Онлайн-конференція "ДС": "Межі економічної свободи - чи готові українці до легалізації канабісу та секс-послуг?" (ВІДЕО)

Українці пишаються тим, що є надзвичайно волелюбним народом і готові навіть померти за свободу. Проте, коли вмирати не треба, а треба жити, розвивати економіку і навіть багатіти, то часто може виявитися, що межі свободи для маленького українця надзвичайно звужуються, особливо в тому, що стосується різноманітної господарської діяльності.

Українці надзвичайно переймаються тим, як би чогось не вийшло.

Останніми роками провідні країни світи, зокрема, США і Канада відкривають ринок легального канабісу - це нова індустрія на сотні мільярдів доларів, проте українцям про таке навіть мріяти заборонено.

Легальні секс-послуги та секс-туризм здатні створити ще одну галузь, що здатна генерувати мільярди доларів. Проте поки ці тими для українців - справжнє табу. Їх боятися навіть обговорювати. Натомість ідеї про запровадження чергових заборон та постійну боротьбу за традиційні цінності і мораль користуються неабиякою популярністю

Поговоримо про межі економічної свободи і про ті, чи готові українці до справжнього капіталізму, зокрема, до легалізації сексуальних послуг і до того, щоб легалізувати канабіс, як це вже нікого в багатьох цивілізованих країнах світу. Принаймні - західного світу.
Надихнув нас на це пост Ярослава Ведмедя, засновника цифрової агенції Postmen DA про те, що українці не звертають уваги на можливості, що відкриваються перед ними в світі.

"ДС": Що вас надихнуло на цей пост і на ті, щоб легалізувати й канабіс, і секс-послуги?

Я. В.: Поясню в принципі свій світогляд і свою логіку. Перша й дуже важлива логіка легалізації: і сектор користування легкими наркотиками, і сектор секс-індустрії в Україні розвинені й дуже присутні.

"ДС": І вони всі - нелегальні.

Я. В.: Легалізація означає, що вже існуючі сектори економіки стають легальними. Держава оголошує, що не займається переслідуванням людей, які займаються секс-послугами, і не витрачає на це свої ресурси. Більше того, держава говорити: у цих межах - абсолютно законна діяльність, і людина сама має вирішувати, чи пасує їй ця діяльність. Ті саме стосується легких наркотиків. В усьому світі доведено нешкідливість марихуани. Її роль, що зростає, - підтримувати ряд пацієнтів у цілому світі, наприклад, хворих на рак.

"ДС": Як знеболювальне?

Я. В.: Навіть не так знеболювальне, а препарати, що допомагають людям подолати цілий комплекс травм, пов'язаних, наприклад, з депресією, больовими відчуттями. Це дуже важливо для людей, які лікуються від раку. Одна з моїх знайомих, хворих на рак грудей, мала хіміотерапію, хірургічне втручання, бо їй вирізали метастази, і вона весь цей час палила канабіс, і значно легше проходила весь цей період, ніж її сусідки по палаті.

"ДС": Але знову ж таки це все нелегально? Це потрібно його діставати?

Я. В.: Це нелегально, але знову ж таки - ми можемо з вами вийти і за 10 хвилин знайте собі повію на вечір, і за 15 хвилин - знайті і покурити трави. Це не є проблемою ані в Києві, ані в інших містах. Відповідно держава переоцінює свою спроможність як контролювати, так і забороняти ці діяльності. Більше того - немає жодної мотивації у МВС це робити. Ці сфери глибоко інтегровані в діяльність правоохоронних органів. Питання легалізації важливі, щоб ці сектори стали безпечними. Якщо це не заборонено, ніхто не злякає жінку, яка займається секс-послугами, чоловіка, який займається секс-послугами, або людину, яка палити косяк. Ніхто не боїться, що зараз його поведуть у поліцію, поламають ребра. Це легально, втрачає загрозу, стає безпечною діяльністю. Жодні кримінальні кола, корупційні елементи не можуть її контролювати.

У світі легкі наркотики стають частиною індустрії, більше половини штатів визнали їх легальними.

"ДС": Штати довгий час вели війну з наркотиками, а тепер половина штатів їх легалізувала.

Я. В.: З важкими наркотиками історія інша. Вони формують важку залежність і вимагають, мабуть, іншого ставлення. Оскільки після них люди в соціумі вже не можуть бути такими, як були до того.

Перше слово - легалізація. Одного питання - про гроші. Коли ми говоримо про легалізацію, ми говоримо про можливість людей визначати, що робити зі своїм тілом, але не говоримо про можливість наруги над цим тілом. Насилля, нанесення тілесних травм - це та зона, що повинна залишитися під охороною. Правоохоронні органи повинні контролювати це питання. Це значить, що я, Ярослав Ведмідь, можу робити зі своїм тілом все, що завгодно, але не означати, що ви можете робити з моїм тілом ті, що вам заманеться. Звісно, якщо ми не домовилися.

Окреме питання - моральні перестороги.

"ДС": В країні, яка щойно раділа Томосом, легалізація наркотиків і проституції складно буде сприйматися...

Я. В.: І "топлять" за це моралісти різного толку. Мовляв, коли ми робимо тіло предметом торгівлі ніби, в будь-який спосіб, коли обговорюємо, що органи можна продавати, тіло як об'єкт сексуальних послуг можна продавати, то ми так можемо докотитися до ідеї продаж дітей та інших історій, що все це руйнує ті liberal values, цю недоторканість людського життя і так далі. Для мене це досить складна розмова, і я би в цьому сенсі її відокремив від питання легалізації. Просто сектори, що вже склалися, потрібно взяти й легалізувати. Секс-індустрію треба взяти й легалізувати. Торгівлю канабісом треба взяти й легалізувати. Вирощування її взяти й дозволити.

Зараз іще простіше. Я, Ярослав Ведмідь, куплю ферму Канади, буду сіяти в горщики свій канабіс.

"ДС": І будете пересилати додому?

Я. В.: Та по всьму світу. В Україні мені є, де купити. Я буду звідти упаковувати й торгувати по всьому світові. Яким чином уряд України може глобально заборонити мені, громадянину України, вести бізнес по всій планеті? Людині в сучасних умовах не можна заборонити нічого. Це ілюзія, що держава може заборонити громадянину України Ярославу Ведмідю вирощувати канабіс. Я його можу вирощувати прямо зараз. А там упаковувати й збирати гроші на PayPal. Український уряд навіть не дізнається, що я веду тій бізнес. Я буду сплачувати податки до Канади, я буду сплачувати ПДВ у тих країнах, де купують мою продукцію, де легалізували ті рінк, я буду інвестувати у виробництво там, де можуть прийняти мої виробничі потужності. Що залишається для України? I don't know. Зрештою, чому мені тут залишатися - теж велике питання. Рано чи пізно Україна просто втратить усі причини, щоб люди тут знаходилися.

"ДС": Ви думаєте, що легальні секс-послуги й канабіс можуть стати такою принадою, щоб українці й інші мешканці планети перебиралися на наші терени й тут працювали?

Я. В.: Щоб це стало принадою, це треба було зробити 20 років тому. Це треба було зробити раніше за Голандію, Чехію, інші європейські країни, де марихуану визнали легальною. Зараз жодного хайпи в світі від того, що Україна дозволила куріння марихуани, не буде. Ми вже втратили свій шанс виділитися на фоні інших країн.

У Нідерландів є що втрачати. У них є маса ресурсів, на які можна опиратися: нафта й газ, аграрний сектор, що годує всю Європу, Роттердам і всі діла. А що є у нас? Земля?

"ДС": Альо її теж не можна продавати - і це питання економічної свободи.

Я. В.: У нас є 12 млн пенсіонерів, яких годують 10-12 млн працюючих, є старезна металургія і чорти зна шо. І ми намагаємося ліпити з тих кавеликів якісь інноваційні продукти, а вони не ліпляться, то кавелики. З них не можна наліпити нічого передового. Альо ті зони, в яких ми можемо чинити поступ уперед, розвивати туристичні класти навколо того, що ми можемо зробити в аграрному секторі, а не знову ту кукурудзу.

"ДС": Але в нас досить гарні врожаї кукурудзи.

Я. В.: Вирощувати кукурудзу - багато розуму не треба. Значно більше розуму - вирощувати тюльпани. А ще краще - навчитися вирощувати їх під сезони радянських країн, які, як чокнуті, купують їх на 8 березня й на 1 вересня. Вісь на це треба багато розуму.

"ДС": А де ж його взяти, того розуму?

Я. В.: Навчитися голосувати за правильних кандидатів у президенти й парламент. Створювати тиск на них у соцмережі. І не думати, що уряди можуть знижувати ціну в два рази, бо це брєд, вони не можуть її знижувати. Бо не люди формують ціни, а її формує баланс пропозиції і попиту. Ви не можете змінити ціну, тому що вона існує як ринкова категорія. Якщо я вручну зміню ціну на цей айфон, то він стане недоступним. Скажіть завтра, що ціни на айфони знизяться в два рази - і люди припинять їх сюди привозити. Тому що ціна айфона не формується Юлією Тимошенко. І ціна на газ формується ринком, а не Юлією Тимошенко. Вона може знизити ціну на газ для вас і для мене, але тоді вона доповіді з якоїсь кишені.

Доповіді з бюджету, й тоді почне збільшуватися зовнішня заборгованість. І в якийсь день прийде 2009 рік, і ваша валюта обвалитися в один момент на 35%. Це наслідок того, коли люди, які нічого не бачили, окрім планової економіки, влазять із соціальною риторикою, захищаючи передусім пенсіонерів, у ті речі, що що регулюються ринком.

"ДС": А якщо легалізувати канабіс і секс-послуги, то пенсіонерам стане легше?

Я. В.: Пенсіонерам стане легше. Будь-які нові економічні сектори, що можуть згенерувати високі зарплати, високий прибуток, створюють більше податків. Моя зарплата - це і є ті джерело, з якого пенсіонерам платять пенсію. Прибуток моєї компанії, з якого я сплачую податок на прибуток - і є ті джерело, пенсіонер і отримує свою пенсію. Відповідно, якщо ви позбавите мене можливості робити високомаржинальний бізнес, де я можу згенерувати собі, вам і іншим людям високі зарплати, і заплатити податок на прибуток, ви не матимете з чого платити пенсіонерам. Це рівно те, що ми маємо в державі.

"ДС": Себто, якщо ми легалізуємо секс-послуги і канабіс, у нас буде з чого підвищувати зарплату пенсіонерам?

Я. В.: Більше того, ми почнемо займати людей не в секторах із низькими зарплатами, бо не кожне робоче місце є хорошим. В принципі у нас зараз немає проблеми влаштуватися на роботу. Є трошки інша проблема - влаштуватися на роботу з зарплатою півтори штуки баксів. У нас не повоєнна Європа, коли люди харчувалися чим могли й шукали будь-яку роботу. Наша економіка повинна бути продуктивнішою - нам замало їсти хліб. Їм хочеться поїхати за безвізу в Будапешт чи Прагу.

"ДС": Порно-столицю Європи. Є питання від Олексія Шевніна. Як ви оцінюєте ринок інтимних послуг в Україні? Хоча б порядок цифр. Особливо враховуючи, що наша Україна має славу країни секс-туризму. До речі, чинній президент визначив туризм як стратегічний напрямок на наступні п'ять років.

Я. В.: Думаю це лузерські ідеї говорити, що ми зараз на секс-послугах зробимо тут економічний рай. Я думаю, що ідея лібералізації ринків, легалізації ринків повинна рухатися нашими трансформаціями. Подивіться, кожна друга книга про Україну містить художні речі про красивих жінок, до того ж специфічні художні речі. Є цілі арт-проекти - жорсткі арт-проекти, що показують всі ці історії.

У нас близько 14-15% в опитуваннях говорять, що вони вживали, вживають з більшою чи меншою регулярністю. Це мільйони курців, які вживають from time to time, на основі чого можуть виникнути кафе-шопінг або їхні аналоги, що будуть ідентичним бізнесом до маленького ресторанчика, і вони будуть генерувати кілька тисяч доларів на місяць.

А тоді люди скажуть: а чому ми фінансовий сектор не зарегулювали? Чому ми не створимо механізмів, де бі люди пересилали один одному гроші. Щоб реалізовувати такі проекти, ми повинні повністю дерегулювати фінансовий ринок. Замість того, що ми маємо. Ми не можемо сюди по-людськи PayPal завести. Це ринок, йому нецікаво вовтузитися з цими рєбятами, які не можуть втілити елементарні умови дерегуляції ринку. Вони не можуть поводити себе, як МВФ, що навчає цих ідіотів врегулювати бюджет. МВФ - як нянька: ложечку за маму, за тата. Рєбята, ви про що? Ми самі повинні бути зацікавлені в тому, щоб збалансувати бюджет. Тобто привести всі витрати у відповідність із доходами. Скільки ми можемо зібрати податків та інших надходжень, стільки можемо надати соціальних та інших послуг в економіці.

"ДС": якщо Вас послухати, то не олігархи винні, а самі українці. Бо вони самі собі навигадували, що землю не можна продавати, лібералізувати фінансовий ринок не можна, треба все контролювати, поставити контролера біля шкірного працівника, а біля підприємця - двох. А відповідно потім ми питаємо - а чому ми не багаті?

Я. В.: Звісно, ми винні самі. І це хвороба, що не скоро закінчиться. Бо ми травмоване пострадянське суспільство. Ми, а особливо наші батьки, діди, звикли до того, що держава повинна все зробити. Вони жили в цій системі й звикли до своєї ролі в цій системі. Вони не готові її переосмислювати. Вони не готові дати цій системі простору, щоб діяти, а чекають, доки система прийде до них із ложечкою і буде "за маму, за тата".

"ДС": А їхня робота - це довідки збирати.

Я. В.: А їхня робота - це ротік відкривати. Довідки - це too much. Якщо довідки, то вони скажуть, що вони оборзєлі. Ложечка - тільки на таку роль погоджується наш громадянин. І поки всі вони не вимруть...

"ДС": А у вас немає такого враження, що вони відновлюються, регенеруються потрошку?

Я. В.: Так, справа навіть не у поколіннях, можливо. Наша освіта не задовольняє вимоги сьогоднішнього покоління. Вона досить часто залишається патерналістською. Справа в тому, чи ми вчимо наших дітей взаємодіяти у великих групах? Чи вчимо ми їх працювати з невідомим? Чи вчимо ми їх створювати те, що раніше ніколи не існувало? Чи даємо задачі, що в принципі не можуть бути вирішені, щоб подивитися, як далеко вони можуть просунутися? Чи даємо завдання з підручника сторінка номер вісім? Якщо дві комі у домашньому завданні не поставивши - переписуй. Якщо Настєнька принесла все гарненько й вилизано - Настєнькє пятьорочка. А в Іванова дві помарочки - іди переписуй. Досі наша освіта в такому стані.

"ДС": Але тоді вона готує лузерів.

Я. В.: Вона готує людей, які, коли подорослішають, будуть державі, системі, роботодавцю висувати претензії. А олігархи насправді - це частина цієї гри, бо вони зрозуміли дуже просту забаву. Чим більше простору державного, а не людського, тим більше можна "відсифонити" на свої компанії. Модель проста: збитки повісили на державу, прибутки вивели на свою компанію. Роль олігархів дуже проста: вони мають медіа, розповідають людям, що приватна земля - це жах, і буде лихо, якщо вони її куплять. Вони створюють враження, що держава мусить тобі щось давати, і розігрівають агресію, надихають, щоб із смолоскипами йти до Кабміну, палити цих уродів, мовляв, віддай, мерзота, газ удвічі дешевше. Це ті, що роблять наші телеканалі.

"ДС": А ви на політичному просторі бачите когось, хто міг би створити певну нелузерську програму, і якщо хоча б не хайп створити, то повести країну до лібералізації? По-перше, чи є взагалі такі люди? А по-друге, чи є в них шанс на такому ринку?

Я. В.: Почну з того, в чому я краще розбираюся. Довгий час ми чекали, що інтернет змінить спосіб, у який ми мислимо й взаємодіємо. Що вісь-вісь рухне монополія телеканалів, що розповідають нам про голів, що інтернет змінить весь цей дискурс. Але за останні 10 років в інтернеті так і не з'єднання явилося інвесторів у виробництво контенту. Контенту нового типу. У змістовну розмову, у естетично привабливі культурні проекти.

Все, що відбувається в інтернеті - повертається в тєлікі. Телевізор навчився грати, змінив свої формати і вклав їх у онлайн. Якщо ми подивимося рейтинги ютуба, то в першій десятиці почали з'єднання являтися телеканалі. Тепер ми їх маємо і на екрані, і в комп'ютерній комп'ютері. І все б нічого, якби за кожним телеканалом не стояв конкретний олігарх. І це не було б проблемою, якби для них медіа-бізнес не був окремим видом діяльності. Чисто медіа-продюсер. А в нас це один із елементів політичного циклу. Ти інвестуєш у телеканал, промиваєш мізки електоральному сегмента, він приходити на вибори, віддає голоси за конкретну політичну партію. У цій політичній партії приходити 20 чуваків, вони голосують, торгуються за певну частину бюджетних коштів, протягують у торгах свої проекти. Це просто тупі й бізнес. Відповідно гроші, зароблені цим "загоном двадцяти", виходять у прибуток на всіх цих людей, і виходять до інвестування в телеканал. Телеканал вдягає тобі відро на голову, на наступних виборах ти приходиш і вибираєш нових 50. Або старих. Ці 50 приходять і знову починають кнопкодавити.

"ДС": Інтернет нас не порятував?

Я. В.: Інтернет створив ілюзію, що зараз мі об'єднання єднаємося, створимо спільноту таких молодих і анресивних. Майдани давали нам відчуття, що вісь-вісь ми два грами від цієї мети.

"ДС": А вихід є певний?

Я. В.: Якщо ми хочемо змінити певну систему в цій країні, нам потрібно, як не цинічно це звучатиме, "забити" на покоління 50+, забути про них повністю. Максимально обтяжити їхнє голосування на виборах. Можна робити їм у цей день майовки, будь-яке бухло і їжа в цей день, кіно будемо совєтскоє коказувати, старе, хороше совєтскоє кіно. Приходьте, люди, буде добре. Навіщо вам іти на виборчі дільниці?

Друга - це освіта дітей і самоосвіта тих, кому ще немає 50. Якщо ми будемо читати, думати, стежити за політикою не за два дні до виборів, а згадувати, що робили ці люди хоча бі впродовж десяти років, щоб зрозуміти, чи у яжеться ті, що смороду зараз говорять, із тімі промовами, що вони робили позавчора й три дні тому.

Чого бракує Україні? Людей, які планують на п'ять і десять років вперед. Абсолютна більшість компаній будують на зараз. На глобальному рівні ми мусимо обговорювати в Україні проекти, яке трансформує наше місце у світі.

Коказувати на Польщу й говорити, він подивіться, які в них дороги - це все одно, що порівнювати своє подвір'я з подвір'я ям власника інноваційного бізнесу, де по двору ходять роботи, а не корови. У нього на це є ресурс. Якщо би ми виставляли вимоги до рівня інфраструктури, медицини, освіти, нам потрібно думати про ресурси. Де взяти гроші? І тоді наша розмова призведе до того, що ключові наші поля повинні бути не в напрямку пенсіонерів, яким ми все одно можемо мало що даті, а перевести очі туди, де є ресурс.