Хто закриє оборонне замовлення
Якщо авиасборочные компанії в Грузії, Словаччині та інших країнах швидко зможуть підтримати запити України на модернізацію існуючої структури її бойового авіапарку, разом із зусиллями вітчизняних авіазаводів це дасть лише половину від ресурсу, що необхідний для домінуючих сценаріїв оборони або блокади окупованих територій.
Досягнення паритету з агресором за кількістю і тактико-технічними параметрами повітряних сил - це не механічне підсумовування літаків різних класів. У розрахунок приймається безліч факторів, у тому числі ресурс, який РФ змушена відволікати на рішення не пов'язаних з Україною завдань. Приміром, в операцію в Сирії залучено не менше 80 одиниць бойової авіатехніки. Ще не менше 70 російських бойових літаків цілодобово охороняють небо над 17 державними об'єктами - резиденціями, дачами, лижними трасами, підземними бункерами та іншими "важливими" будівлями, що забезпечують комфорт і спокій Володимира Путіна. Ще близько сотні машин може бути відвернута в інші регіони, якщо зросте загроза російських військових баз у Вірменії та Таджикистані. Але навіть без урахування розконсервації резерву мінімальне число в 500 одиниць авіатехніки дозволяє Кремлю розраховувати на не менш 800 авіаударів у добу "по фашистам" в українських містах.
Що може протиставити Київ цій загрозі? За станом на початок минулого року військовий ресурс стримування авіаційних сил противника практично був відсутній. За сценарієм оборони від фронтального нападу Україна могла виставити проти переважаючих сил ворога близько 75 винищувачів і кілька десятків штурмовиків і бомбардувальників. Мало ким оспорені успіхи України на ниві дипломатії призвели до того, що висить над нашою країною дамоклів меч фронтальної агресії був на якийсь час збалансований зустрічної загрозою посилення прийнятих на підтримку санкцій з боку США і ЄС. Але санкції - це лише тимчасове і зовсім не військовий фактор. А дипломатія - не рубіж оборони. У світовій спеціалізованої військовій пресі існує величезна кількість досліджень ефективності стратегій стримування. Більшість виходить з того, що сценарії пасивної оборони або активного стримування забезпечує тільки багаторазовий кількісний і якісний технологічний перевагу. Умовно кажучи, проти ресурсу ворога мінімум 500 літаків потрібно виставити 1000-1200 машин порівнянного рівня у боєготовому стані - в залежності від сценаріїв поточної військової обстановки.
Забезпечити такий баланс міг би форсований вихід українських авіазаводів на світовий ринок модернізації авіатехніки радянського виробництва. Однак реалістичний прогноз такий, що ці заводи в найближчі десять років навряд чи зможуть подвоїти потенціал оновлення авіапарку. По-перше, для розширення потужностей кожен з них повинен мати, крім асигнувань на поточні замовлення, доступ до зовнішніх торгових надходжень. По-друге, для виходу на новий рівень виробництва їм потрібні експортні замовлення на ту ж техніку, які дозволять забезпечити необхідні інвестиції.
Найкращі перспективи у одеського ОАРС. Завдяки хорошим прогнозами міжнародної кооперації він може вийти на річний випуск більше 100 одиниць авіатехніки, в основному на навчально-тренувальних і навчально-бойових легких штурмовиків (див. статтю "Легкий штурмовик - між Пекіном і Сеулом". - "ДС"). На другому місці за напрацюванням потенціалу модернізації та розширення виробничої бази - запорізький "Мігремонт". Цей завод здатний випускати до 25 одиниць легких винищувачів Міг-29МУ1. Ще стільки ж фронтових винищувачів Міг-29 може випускати словацький завод Letecke Opravone Trencin, але на наявних потужностях вони разом все одно не можуть закрити наші потреби. Також "Мігремонт" вважається претендентом на можливий проект збірки в Україні штурмовиків Су-24КМ спільного виробництва грузинського заводу Tbilisi Aircraft Manufacturing (ТАМ). В очевидному розрахунку, в тому числі на український ринок, грузинський ТАМ оборонного концерну Delta в кінці 2015 р. розширив лінійку своєї продукції за рахунок нової пропозиції - повністю грузинською версією російського штурмовика Су-25 під маркою Ge-31 Bora, оснащеного двигуном французької SNECMA та ізраїльської електронікою. Розрахункові потужності обох проектів, Су-24МК і Ge-31, не можуть перевищувати 50 одиниць у рік. Для випуску більшої кількості машин, заводи в Тбілісі і Запоріжжі вимагають значних інвестицій.
Миколаївський НАРП поки гучних міжнародних перспектив не має. Але він вважається найбільш перспективним завдяки української моделі модернізації російського винищувача-бомбардувальника Су-24М. Теоретично літаки російської збірки мають проектний ресурс всього до 2030 р., але, якщо "Укроборонпром" зможе в найближчі роки імпортувати для заводу під повну модернізацію не менше 20-30 літаків в рік з інших країн, це дозволить акумулювати необхідний для галузі фінансовий ресурс.
Інші авіазаводи - Чугуївський авиаремзавод, конотопський "Авіакон" та львівський ЛАРЗ - працюють у своїх нішах і поки не відносяться до перспективних збирачам авіатехніки. Львів займається ремонтом, Чугуїв випускає легкі УТС і може робити БПЛА, а завод у Конотопі спеціалізується на вертольотобудуванні і ремонті. Так що українській владі слід сконцентруватися на розширення потужностей заводів у Миколаєві, Одесі та Запоріжжі. І не забути врахувати в інвестиційних планах те обставина, що через десять років більшість розвинутих країн почне перехід на техніку п'ятого покоління. А техніка колишнього СРСР і РФ в українському кластері модернізації належить до покоління 3+, і її термін експлуатації закінчиться до 2030 р. У вітчизняному політикумі не прийнято думати на 15 років вперед, і сьогодні складно передбачити, хто відповість на питання про логіку "здешевлення" зусиль по нарощуванню авіапарку за рахунок модернізації старих моделей. Яким має бути баланс між витратами на розширення заводів для продовження ресурсу літаків покоління 3+ та інвестиціями в майбутнє, щоб після 2025 р. не відчути дефіцит техніки покоління 4+, не кажучи вже про п'ятому? Добре б вже сьогодні мати чіткий план, який відповідає на наші проблеми і потреби. Час ситуативних рішень пройшло, а тих, хто продовжує їх продукувати, пора записувати в саботажники.
