Рукола: користь від двох. Як під одним ім'ям прославилися дві різні рослини

Рукола набула широкого світового визнання завдяки середземноморській кухні. Адже єдина дієта (точніше, культура харчування), занесена до Списоку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, має послідовників на всіх континентах. А уявити її без рукольної ноти майже неможливо.

Інша річ, що специфічний запах і неповторний смак зробили руколу самостійною цінністю. Як далекий родич капусти (разом з якою рукола належить до загального сімейства Хрестоцвітих або Капустяних), вона має чудові поживні властивості при низькій калорійності – 25 ккал в 100 г продукту. Плюс талант швидко стимулювати відчуття насичення, що перетворює її на ідеальний компонент більшості зелених салатів – важливого елементу будь-яких "раціонів краси".

А дар гармонійно поєднуватися з сиром (особливо м'яким), здатністю прикрасити довгий ряд страв і стати чудовим гарніром до риби та м'яса зробили її зеленню гурманів.

Чим корисна рукола чи історія еруки

Кумедно, але руколою "батько" відомих пахучих листків став відносно недавно. Тому що на батьківщині, тобто на берегах Середземного моря, "гостру" рослину називали ерукою (лат. Eruca, від uro — пекти) або індау. Однак під впливом англомовного світу, що закохався в неї наприкінці XIX – початку XX століть, ерука стала спочатку рокет-салатом, а потім і руколою (rucola). І це ім'я вже зрослося з нею міцно.

Перші сліди в історії людства ерука-рукола залишила ще за часів Стародавнього Риму. Тоді вона вважалася афродизіаком та анальгетиком. Останнє, мабуть, і зробило її листя частиною повсякденного раціону тих, хто не міг собі дозволити послуги вчених ескулапів. Сьогодні цьому можна лише аплодувати, тому що лікарські можливості рукольної зелені можна порівняти з корисними властивостями петрушки. Високий вміст вітамінів (особливо К — добова норма в 100 г продукту) і багатий набір мікроелементів (включаючи йод і селен) справді роблять її непоганим помічником у порятунку від низки захворювань, що супроводжуються больовими синдромами. Плюс позитивний вплив на кровотворення, травлення, гормональне тло, стан шкіри, волосся тощо.

Цікаво також, що, як належить будь-яким представникам сімейства капустяних, у всіх тканинах рослини руколи міститься гірчична олія, яка, власне, і надає їй специфічний смак. Особливо багато її в насінні, яке може використовуватися аналогічно до гірчичного. Таким чином, дослідники не виключають, що в окремі країни Європи та Америки ерука могла потрапити ще й "контрабандою" при розведенні гірчиці.

Користь руколи: цінний багаторічник дворядник тонколистий

Як відомо, до "перекваліфікації" на городню, всю корисну зелень збирали в дикій природі. Рукола – не виняток. Саме в процесі такого збору разом з ерукою на стіл людині потрапив тонколистний дворядник (лат. Diplotaxis tenuifolia). Адже поза періодом цвітіння сплутати ці рослини дуже легко.

Вони мають спільну батьківщину, люблять однакові умови та належать до єдиного ботанічного сімейства. Їхнє листя надзвичайно схоже за формою, запахом і смаком. Так, у дворядника (або дворядки) воно дещо витонченіше за формою і щільніше на дотик, а за смаком гостріше, але якщо під рукою немає матеріалу для порівняння, то помилка просто неминуча.

Включенню дворядника до раціону додатково сприяло те, що ця багаторічна рослина продуктивніша і витриваліша за однорічну еруку, і тому її пряне листя в умовах м'якого середземноморського клімату можна збирати цілий рік. До речі, завдяки високій життєстійкості та пристосованості рукола-дворядник раніше за свою шляхетну "сестру" еруку залишила рідні береги, освоївши всі більш-менш теплі регіони Європи і навіть інші континенти. У Німеччині, наприклад, її згадують з 1768 року. І приблизно тоді ж рукола добре прижилась в Аргентині та Австралії.

На щастя, за корисними властивостями дворядку й еруку цілком можна зрівняти, тому в певний період їх взагалі стали вважати дикою та одомашненою формою руколи. І хоча, наприклад, відомо, що в медичних трактатах авторства Тротули Салернської (XI—XII століття) у протидизентерійному рецепті фігурує саме дворядник, загалом більшість "рукольних" рекомендацій різницю між ними традиційно не враховують.

Аналогічно підійшли до цих рослин і селекціонери. Як наслідок, і багаторічна, і однорічна руколи сьогодні мають цілу низку зареєстрованих садових сортів.

Шкода руколи: кому і чому може не підходити корисна зелень

Як стверджують кулінарні історики, масове культурне розведення руколи в Європі було розпочато на початку ХХ століття. До цього ароматні пікантні листочки приїжджали до гурманів із середземноморських країн (переважно Італії) і коштували надзвичайно дорого.

Тому навряд чи варто дивуватися, що на початку негласного змагання за серця нових споживачів "дика" рукола перемогла "домашню". Одного разу посіяний дворядник не лише багато років давав щедрий урожай, а й самостійно розмножувався. Пізніше, щоправда, виявилося, що це не завжди добре, бо джерело смачної та корисної зелені часом здатне поводитися як звичайний бур'ян. Тому господарі невеликих прибудинкових ділянок нерідко надають перевагу посадці однорічної еруки. Тим більше, що її листя і ніжніше, і м'якіше за смаком, а отже, більше підходить для непідготовлених чи чутливих людей.

Втім, з будь-якою руколою варто бути на "ви" при проблемах із шлунком на тлі підвищеної кислотності. Не варто її вживати також при необхідності дотримуватись печінкової або ниркової дієти: її стимулююча та легкоподразнювальна дія може викликати загострення хвороб. І, звичайно, виключається ця зелень при всіх гострих запаленнях органів ШКТ, коли нашкодити може навіть "чиста" груба клітковина.

А ще акуратно знайомитися з руколою варто тим, хто погано переносить капусту, редиску чи редьку. Адже всі вони представляють той самий "клан" Хрестоцвітих, а тому і реакція на них може бути подібною.