"Батько" Свирид. Про немислимі союзи почервонілих "вільних козаків"

Як були коцурці -

Були сало і млинці,

А прийшли комуністи,

То не стало чого їсти…

З місцевого фольклору

За офіційною версією, командир Коцур потрапив до полону і незабаром був розстріляний на станції Знамʼянка. Але життя отамана було настільки яскравим, сповненим авантюр, що у його загибель повірили не всі.

Старший брат. Свирид Коцур народився 13 грудня 1890 -го у багатодітній родині у селі Суботів Чигиринського повіту. Його старший брат Петро (21.12.1886 р.н.) у роки Першої російської революції (1905-1907 рр.) був одним з організаторів таємної організації "Українська Народна Оборона". Організація прагнула "питання національне і земельне злити в одне", "усіма засобами сприяти революційному повстанню", повалити самодержавство і проголосити автономію України. У серпні 1906-го Петро Коцур був заарештований за звинуваченням у причетності до "Всеобщего крестьянского союза".

Старший брат став прикладом для наслідування: за переказами, вже в роки Першої російської революції Свирида затримувала поліція під час поширення антидержавних листівок. А вже під час І світової війни Свирид Коцур у складі анархічної групи грабував банк у Катеринославі. Був затриманий і засуджений до страти. Після "касації" вирок замінено десятьма роками каторги.Вільне Козацтво. Навесні 1917-го Свирид повернувся до Суботова і поринув в активну суспільно-політичну роботу. Він умів запалювати людей: "Свирид був на трибуну як вийде, (…) сход збирався, то він як стане на трибуні, аж світиться". "А солдати ж нічого не знали. Як не воювать, то ше ж і краще. Та покидали винтовки, а як і принесли додому винтовки й усе. Та у вікна стріляли: у кого є там гроші чи шось майно, чи кожухи". З такого "тіста" Свириду Коцуру вдалося нашвидкуруч зліпити боєздатне військове формування: він очолив у Суботові сотню Вільного Козацтва. У жовтні того ж року бере активну участь в організації та проведенні Всеукраїнського зʼїзду Вільного Козацтва у Чигирині.

Проти гетьмана. Навесні 1918-го на Чигиринщину прибув один з німецьких батальйонів, який відразу ж взявся роззброювати вільнокозацькі загони. У квітні дописувач селянської газети "Народна воля" з Камʼянки Чигиринського повіту повідомляв: "Коли прийшли до нас німці, населення почало хвилюватись, не знаючи, чого ті німці прийшли, що вони будуть робити, хто покликав їх до нас. До того ще темні сили розповсюджували поміж людьми, що германці задушать волю, заполонять землю, повернуть знов панське ярмо".

.

29 квітня 1918-го унаслідок державного перевороту було проголошено Українську Державу з гетьманом на чолі. Учорашні вільні козаки, які у Чигирині обрали отаманом командира 1-го українського корпусу генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, розпочинають підготовку до повстання проти нього як гетьмана. "Первое заседание Повстанкома проходило в с. Суббтово на кладбище ночью. На этом заседании был избран председателем Повстанкома Коцур Свирид. Ему же было поручено и командование вооруженным партизанским отрядом". Під керівництвом Повстанкому у повіті створюється мережа повстанських загонів. Проти гетьмана тимчасово "дружили" і більшовики (член повстанкому і командир загону із села Янич Іван Ворона), і самостійники (член повстанкому Іван Компанієць, командири загону із села Мельники брати Чучупаки).

Улітку 1918 -го у Чигиринському повіті почалися збройні виступи. 7 червня для упокорення Суботова прибули регулярні німецькі військові частини, по селу було"випущено двадцять гарматних снарядів, убито три чоловіка".У доповідній від 2-3 липня відзначалось, що у Чигиринському повіті "рух не затихає. У повстанців є незначна кількість артилерії, але велика кількість кулеметів". Повстанці захопили склади зі зброєю.Побоюючись нападу повстанців, німецький батальйон передислокувався на територію цукрового заводу до с. Нова Осота. Чигирин залишилося охороняти дві сотні гетьманської варти. У цей час збунтувалося Дніпровське Побережжя Чигиринського повіту, на приборкання якого було кинуто частину варти. Скориставшись цим, 15 (28) листопада 1918-го повстанці захопили Чигирин. "Партизаны овладели оружием, находящимся на складе в казармах и на руках вартовых: винтовки 500 штук, станковых пулеметов 4 шт.". Щойно утворений Чигиринський курінь червоного козацтва під командуванням Свирида Коцура вибив німецькі гарнізони із сіл Триліси і Стара Осота. Німецький гарнізон містечка Кам՚янка Чигиринського повіту капітулював.

За червоних і проти Директорії. 18 січня 1919-го Чигиринський курінь оприлюднив "Відозву до громадян Чигиринського повіту". У документі превалювали більшовицькі ідеї: "Ми, найближчі до Вас, червоні козаки на чолі з своїми вірними трудовому народові отаманами, мусили повстати всі як один чоловік на боротьбу з Діректорією і передать усю власть до рук трудового селянства і робітників. Власть ся повинна керувати так, щоб нашому українському народові зʼєднатися з російським трудовим народом і в купі з ним вести боротьбу з капіталістами". 25 січня у Чигирині більшість учасників зборів політичних партій і громадських організацій проголосувала за встановлення радянської влади.

Саме ці події поклали край союзу більшовиків і самостійників. Відбувся конфлікт між суботівчанами — членами Повстанкому Іваном Компанійцем і Свиридом Коцуром: "Іван і Свирид (Коцур — О.С.) — вороги. Не мирилися. Памʼятаю, що вони один на одного револьвери направляли". Компанієць стає сотником кінної сотні Холодного Яру. Проте навіть і в Холодноярських володіннях до Чигиринського отамана ставилися з повагою. Захоплена чекістами у червні 1919-го уродженка містечка Медведівка Варвара Руденко (1892 р.н.) свідчила, що "населення, крім козаків села Мельники і останніх (сусідніх — О.С.) сіл, дуже співчувають Коцуру, кажуть, що Коцур — найрозумніший чоловік і може він установить який-небудь порядок".

.

Старшина Чигиринського куреня на залізничному вокзалі у Знамʼянці. Праворуч — Свирид Коцур, 1919 рік

У лютому 1919-го Чигиринський курінь червоного козацтва Свирида Коцура налічував 1095 бійців, на озброєнні мав 900 гвинтівок, 12 кулеметів і 3 гармати. На ділянці залізниці Знамʼянська — Бобринська діяв коцурівський панцерник "Зірниця". 24 лютого курінь Свирида Коцура було включено до складу"другої дивізії Українських Радянських військ товариша Жупана". Чигиринці у братовбивчих боях проти Дієвої армії УНР пройшли шлях від Фундукліївки аж до Волочиська.За час відсутності Свирида Коцура у повіті Чигирин опиняється під контролем повстанських відділів отамана Григор՚єва. Його антибільшовицькі гасла підтримали і колишні коцурівські ревкомівці — члени УПСР і діячі Центральної Ради Омелян Дзигарь і Логвин Панченко. Останній невдовзі очолить Холодноярський повстанський комітет.

Проти холодноярців. Влітку 1919-го відбулася реорганізація 2-ої повстанської дивізії в регулярну червону частину. Колишній курінь, а тепер 414-й полк, отримав завдання ліквідувати повстанські загони у Чигиринському повіті. Наприкінці червня Свирид Коцур повів наступ на Холодний Яр. Відбулися виснажливі, але безуспішні бої в районі Медведівки, Мельників, Осоти, Михайлівки, Жаботина. Після військової операції 414-й полк за розпорядженням командування розміщений на відпочинок у Чигиринському повіті. Чимало бійців під приводом відвідин сімей дезертирували: "(Колишній 18) 414 Радянський стройовий полк Коцура розбрівся по домах, при штабі в м. Чигирин залишилося біля 200 осіб з інших повітів; моральний стан незадовільний".

Проти Денікіна. У вересні 1919-го Чигирин штурмували частини Добровольчої армії під командуванням генерала Абрамовича (близько 2000 бійців). Один з білогвардійських офіцерів В. Маєвський залишив яскраві спомини про свого противника отамана Свирида Коцура: "Представляя своею видною фигурою как бы единственный арьергард всей вольницы, это недюжинный человек во весь опор мчался на тачанке, влекомой парой бешенных и крепких коней… Стоял Коцур на тачанке во весь рост, в лихо заломленной набекрень шапке, и упорно отстреливался от следовавшего за ним неприятеля из пулемета, ни на минуту не перестававшего поливать свинцовым дождем наши ряды".

Захопивши повітовий центр, денікінці опинилися у пастці: "Коцур тем временем окружал Чигирин своим более чем двухтысячным отрядом, приготовляя нам подлинный Седан на малороссийских просторах… Почти игнорируя теперь власть добровольцев, окончательно уверовавшие в Коцура, как в Бога, крестьяне исполняли беспрекословно все его приказы, не смея даже размышлять о непослушании".

Сильний ворог знову обʼєднав формував немислимі до цього союзи. У вересні загін Свирида Коцура влився у Середньодніпровську групу Революційної Повстанської Армії Нестора Махна. Тоді ж повстанці Свирида Коцура спільно з холодноярцями Василя Кваші неодноразово атакували залізничну станцію Фундукліївка. У листопаді для координації боротьби з денікінцями створено черговий Чигиринський повстанком (голова — Логвин Панченко), до складу якого увійшли Свирид Коцур, холодноярський отаман Василь Чучупака, командир більшовицького партизанського загону Григорій Рябокінь та інші ватажки.

Останні кроки. У січні 1920 -го Свирид Коцур отримав наказ вести полк на переформування до Глинська. Проте, вибивши денікінців з Чигирина, коцурівці не поспішали на зʼєднання з червоними. Зі штабу 14-ї армії у повітовий центр прибула делегація. Після її "заслуховування" Свирид Дементійович наказав утопити делегатів у криниці. Опісля цього проголошує створення Наддніпрянського коша і розпочинає збройну боротьбу з більшовиками.

На початку лютого 1920-го у "володіння" Коцура прийшла похідна група Дієвої армії УНР. 9 лютого в одному з базових коцурівських сіл — Яничі — на постій зупинився третій кінний полк Запорозької дивізії. Відсутність збройного супротиву запорожці, вочевидь, сприйняли як слабкість отамана і спробували роззброїти місцевих повстанців. 14 лютого командуючий Зимовим походом М.Омелянович-Павленко писатиме: "Вимоги безпідставного обеззброєння окремих партизанів Коцура дали привід до озброєного виступу селянства проти нашого козацтва (Янич)". За наказом Коцура запорожці були заарештовані. 10 лютого уся похідна група виступила проти місцевих повстанців. Полковник Стефанів, що вів переговори з отаманом, описує його так: "Років з 28, в національному, що переходило в опереткове, убранню, фізично добре розвинений, він хотів робити вражіння на опонента своєю зовнішністю". Полонених Свирид Коцур повернув, але зброю та коней так і не віддав.

У цей час між холодноярцями і коцурівськими старшинами розпочинаються переговори: "Якісь там діди, старійшини в селах були, шо в Полуднівки, шо сюда, в Рублівки, і з Суботова. Вони як держали між собою звʼязок і начали своїх синів, хлопців позвали до себе і каже: "Шо ж ви, синки, (…) робите? Один одного вбивать начали? Шо для чого я тебе ростив, шоб ти убивав таких самих як і ти, хлопців?" І далі вони послали цих же своїх синів і односельчан — тих в Холодний Яр, а тих — до Коцура. (…) Вони їх стали замирювать".

Вочевидь, переговорником з боку коцурівців виступав уродженець села Полуднівка Юхим Ільченко. Відомо, що на початку січня 1920-го частина командного складу чигиринського полку — "українці, Ільченко, Сатана, Хвещук" — вели переговори про союз з Холодним Яром.

Проте плани втілити не вдалося, оскільки 30 березня 1920-го більшовики розбили коцурівські загони. Їхні залишки на чолі з Ю. Ільченком відійшли в Суботівський ліс. У подальшому Ільченко стає одним із активних учасників штабу Холодноярської бригади, входить до "організаційного суду", що виносив вироки "зрадникам", у серпні 1920-го був заступником голови окружного Повстанкому.

Міфи про "батька" Свирида. Секретар зі штабу Чигиринського куреня Кузьма Кулинич (село Шабельники) розповідав, що під час арешту у Маржанівці "брат Свирида і товариш втекли, а Коцур не встиг на коня, бо був кривий. Красний командир до Коцура: "Ой, брат, де ти пропадав так довго". Поцілувалися. Коцура посадили на тачанку і поїхали на Знамʼянку. В Знамʼянці товариш (разом відбували увʼязнення напередодні І світової війни — О.С.), взяв табакерку іменну в Коцура і віддав одному паренькові. Його, як Коцура, і розстріляли. А Коцур пішов своєю дорогою" — емігрував.

16 липня 1923-го начальник особливої групи ДПУ УСРР Мартинов повідомляв: "16 червня 14 годин. За наявними даними, банда Коцура кількості шістнадцяти чоловік перейшла із Чорного лісу в Нерубаївський ліс". На той час "офіційно" склали голови усі брати Коцури, які брали до рук зброю: Степан — у 1919-му, Свирид — у 1920-му, Петро — у 1922-му. Хто очолював згаданий чекістом загін і яка доля його учасників — невідомо. Але у народі і надалі ширилися легенди про живого Свирида Коцура. За розповідями жителів с. Суботів, ще у 1980-х роках цвинтар біля Іллінської церкви, де поховані "його (Свирида — О.С.) брати", відвідував дуже схожий на отамана "такий білий чоловік".