Користь аґрусу або рівняння на гармонію. За що варто любити "царську ягоду"

Коли наші далекі пращури відкрили, що на берегах великих і малих річок охоче поселяються врожайні ягідні чагарники, останні почали називати порічками. А згодом з'ясували, що серед них є кущі, що квітнуть раніше за інших. Помічали це за "паломництвом" бджіл, що встигли прокинутися від зимової сплячки, що обіцяло раннє отримання першого в сезоні меду — колись єдиного і незамінного в тутешніх краях джерела цукру.

Ягоди у цих прирічкових ранньоцвітів теж були особливими. По-перше, набагато більші, ніж у "колег". По-друге, досягнувши повної стиглості, вони ставали по-справжньому солодкими (на відміну від червоних та білих дрібноплідних порічок), і при цьому були вільні від різкого запаху (на колишній говірці – сморіда), властивого чорним, тобто смородині.

Саме тому аґрус став першим представником роду Порічки (лат. Ribes), що переселився ближче до людини. А оскільки найціннішим активом рослини були грона ягід, то у багатьох мовах світу його назва зберегла відлуння праслов'янського кореня *grozdь(n-): від болгарського "цариградско грозде" і хорватського "ogrozd" до польського agrest і латинського agresta. В Україні до XVIII століття він також мав близьке до польського ім'я аґрест, але оскільки жива мова схильна до спрощення, у вживанні залишилася сучасна форма "аґрус".

З приводу ж російської назви "крижовнік" є різні думки. Однак найімовірніше, що причина її появи – форма листа рослини, що дуже нагадує криж (російською мовою – крестец) людини.

Аґрус: користь на всі часи

Одомашнений аґрус дуже швидко став загальним садовим улюбленцем. Адже, починаючи плодоносити буквально через рік-два після посадки, він незмінно радував господарів високими врожаями, кліматичною стійкістю та здатністю жити на одному місці багатьма десятиліттями за умови своєчасного видалення старих (тобто тих, які досягли 12-15 років) гілок. І до всього цього як бонус – неможлива для інших ягід "лежкість", що гарантує, що цінна сировина не пропаде навіть у дуже зайнятої господині.

Тому не дивно, що серед літніх садових ягід аґрус довгий час займав чи не центральне місце, причому у різних верствах населення. Недарма йому дали втішне прізвисько "царська ягода". Тільки якщо спочатку чудові плоди про запас більше солили, мочили, маринували, сушили і перетворювали на пастилу та вино, то з появою цукру популярнішим стало виготовлення з них різних желе та варень.

Ну і, звичайно, ніхто не відмовлявся від таких сезонних ласощів як свіжий стиглий аґрус.

Велика кількість у повсякденному раціоні і дозволила помітити позитивний вплив плодів "північного винограду" (ще одне з прізвиськ аґрусу) на організм. Наприклад, їхнє вживання ефективно позбавляло людину від кровоточивості ясен, висипу (особливо на ногах), болю в м'язах і суглобах та інших симптомів цинги, що нерідко тягнуться ще з зими, а заразом сприяло прискореному лікуванню застуд. Сьогодні, звичайно, всі знають, що так діє вітамін С, за змістом якого "царські ягоди" можна порівняти хіба що з користю обліпихи або смородини, але в домедичні часи це здавалося дивом.

Не менш вражаюче аґрус лікував "хворі животи", людей, що скаржаться на постійну тяжкість у правому підребер'ї та гіркоту в роті. Пізніше підтверджені жовчогінні властивості, доповнені великою кількістю "ідеального сорбенту" пектину, зробили "царську ягоду" сировиною для низки аптечних (так званих галенових) препаратів для лікування хвороб печінки і жовчного міхура.

А ще зелені, жовті, рожеві та фіолетові смугасті ягоди вважалися мало не даром богів у сім'ях, де були старі та діти. У перших від них полегшувався тиск у грудях (частий симптом серцевих недуг) і "прояснювалося в голові", оскільки через присутність кумаринів аґрус перешкоджає тромбоутворенню та підвищує плинність крові, полегшуючи симптоми ішемічної хвороби та інших вікових недуг. А у дітлахів міцніли кістки і пом'якшувалися прояви ексудативного діатезу ("золотухи"), тому що кожні 100 г аґрусу доставляють організму не менше 25 мг кальцію, не кажучи вже про довгу лінійку інших необхідних мікроелементів, вітамінів, нутрієнтів і т.д.

Аґрус: калорійність та цінні властивості

Крім вже названих цінних властивостей, аґрус здавна заслужив славу посібника краси. Адже, з одного боку, при калорійності близько 45кКал/100 г його можна їсти "скільки душа просить", тим більше, що за рахунок здатності прискорювати метаболізм, звільняти організм від шлаків і позбавляти від набряків чудові ягоди можна вважати готовими "пігулками стрункості". А з іншого, як не дивно, "царська ягода" корисна і при хворобливій худорлявості, тому що і в цьому випадку організм гостро потребує нормалізації обміну речовин.

Аґрус же буквально створений для того, щоб творити в тілі гармонію.

Крім суперсорбенту пектину, він містить "сміттєгінну" клітковину (у тому числі розчинну) і до 2% органічних кислот, завдяки яким здатний боротися з сечокислим діатезом, подагрою, деякими видами сечокам'яної хвороби та рядом інших урологічних хвороб. Тим більше що останні не шанують і бактерицидних сполук, що також присутні в "північному винограді".

Як відмінне джерело калію (260 мг/100 г) він показаний при більшості недуг серця, а також м'язової та нервової систем. Особливо з урахуванням вмісту більше двох десятків макро- та мікроелементів, кожен з яких посилює загальну цілющу дію.

Ще аґрус – "вітамінна бомба" та джерело таких біологічно активних речовин як антиоксидантні, протизапальні, онкопротекторні та капіляростибілізуючі поліфеноли. І, нарешті, в ньому присутні сполуки, що демонструють властивості фітоестрогенів, що робить "царську ягоду" безумовно корисною і юним панянкам при становленні менструального циклу, і майбутнім мамам, і зрілим леді, що переживають настання клімаксу.

Скільки аґрусу можна їсти за день

На жаль, усі цінні властивості "північного винограду" не роблять його апріорі корисним кожному.

Зокрема, протипоказаннями для вживання свіжого аґрусу служать виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки, а також ентерити та коліт – тобто запалення товстого та тонкого кишечника. Зате кисіль на його основі (зрозуміло, без шкірок і насіння), навпаки, допоможе пом'якшити прояви будь-якої з цих недуг.

Деякі автори також попереджають, що дуже стиглим солодким аґрусом не варто зловживати при діабеті. Крім того, певна обережність не завадить тим, хто раніше стикався з проявом алергії при вживанні чорної смородини або порічок. Хоча вірно й те, що аґрус, майже позбавлений специфічного запаху, виступає як алерген набагато рідше за інших представників свого роду. Тому педіатри дозволяють його вживання вже з 7 місяців.

В інших випадках дієтологи сміливо рекомендують стандартну порцію ягід (тобто 200-300 г) на добу.

Цього достатньо, щоб, з одного боку, організм сповна отримав усе цінне, що може дати аґрус, а з іншого, не перевантажився грубою клітковиною. Адже золоте правило "все добре в міру" правильне навіть для "царської ягоди".