Онлайн-конференція "ДС": як українським аграріям перескочити в третє тисячоліття? (ВІДЕО)
Україна традиційно славилася розвиненим аграрним сектором, навіть у радянські часи. Останнім часом він узагалі перетворився на потужного експортера, постачальника валюти до країни. Чиновники та експерти постійно обговорюють, як зібрати 100 млн тон зернових культур.
Але разом із цим виникають нові проблеми. Права власності на землю, логістика, пошук нових ринків збуту, державна підтримка й стабільність податкової політики - все це ставити перед аграріями нелегкі задачі, що доведеться вирішувати. Про нові виклики, що чекають на українських аграріїв, ми поговорили з Марією Колесник, провідним спеціалістом з питань агробізнесу.
"ДС": Пані Маріє, як би ви оцінили нинішній стан агропромислового комплексу порівняно з країнами-сусідами? Вже ми в третьому тисячолітті, чи десь ми застрягли в минулому?
М. К.: Я бі співуче розділила українське сільське господарство, аграрний комплекс та безпосередньо село. Ті, що стосується інфраструктури, життя на селі, то ми десь у середині ХХ сторіччя - нам є куди прагнути. Якщо ж ми говоримо про аграрне виробництво як про бізнес, то фактично на сьогоднішній день ми нічим не поступаємося нашим сусідам. У нас набагато менша державна підтримка, але ми повністю конкуруємо на світових ринках з нашою продукцією. Фактично вона не є нижчою за наших конкурентів і наших сусідів, а зазвичай є й вищою за рахунок того, що вони не мають тієї підтримки.
М. К.: Я маю на увазі ЄС. З РФ я не порівнюю - там трохи інша структура.
"ДС": У такому разі можна говорити, що агропромисловий комплекс - це передова галузь у нашій економіці?
М. К.: Це справді так. Показником того, що аграрії показують зростання - це ті, що смороду роблять це навіть попри погодний ризик, що завжди присутній у цій галузі.
М. К.: У нас справді є такі проблеми. То посухи, то, як цього року - спека за тиждень після снігу. Тобто одразу в квітні - літо, і аграріям потрібно відсіяти й ранні ярі культури, й пізні ярі культури, і попри це - маємо рекордний врожай.
"ДС": Спершу говорили, що він мав бути менший, ніж минулого року - в районі 60 млн тон, а тепер вже до переглянули прогнози до 64 млн тон.
М. К.: Все це вірно, і це за рахунок пізніх зернових, кукурудзи, очікується, що її буде 31 млн і навіть більше. Зараз фактично і зона лісостепу, і зона полісся показують рекордні показники. Наприклад, у Вінницькій області це в середньому більше, ніж 90 центнерів з гектару. Зона полісся - в середньому 77 центнерів. Питання в тому, чи впорається з цим інфраструктура.
М. К.: Вірно. У нас є проблема з "Укрзалізницею", є проблема з доставкою до порту. Всередині країни нам це просто не потрібно. Ми споживаємо в рази менше. Все це йде безпосередньо на експорт, це треба транспортувати вчасно, якщо на це є попит. І бажано, коли є контракт.
М. К.: Імідж країни, імідж компанії - це дуже важливі питання. Шкода, що законопроекти, що дали змогу приватній тязі з'єднання явитися на наших рейках, не пройшли, і їхня подальша доля невідома. Треба щось змінювати. Якщо "Укрзалізниця" як державний монополіст не може на сьогоднішній день сама задовольнити потреби аграріїв, то треба думати над альтернативою.
"ДС": Тобто серед фахівців є така думка, що "Укрзалізниця" не дає ради з потоком, що продукують наші аграрії?
М. К.: Проблема з "Укрзалізницею" існує вже не перший рік. Якщо у нас весь час обсяги експорту збільшуються, відповідно й навантаження на "УЗ" зростає. Альо при тому парк зерновозів, парк тяглової сили фактично не оновлюється. "УЗ" вже впроваджує так звану маршрутизацію, говорити про часткову відмову постачання вагонів на елеватори, що дають мало навантаження, - і вимагають відповідно, щоб перерозподілялись потоки.
М. К.: Так, а нам треба зараз. Щоб цей сезон ми не програлі. Бажано це робити напередодні сезону.
М. К.: Ризики завжди є. Тім паче, коли є монопольний фактор. Нам головне - довезти до порту, бо в порту у нас достатні потужності. Треба ж іще вибрати год, максимально ефективний з точки зору ціни. На ту саму кукурудзу до весни ціна може піти вниз, коли піде додаткова кукурудза з країн Південної Америки.
"ДС": Українські аграрії інтегровані у світовий ринок? Вже дивляться, що робиться на біржі в Чикаго? Відстежують, враховують фактори Австралії, Південної Америки?
М. К.: Звісно, адже без цього неможливо. Ми є гравцем на експортному ринку, і більшість нашої продукції експортується. Ціна формується не всередині країни, а на зовнішньому ринку. А вже потім починає ретранслюватися всередину країни. Аграрій повинен розуміти, по якій ціні в нього будуть купувати, і для цього відслідковувати всі світові тенденції.
М. К.: Щодо культури - не завжди варто керуватися ціною. В останні роки у нас шалено зростає вартість ячменю. Його не вистачає в світі.
М. К.: Це не пивоварний, це фуражний. Його небагато, й ціна весь час зростає. А цього року весна в нас була тиждень-два. На півдні, певно, ще менше. Ячмінь - рання яру культура, її відсівають зазвичай до кінця березня. А тут довелося сіяти в квітні, а потім прийшло літо, +30, у Херсонській області взагалі немає опадів. Полісся, лісостеп отримали гарний врожай. А на півдні за рахунок посухи врожайність критично низька.
Тому не завжди треба гнатися за ціною. Краще враховувати, а що ви можете виростити у своєму регіоні, враховувати кліматичні зміни.
М. К.: Наука, можливо, й дає позитивні результати. Велика чи середня компанія має аналітичні відділи. Якщо компанія менша, більшу роль грають агрономи.
Агрономам дають можливість випробовувати. Якщо та чи інша технологія дає позитивні результати, то фактично думка агронома стає переважаючою.
Зараз наші компанії прагнуть перейняти найкраще, що є в світі, і стають агротехнологічними компаніямі.
"ДС": В Україні модна тема про недостатність переробки. Навіть може скластися враження, що деяким економістам соромно, що така велика частка ВВП агропромислового комплексу - мовляв, ми відсталі. А виявляється, що це не зовсім так.
М. К.: Це проблема всіх галузей, а не аграрної. Якщо вона змогла піднятися, а всі решта впали, то треба піднімати щось інше, а не намагатися опустити аграріїв. Що стосується переробної галузі - це слушне питання, але воно не повинно вирішуватися за рахунок аграрного потенціалу. Ми повинні розвивати переробку, але не повинні говорити, що не маємо права експортувати зерно. Ті самі США чи ЄС є лідерами на експортному ринку зерна чі олійних культур, для них це не є погано. Але, звісно, мусимо додатково вкладати в переробку. Свої продукти ми мусимо реалізувати не на ринках В2В, а кінцевому споживачеві. Це набагато складніше, бо це більш жорсткі вимоги - у першу чергу до якості. Більш складні маркетингові питання. У ЄС на полицях ніхто не чекає на українські товари.
М. К.: І бажано, в пляшці. Насправді українська олія реалізовується в Європі. Там дрібними літерами написано, що вона походити з України. Альо споживач не бачить. Олія українська, а бренду немає.
Альо це питання якості й сталості якості продукції. Якість повинна бути однакова. Якщо виникли проблеми на виробництві, то це лише ваша проблема. Це не повинно стосуватися споживача. Має бути гарантія, що споживач завжди буде отримувати якісну продукцію, незалежно від того, що відбувається на виробництві.
І, звісно, маркетинг. Це дуже великі гроші. Зараз держава намагається просунути нашу продукцію на зовнішні рінк й намагається провадити доволі значні перемовини. Я знаю, людей у міністерстві, які не ночують у Києві, а весь час у відрядженнях, у перемовах. Але переговори - перший крок. Наступний крок бізнесу. Людина з міністрерства поїде, домовиться, скаже, що українська продукція гарна, а що далі? Вона не може підписати контрактом, бо фактично є представником країни. Далі має приходити представник бізнесу, коказувати свою продукцію, шукати контрагентів і просувати свою продукцію.
М. К.: І не трохи, а багато, і не факт, що вони одразу відіб'ються. І чи взагалі відіб'ються. Тому спочатку варто дослідити ринок, на який ми йдемо. Дослідити споживацькі настрої на ринку.
М. К.: Держава відкриває двері - заявляє про країну. Решта - питання до бізнесу. Якщо ви хочете постачати продукцію в країну А, ви мусите туди приїхати, дослідити споживчі настрої, також дослідити конкурентів і канали постачання саме в цю країну. Європа - це 29 країн, 29 різних ринків. До кожної країни треба підходити індивідуально - як з точки зору споживацьких настроїв, так і реалізації. В одній країні ві можете реалізовувати лише через дистриб'юторів - там по-іншому торговельні мережі не працюють. В іншій - навпаки: ви повинні вести перемовини з кожною торговельною мережею окремо, і це зовсім інша технологія реалізації. Ми до такої не звикли.
М. К.: До того, що кожна торговельна мережа має власний логістичний центр. Зазвичай потужні виробники не звикли до дистриб'юторів. До Європи потрібне регулярне постачання продукції. До інших країн, де про Україну навіть не чули, повинне починати з цих двох умовних ящиків. Це тривалий, поступовий процес.
"ДС": Останнім часом заговорили про Африку. Мовляв, є сенс вкладати гроші туди, заходити зі своєю продукцією. Але наші бізнесмени не зовсім розуміють, навіщо це їм. У наших гравців аграрного ринку є усвідомлення того, на який ринок треба йти, куди вкладати?
М. К.: Лише у дуже незначної кількості - і в цьому проблема. Вони считают, що якщо тут вони відомі, то й там на них чекають. Але якщо говорити про Африку - там зовсім інший менталітет, зовсім інша ситуація. Туди не зайдеш великими партіями. Європа - все ж простіше. Альо (якщо говоримо про Європу) починати треба з виставок. А там вже шукати контрагентів - після того, як ви дослідили тієї ринок. Для цього можна використовувати українську діаспору. Також прекрасним рішенням є різдвяні ярмарки, наприклад.
"ДС": Можливо, з трудовими мігрантами працювати у більшій кількості, адже вони там як дикі орлі по Європі розлетілися.
М. К.: Представники діаспори - це фактично люди, які знаходяться поза межами України, були б дуже зацікавлені в реалізації української продукції.
М. К.: Лише поодинокі факти.
М. К.: Наш внутрішній ринок доволі великий. І нібито й тут усе гаразд. Йде певний розвиток. На сьогоднішній день багато українських товаровиробників роблять правильні речі: вкладаються в якість. Можливо, потім вони звернуть увагу на зовнішні рінк.
М. К.: Є певні ризики від держави - в такому правовому полі живемо. Західні виробники живуть у більш прогнозованому світі. Альо в наших трохи інше сприйняття бренду. Вони весь час прагнуть щось змінити: зробити іншу упаковку, додати нові смаки - через те, що наш покупець не є так лояльним до бренду. У Європі як? Франція не буде виробляти горгонзолу, а Італія не буде виробляти камамбер. Бо навіщо купувати підробку? А у нас виробники весь час вигадують щось нове. Вони не мають на меті створити свого споживача.
"ДС": Люди в Україні переживають, що у нас неякісна продукція. То ГМО, то якась хімія. Можна це якось оцінити?
М. К.: Якщо ми беремо продукцію, що реалізується в супермаркетах, то вона якісна. Якщо товаровиробники отримали сертифікат HACCP, то вони беруть на себе відповідальність за ті, щоб їхня продукція дійшла якісною безпосередньо до кінцевого споживача. Зараз це в першу чергу стосується молочної продукції. Радянські продукти не були кращими, вони були іншими. Держава не повинна вимагати від виробника певного складу ковбаси, вона мусить вимагати лише гарантію безпечності. Водночас людина мусить знаті склад тієї ковбаси. Якщо вона згодна на 20% м яса, бо це дешевше, цей вибір треба робити свідомо. Але незалежно від цінового сегменту продукція повинна бути безпечною - з гарантією, що ніхто не отруїться й не потрапить до лікарні.
"ДС": Яким чином наше сільське господарство почало так інтенсивно розвиватися? У 90-х була дуже складна ситуація. У 99-му розділили колгоспні землі на паї, і жодного поштовху не відбулося. У 2001 ввели мораторій на торгівлю землі сільськогосподарського призначення. А потім раптом почали створюватися агрохолдинги, знаходитися зовнішні рінк, і після 2008 року виявилося, що у нас сформувалася потужна індустрія. Навіть можна сказати, всупереч державній політиці. Виросло, як бур'ян, і люди не знають, що тепер робити.
М. К.: З одного боку, ми не можемо сказати, що держава не підтримувала. У нас не було реальних дотацій, альо було пільгове оподаткування. Наші аграрії фактично не платили податків. Податок на землю - можна ці гроші дістати з гаманця й заплатити. Після розпаду Радянського Союзу землю розділили, техніку розікрали. Альо землі доволі багато й треба щось вирощувати. Прийшли світові трейдери й почали за якісну продукцію давати іншу ціну. Вони почали стимулювати аграріїв. Ще додатковим поштовхом стало мито на вивезення соняшнику. Після цього у нас фактично почала розвиватися олійна галузь. Весь соняшник ставши лишатися в країні, почало розвиватися переробне виробництво. Потім у нас курятина пішла, потрібні якісні годуй, і переробна галузь плюс трейдери фактично витягли сільське господарство.
"ДС": А яка ваша думка щодо мораторію? Його треба скасувати чи продовжити? Чи, можливо, скасувати на певних умовах?
М. К.: Я вважаю, що земля повинна бути товаром. Я маю квартиру - я можу її пропити, але це моя особиста справа. Чому селяни позбавлені такого права? Чому всі считают, що селяни дурні? Що вони візьмуть і комусь за безцінь це віддадуть? Земля для українця історично має дуже важливе значення. Згадаймо класику - вбити за межу могли. Чому вони раптом мають за безцінь це продавати?
Єдине що, я вважаю, не треба давати дозвіл на купівлю інвестиційним фондам. Це не має бути механізмом спекуляції. Коли фонд купує землю, а вона лежить, ця земля буде втрачати. Кому це потрібно?
"ДС": Це парадоксально. Селянин землю продати не може. Зате у нас сформувалися колосальні холдинги, що мають сотні тисяч гектарів, і вони навіть можуть продавати свої права на оренду за кордон. І це вважається нормальним.
М. К.: Первинне право купити землю повинен мати той, хто на ній працює. Якщо ж ти на ній не працюєш - всі аграрні корпорації приймають рішення, чи дозволити, чи ні.
М. К.: Бо можуть початися певні спекуляції. Зазвичай говорять, що аграрії в нас бідні. Буцімто аграрії не можуть купити, а приїде дядько з Києва, все скупити і залишить аграріїв без нічого. Кілька років варто й подивитися, як буде працювати ринок землі. Альо вже треба відкривати. Разом зі зняттям мораторію обов'язково повинен бути виписаний закон про орендаря та орендодавця.
М. К.: Якби все так було ретельно прописано, то питання рейдерства не стояло би. Це найбільш складні питання - і до наших суддів, і до наших нотаріусів та й до селян, які готові "кинути" того, з ким співпрацювали.
"ДС": Я чув, що рейдерство не проводитися без правоохоронних органів. Такого, як вважається на заході - агресивне поглинання - в Україні фактично не присутнє.
М. К.: Тут питання до селян. Без їхньої безпосередньої участі це неможливо. Вони передають права оренди. Якщо ми говоримо про агресивні поглинання у світі, то це інше. Умовно кажучи, ві можете на біржі когось, але принаймні вам за це заплатять гроші. Поглинання - це не ті, що у вас щось забрали і вкрали. А рейдерство - це ві малі бізнес, а на завтра у вас вже все вкрали.
"ДС": Згадалася стаття Алекса Лісітси, він писав про Аргентину - що там не прийнято красті в селі. А у нас - раніше крали в колгоспі, а зараз у фермерів. Узяв трошки й приніс. І не вважається це навіть моральною проблемою. Що я, в чужого беру? Візьму трохи кукурудзи, треба годувати порося.
М. К.: Ви дуже правильно сказали про Радянський Союз. В Аргентині Радянського Союзу не було. І це стосується всього, а не лише аграрної галузі. У деяких компаніях крадуть до 30% продукції. Змінювали персонал, привозили з сіл і, зрештою, закрили виробництво.
Це є проблема менталітету. Як списування в школі. У світі не списують. Крупні холдинги виділяють великі гроші на охорону, камери. Без служби безпеки всередині компанії нічого неможливо.
Є така проблема, що поки йде потяг - зсипають на певних станціях. До двох тон з вагона. Цю проблему не вирішити за допомогою охорони. Це проблема виховання нового покоління: красті неможливо, списувати неможливо, бо саме ти відповідаєш за свої знання і рішення.
М. К.: Релігія - це трохи інше. У нас, коли говорять про корупцію, чомусь считают, що вона є лише нагорі. А на рівні сільради чи дільничного лікаря - це вже не корупція. Комусь красти не можна, а мені можна. Адже це для кабанчика чи ще для когось.