Стевія, солодкий скарб індіанців гуарані. Чим хороша і чим погана "медова трава"

Стевія — це одна з багатьох рослин, про існування яких Старий світ дізнався після відкриття Америки. Ось тільки, на відміну від картоплі, кукурудзи, помідорів, стручкового перцю, гарбуза тощо, вона на свого заслуженого визнання чекала кілька сотень років.

Першими європейцями, що познайомилися зі стевією, стали іспанські конкістадори, які на початку XVI століття вторглися на землі сучасного Парагваю. Там вони виявили, що місцеві індіанці племен гуарані та гаучо замість цукру до національного чаю мате використовують невідому прибульцям рослину, яку називають каа-хі ("медова трава"). Через кілька років це диво природи було описано лікарем, ботаніком і викладачем Валенсійського університету Педро Естеве, який волів користуватися латинізованим варіантом власного імені — Petrus James Stevus. У результаті солодкий скарб американських індіанців отримав назву стевія.

Втім, після "хрещення" стевія на деякий час була забута. Повторно у фокус уваги широкому загалу вона потрапила вже на межі XVIII – XIX століть, коли низку статей про "медову траву" опублікував парагвайський ботанік Мойзес Бертоні (ісп. Moises Bertoni). Однак лише у 1931 році двом французьким хімікам вдалося виділити речовини, що відповідають за її насолоду, з групи дитерпенових глікозидів.

Але й це відкриття, можливо, довго б залишалося "річчю в собі", якби не Японія, де у 70-х роках ХХ століття натуральною стевією було вирішено замінити такі потенційно канцерогенні штучні підсолоджувачі як сахарин та цикламат. У 1977 році Країна сонця, що сходить започаткувала комерційне використання як самої "медової трави", так і її екстрактів і очищених глікозидів, і з тих пір загальносвітовий інтерес до властивостей і можливостей стевії та її похідних з кожним роком тільки зростає.

Стевія: калорійність, якої немає

Як відомо, у цукру, без якого сучасній людині дуже важко уявити повсякденне життя, є два великі недоліки. По-перше, він становить велику небезпеку для хворих на діабет. А, по-друге, несприятливо впливає на фігуру, оскільки має високу калорійність (398 кКал/100 г).

Ну, а оскільки кількість бажаючих стати стрункішими у багато разів перевищує кількість людей, які мають проблеми з гормоном інсуліном, то саме їх потреби визначають незмінно високу популярність цукрозамінників, які не мають власної енергетичної цінності.

Стевія у цьому сенсі – продукт ідеальний. Оскільки її солодкий смак забезпечений не вуглеводами, а глікозидами (а саме – стевіозидом, дулькозидом А та ребаудіозидами А, С, Д та Е), то калорійність цієї рослини з сімейства айстрових (інакше складноцвітих) становить всього 18 ккал на 100 г. А якщо врахувати, що за ступенем солодкості 1 склянка цукру відповідає приблизно двом чайним ложкам порошку з висушеного листя "медової трави", то можна сміливо стверджувати, що її вживання не додасть калорій.

Стевія – користь та шкода

Говорячи про стевію виключно як про цукрозамінник, навіть вчені нерідко не беруть до уваги той факт, що корінні жителі Парагваю та Бразилії використовували її не тільки як підсолоджувач, але і як самостійні ліки. Зокрема, з її допомогою боролися із печією, болями у шлунку, серцевими та шкірними недугами, інфекціями та запаленнями. І навіть пародонтозом та карієсом.

Сьогодні у складі "медової трави" вже виявлено безліч цінних мікроелементів, знезаражуючі ефірні олії, антиоксидантні флавоноїди, антибактеріальні та жовчогінні оксикоричні кислоти і навіть "амінокислота молодості" пролін, що стимулює синтез колагену і тому забезпечує як пружність шкіри, так і еластичність хрящів зв'язок та клапанного апарату серця. А це означає, що стевія дійсно має багато якостей універсальних ліків. Ось чому нині її можна побачити у складі аптечних препаратів, зубних паст та косметичних засобів.

Не менш важливо і те, що за майже піввіковий період сталого зростання популярності "медова трава" багаторазово пройшла ґрунтовну та прискіпливу перевірку безпеки. Так, ще 1983 року глибоке дослідження потенційної мутагенності 85-відсоткового екстракту стевії провели японські фахівці центру біологічної безпеки національного інституту гігієнічних наук у Токіо. За його результатами, солодкий скарб американських індіанців було визнано таким же нешкідливим як препарати хлорофілу або екстракт ванілі.

У 1995 році "зелене світло" повсякденному вживанню стевії як дієтичної добавки було надано Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (FDA). У 2006 р. її безпеку було офіційно визнано на рівні Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Ну а в 2010 р. широке використання стевії та виділених з неї глікозидів у харчовій промисловості було схвалено "останніми скептиками" – Європейським управлінням безпеки харчових продуктів (ЄУБХП).

Стевія при діабеті

На сьогоднішній день стевія вважається одним з найкращих цукрозамінників для діабетиків. І не тільки тому, що переробка її солодких глікозидів відбувається без участі інсуліну, а й тому, що "медова трава" стимулює виробництво цього важливого гормону та підвищує його активність. Таким чином у випадку діабету II типу, обумовленого не інсуліновою недостатністю, а тим, що організм перестає "бачити" дану речовину (мовою науки цей стан називається підвищеною толерантністю), рослина матиме лікувальний ефект.

Що ж до діабету I типу, то тут найбільше значення має здатність стевії надавати імуномодулюючу дію, а також пригнічувати розвиток ряду патогенних грибків і бактерій та стимулювати процеси загоєння, зменшуючи провідні ризики ускладнень основного захворювання.

Ну а "таланти" солодкого листя знижувати артеріальний тиск і рівень холестерину можуть розглядати як окремий бонус.

Стевія: протипоказання

Як відомо, при організації здорового харчування в будь-яких умовах дуже важливо усвідомлювати, що навіть найкорисніші продукти можуть мати свої протипоказання.

Стевія в цьому сенсі "навантажена" ними мінімальною мірою, тому що за визначенням вживається в малих дозах. Тим не менш, необхідно пам'ятати, що для виникнення алергічних реакцій може бути достатньо й цього. Тому людям, у яких колись спостерігалася підвищена чутливість до рослин із сімейства складноцвітих (наприклад, проблеми, пов'язані з цвітінням кульбаб, соняшника, полину, хризантем, чорнобривців тощо), пробувати "медову траву" потрібно з обережністю .

Певну пильність щодо "живої" стевії та виділених з неї концентрованих підсолоджувачів варто виявляти й гіпотонікам.

Ну і, звичайно, слід мати на увазі, що частині людей смак "медової трави" просто не подобається. Претензії при цьому описують по-різному: одні кажуть, що стевія гірчить, інші скаржаться на те, що вона нагадує лакрицю (солодку), а третім докучає "мильний післясмак".

Іноді з неприємними ефектами вдається впоратися досить швидко (наприклад, додаючи цей підсолоджувач до напоїв, у яких за визначенням повинна бути гіркуватість), іноді – ні, і тоді доводиться пошукати комбінації, що дозволяють приховати недоліки корисного замінника цукру. Однак якщо організм наполегливо повідомляє, що вживання стевії йому неприємне, то ґвалтувати його не варто.

Що краще – стевія чи цукор?

Як не дивно, на це питання неможливо відповісти однозначно.

Справа в тому, що з "медовою травою" дуже складно зробити класичний хліб. Адже для розвитку мікроорганізмів закваски, завдяки якій тісто набуває пористої структури, необхідне певне живильне середовище, яке може забезпечити лише цукор. Та й здатність стевії придушувати процеси бродіння справі не сприяє. Відповідно, підходить вона лише для так званої содової випічки.

А ще стевія, на жаль, не здатна задовольнити потребу мозку в глюкозі. Тому прагнути повністю замістити нею цукор у раціоні здорових людей і тим більше дітей однозначно не варто. Тим більше, що цим також можна порушити оптимальний баланс кишкової мікрофлори.

Словом, стевія, як і будь-який інший продукт, доречна в міру. Тому, включаючи її у повсякденне меню, варто не тільки мати на увазі, що допустима добова доза в перерахунку на чисті глікозид цієї рослини становить 4 мг на 1 кг маси тіла, а й пам'ятати про її споживчі особливості. Тоді в житті буде саме стільки насолоди, скільки потрібно.