надалі залишився вихідним. Мало того, з 1928 р. вихідним стало ще й 2 травня. Але то сталося пізніше, та й значення цього свята в СРСР відчутно різнилося від того, яким воно уявлялося навесні 1917 р. То що в ньому вбачали та як його збиралися святкувати на терені тодішньої Росії і, зокрема, в Україні, невдовзі після повалення царату?

Очікування

У 1917 основним залишалося чинне від дня появи Міжнародного дня солідарності робітників гасло 8‑годинного робочого дня. Зазначимо, що у багатьох місцях воно вже було втілене в життя. Приміром у пресі повідомлялося, що у Києві на початку квітня близько половини підприємств та установ перейшли на 8‑годинний робочий день. Однак це не завадило підняти це гасло на знамена під час відзначення 1 травня.

У 1917 йшлося і про повʼязані з війною винятки у втіленні цього гасла в життя. Як, приміром, це видно з листівки соціал-демократів (не більшовиків) із Великожа (Вітебська губернія). У ній вимога 8‑годинного робочого дня не поширювалася на підприємства, які працюють на оборону країни.

З більшим почуттям і яскравішою емоційною палітрою вітала зі святом 1 травня своїх читачів українська газета "Нова Рада". На її шпальтах це свято розглядалося як символ нової вільної людини:

"Вперше сьогодні по всій Росії й у нас на Україні святкуватиметься велике робітницьке свято — свято праці, свято пролетарської свідомості, свято класової єдності і єднання робітників усього світа. Вперше величним походом підуть пролетарські робітники, вперше залунають вільні пісні праці й вільні слова про право робітників на людське життя, на відпочинок, на поважне становище в громаді…"

Цікаво, що висловлені тоді у звʼязку зі святом 1 Травня уявлення про Людину істотно відрізнялися від комуністичних уявлень та пізнішої радянської практики: "Скинути з себе пута буденщини, дати спокій натруженим рукам, випростатися вільно, почути в собі справді дух живий, знайти у собі людину, не тільки гвинтик чи додаток до якоїсь хитромудрої машини - ось у чому лежить вага цього робітницького свята".

1 травня визнавалося "святом повної весни, святом одновленої природи" і у звʼязку з цим висловлювалися сподівання на "одновлення всього життя", на "перебудування світа й людських стосунків на єдиноправдивій та єдино гарній трудовій основі". Оскільки ж українці бачилися як "народ працьовників переважно, народ трудящих", то редакція підводила читача до думки, що 1 травня — то є свято усього українського народу. І українцям бракує "тільки свідомости, щоб зрозуміти і вибрати місце на цьому святі всесвітнього братерства народів".  

Реалії

Свято 1 травня справді було масовим. Тоді ще ніхто нікого не примушував ходити на демонстрації і тим більше не платив за це гроші.

Свобода пʼянила, ентузіазм вирував. Однак загальної згоди серед прихильників революції вже не було. Цим ситуація разюче різнилася від перших пореволюційних тижнів.

У загальноросійському масштабі "революційну єдність" порушили більшовики, які з приїздом Леніна взяли курс на соціалістичну революцію. Тому їх першотравневі гасла (наприклад — "Вся влада совітам!") вже контрастували з меншовицькими та есерівськими.

В Україні, насамперед у Києві, до цих суперечок додався ще й національний момент. Київська організація Української соціал-демократичної партії (УСДРП) у святкуванні Першотравня обʼєдналася з меншовиками та бундівцями (єврейські соціал-демократи). Однак під час святкування українці не отримали бажаного.

У звіті, який надали в Центральній Раді учасники свята, відзначалося: "Зробили 30 трибун, а українцям тілько одну дали, та і тої не дістали, і прийшлось говорити з коня".

На той час актуальним було питання українізації війська і, зокрема, створення у Києві українського полку. Це знайшло свій відбиток і під час відзначення 1 травня. Як зазначалося у пресі, того дня на Сирці — одному з районів міста — відбулося українське військове свято. У ньому брали участь солдати, які щойно оголосили себе 1‑м українським полком ім. Богдана Хмельницького. Полк затвердив гасло: "Війна до переможного кінця під знаменами України!" та вирішив надіслати вітання з висловом довіри Тимчасовому уряду, Державній Думі та Совіту робітничих депутатів.

Увечері представники виконкому Київського совіту солдатських депутатів намагалися переконати українських вояків в помилковості їхнього рішення. Коли це спробував зробити голова цього совіту меншовик Таск, то солдати не дали йому говорити і погрожували арештом. Українці категорично відмовилися скасувати своє рішення про утворення українського полку.

Відзначення 1 травня не залишило байдужими і тих, хто не мав до його організації жодного стосунку. Зокрема, у газеті "Кіевлянинъ" скептично поставилися до практики відзначення Першотравня у Петрограді. Деякі із зауваг є близькими і сьогоденню. Із відповідними, звичайно, коригуваннями щодо "натовпу" та місць висловлення радикальних гасел:

"Святкування 1 травня в Петрограді полягало у тому, що величезний натовп народу бродив по вулицям і безкінечно слухав вуличних ораторів…. Загальне враження жахливе, жахливе до нестями. …

Страшно стає, коли бачиш, як ці люди, що бажають вирішувати долю Росії на сотні років, мало розуміють навіть власне найближче майбутнє. …

Адже гасло, що головний обовʼязок вільного громадянина знищити все старе, йде саме від цього натовпу, який не розуміє, що коли стара організація буде знищена без створення нової, то міста, які годує село, загинуть від голоду".

У залишку

Попри різного роду суперечки та відмінності у баченні майбутнього, ні в кого з учасників першотравневих демонстрацій не виникало сумнівів щодо доцільності такого свята і, відповідно, загального вихідного у цей день. Таким він залишився і до сьогодні. Але "принципово" питання вирішили більшовики.

Одразу після Жовтневого перевороту була ухвалена постанова "Про 8‑годинний робочий день". За нею на законодавчому рівні не лише реалізовувалася давня вимога пролетарів про кількість робочих годин на день, а й вказувався перелік днів святкових. Серед них було і 1 травня. Наступного року це рішення знайшло своє підтвердження у Трудовому кодексі, який згодом майже без змін було перенесено і в Україну. З утворенням УСРР у 1919 р. 1 травня стало вихідним і в радянській Україні.

Свято 1 травня — єдине з нині існуючих у святковому календарі України, яке безперервно існувало усі роки радянської влади та після здобуття Україною незалежності. Так, справді, у радянські часи, особливо у роки найсуворішого наступу комуністичного тоталітаризму, цей день став символом його пропаганди. Але чи є це вагомим приводом для його скасування, тим більше, якщо врахувати його первісний зміст та некомуністичний характер останніх років?