Чим корисна груша? Грушевий компот як "жива вода" — правда чи вигадка

Груша у сучасній культурі часто згадується у парі з яблуком. Навіть статуру людини нерідко описують у термінах "фігура типу яблуко" або "фігура типу груша". Тому для більшості людей вони залишаються такими близнюками-братами з царства Флори, що історично сусідять у садах, на прилавках і взагалі в житті.

Проте в українському фольклорі, особливо в музичному, спостерігається зовсім інша картина. Груша, подібно до калини, явора, дуба, почувається в ньому вільно, тоді як пісні, де фігурують яблуні та яблука, ще треба пошукати.

Цей феномен корелює з даними, згідно з якими груша для Європи є більш автентичною культурою, ніж яблуня. Так, залишки плодів груші-дички (або, говорячи мовою науки, груші звичайної, лат. Pyrus communis), досі широко поширеної по всій території України, виявлені при розкопках пальових будівель у Швейцарії. Відповідно, зібрані вони були близько 5000 років тому. А найвідомішою із ранніх письмових згадок про чудові плоди груш стала "Одіссея" Гомера (VIII століття до н. е.).

Немає сумнівів, що й перші народи, які оселилися на наших землях, не тільки охоче користувалися щедрими дарами грушових дерев, а й переселяли їх ближче до своїх жител, започаткувавши процес так званої народної селекції. Сьогодні навіть важко підрахувати, що родоначальницею кількох сортів стала звичайна груша. Тим більше що і як підщепа для будь-якого з них міцний сіянець "безпородної" дички не має собі рівних.

Груша: калорійність та насолода – речі різні

Згідно з одним жартівливим твердженням, людство ділиться на дві частини: любителі яблук і шанувальники груш. Хоча і ті, й інші згодні з тим, що в цій парі груша однозначно солодша. Більше того, свого часу саме через смак вона стала базовою сировиною для таких знаменитих кондитерських продуктів як швейцарський грушевий мед і бельгійський льєзький сироп, які по суті є по-різному отриманим, а потім сильно згущеним фруктовим соком.

Тому результати сучасних досліджень хімічного складу та енергетичної цінності обох популярних плодів виявилися абсолютно несподіваними і навіть шокуючими: загальний вміст цукру в плодах яблук перевищує "цукровість" груш із результатом 9,3 г/100 г проти 8 г/100 г. Причому відповідає за це сахароза, якої у 100 г грушевої м'якоті міститься 0,9 г, а такій же кількості яблучної – 2,8 г. Інакше кажучи, в яблуку її втричі більше.

Щоправда, за іншими цукрами (фруктозою, глюкозою та ін.) груша трохи попереду. Більше в ній і вуглеводів, що не належать до "цукрового сімейства", тому за загальним вмістом цих речовин груша "б'є" яблуко з результатом 13,1 г/100 г проти 11,6 г/100 г.

Але оскільки м'якоть груші багатша ще й корисними харчовими волокнами (2,8г/100 г у груші та 1,8 г/100 г у яблука), то для тих, хто змушений постійно контролювати рівень цукру, ситна солодка груша безпечніша за "легке" кисле яблуко.

Калорійність груш у середньому становить 47 ккал/100 г, що повністю збігається з аналогічним показником для яблук. Тож у сенсі енергетичної цінності вони теж "ідеальна пара".

Груша: користь від природи або про силу мікроелементів

Як більшість фруктів, груша, крім вуглеводної складової, клітковини, білків та жирів має у складі органічні кислоти, пектин, флавоноїди, вітаміни тощо. Тому, ймовірно, на кожному з цих компонентів немає сенсу зупинятися докладно, тим більше, що груша має властивості, які роблять її плоди абсолютно унікальним джерелом здоров'я.

Приміром, вони – неперевершений донор такого мікроелемента як кобальт. Усього 100 г грушевої м'якоті двічі покривають добову потребу у цій важливій речовині, яка бере безпосередню участь у кровотворенні взагалі та утворенні гемоглобіну зокрема. Необхідний кобальт і для правильного синтезу гормонів щитовидної залози.

А якщо врахувати, що в груші ще є залізо (у 100 г – 27,2% необхідної добової кількості) та мідь (у 100 г – 25,5% денної норми), однаково необхідні як крові, так і ферментній системі, то смачні солодкі плоди можна вважати одним з кращих природних засобів при цілій низці захворювань крові та порушень обміну.

На додаток до сказаного, груші ще й чудове джерело кремнію: у 100 г м'якоті – 42,6% рекомендованої добової дози даної речовини. Потрібен він для нормальної роботи обмінних процесів, імунної системи, судин, нейтралізації різних токсинів і, нарешті, синтезу колагену, необхідного всім видам сполучної тканини.

Ось чому в народі відвар сушеної груші століттями вважався чи не "живою водою", що цілий рік приносить користь при величезній кількості недуг.

І так, звичайнісінький класичний узвар з сушеними грушками і без додавання цукру — ідеальний приклад такого цілющого компоту, доречного в будь-якій дієті.

Користь груш: термін зберігання має значення

Всі сучасні груші ділять на три великі групи: ранньостиглі, середньостиглі та пізньостиглі. Іноді їх ще називають літніми, осінніми та зимовими. Основна різниця між ними – здатність до зберігання: що швидше дозріває плід, то гірше він лежить.

Тому справжні літні груші можуть "протягнути" від сили кілька тижнів, хоча їсти їх можна прямо з дерева, осінні зберігаються кілька місяців, а зимові при правильному догляді здатні пролежати півроку. Щоправда, з дерева фрукти підвищеної лежкості знімають не зрілими, а у стані так званої технічної стиглості. Типовий представник – груша сорту Бере Київська, яку збирають у середині-кінці жовтня з розрахунком на готовність через 2-3 місяці. При цьому долежати вона здатна до кінця лютого – початку березня.

Певною мірою дар до тривалого зберігання, особливо в так званих десертних груш, соковитістю і ніжністю м'якоті, що нагадують безумовно корисну диню, пов'язують з присутністю специфічних сполук, що перешкоджають псуванню плодів.

Прикладом таких речовин можна вважати антибактеріальний фенолглікозид арбутин та згубну для вірусів та грибків еллагову кислоту. Як наслідок, делікатесні фрукти, що їх містять, допомагають побороти і людські недуги, пов'язані з "підступами" відповідних мікроорганізмів. Недарма різні джерела вказують на користь грушетерапії при низці інфекційних захворювань дихальної, травної та сечостатевої систем.

Кому не можна груші

Незважаючи на виняткову корисність, свіжі груші, як і будь-які фрукти, показані не всім. Насамперед через високий вміст клітковини, яка, як типовий стимулятор органів травлення, може нашкодити при гострих запаленнях будь-якого з них.

До того ж відмінною особливістю всіх груш є присутність так званих кам'янистих клітин (інша назва — склереїди), що виконують усередині плоду роль своєрідних опор. І якщо в нормі організм ці здерев'янілі включення просто не помічає, то пошкоджена слизова оболонка реагує на них як на абразив. Звідси заборона на груші при виразковій хворобі, гастритах, ентеритах та колітах, а також їхнє виключення з меню маленьких дітей (до 1 року). Втім, людям з ніжним, схильним до розладу кишечником також варто ставитись до груш з певною часткою обережності, віддаючи перевагу осіннім і зимовим делікатесним сортам з "динеподібною" м'якоттю.

А ще на кам'янисті клітини чомусь дуже "ображається" запалена підшлункова залоза, через що при панкреатиті є сенс уникати не тільки свіжих, а й приготованих груш.

Винятком служить лише проціджений грушевий компот із свіжих або в'ялених плодів.

І, нарешті, можливу алергію на груші теж не можна списувати з рахунків, тому й у цьому сенсі вони вимагають розумної пильності.

Ну і, звичайно, потрібно мати на увазі, що будь-який негативний досвід взаємодії з грушами – зовсім не привід не скуштувати однойменний фрукт іншого сорту або просто інакше приготовлений. Адже при врахуванні всіх "підводних каменів" груші будуть приносити лише користь.