Березовий сік: користь із вигадкою. Прототип живої води та як його зберігають

Хоча лінгвістичний штамп "російська береза" зумів відвернути наших співвітчизників від білокорих дерев, справедливість вимагає заступитися за цих підданих царства Флори. Адже в дохристиянські часи на землях Київської Русі, коли майбутньої Московії ще й близько не існувало, березу разом із дубом, сосною та ясенем вважали сакральною рослиною. Серед названих "великих дерев" вона втілювала жіночу силу, головна особливість якої полягає у дарі давати життя. Тому березовий сік вважали концентратом життєдайної енергії, здатної допомогти у найскладніших ситуаціях. А простіше кажучи, живою водою.

Наскільки збирання цього продукту було важливим для наших предків, можна судити хоча б з того, що місяць, який відкривав цю можливість, отримав назву "березень". Хоча тільки в наш час вчені змогли встановити, завдяки чому сік беріз творив свої легендарні чудеса.

Користь березового соку або як народжувалися міфи

Нам, жителям сучасної Європи, важко уявити, що в доіндустріальну епоху однією з основних причин смерті був авітаміноз. Особливо згубними були зими, коли на дефіцит свіжих овочів і фруктів накладалася нестача сонячного світла (фактор самостійного вироблення "антирахітичного" вітаміну D), а замість природно мінералізованої води з колодязів використовувалася тала, практично знесолена.

І ось якраз наприкінці довгого та небезпечного безвітамінно-безмінерального періоду з'являвся він, березовий сік. У складі — вітаміни С, D, E, РР і практично вся група В, мікроелементи (18 найменувань), а також цукри (до 2%), органічні кислоти (понад десяток), сапоніни, фітонциди, дубильні речовини та ефірні олії. Завдяки трьом останнім, смачна вода з березових стволів демонструвала знезаражувальні та протизапальні властивості, що лише посилювало загальне враження від лікувального ефекту цього природного вітамінно-мінерального комплексу.

Більше того, згідно з останніми дослідженнями, певну роль у дії натурального березового соку відіграє і речовина бетулін, відповідальна за особливість забарвлення берести. Здатна трансформуватися в бетулонову та бетулінамарову кислоти, в експериментах вона виявляла антивірусну, протипухлинну, гепапротекторну (тобто захисну для печінки) та антиоксидантну дію.

Не дивно, що при поглинанні "березової води" наші пращури досить швидко позбавлялися яскравих симптомів цинги, пелагри та інших хвороб, зумовлених авітамінозами та мікроелементною недостатністю, а також відзначали зникнення таких типових "зимових" недуг як постійний кашель, слабкість, довго не загоєні пошкодження шкіри і т.д.

Як наслідок, у сезон свіжого березового соку ним не лише напували дітей та дорослих, а й промивали рани, а також використовували для вмивання заради молодості та краси. А в давньослов'янському фольклорі з'являлися захоплюючі оповіді про живу воду.

Шкідливість березового соку

Незважаючи на славу "живої води", у березового соку, як у будь-якого продукту та ліків, є свої протипоказання. Так, наприклад, стимулюючи сечовиділення, він може спричинити переміщення конкрементів у нирках, а тому, з ним потрібно бути обережним при сечокам'яній хворобі.

Фітоциди, що мають протизапальний і знезаражальний ефект, і ефірні олії "живої води" можуть становити небезпеку для алергіків. Особливо уважними треба бути тим, хто страждає на підвищену чутливість до березового пилку. Як показали експерименти, 39% людей, які страждають від нежиті та сльозотечі в пору цвітіння берези, мають шкірну реакцію при алергопробі зі свіжим березовим соком.

Хоча, з іншого боку, існують і дані про полегшення симптомів "березового" полінозу після курсу однойменної сокотерапії. Тут успіх пояснюється механізмом десенсибілізації, коли, звикаючи до невеликих доз алергену, організм пристосовується з ним справлятися і критичних умовах.

Ну і, звичайно, не слід пити сік відверто нездорових (наприклад, трухлявих) беріз або збирати його з дерев, що ростуть у містах, біля промислових підприємств та автомобільних трас. Адже в таких умовах мало яка рослина може уникнути накопичення токсинів у всіх своїх органах та тканинах.

Скільки березового соку можна пити на день?

Як не дивно, найзначнішим результатом надмірного вживання березового соку слід вважати ризик навантаження марганцем. Адже кожні 100 мл "живої води" постачають в організм 1 мг даного мікроелемента, тоді як добова норма його споживання для дорослих становить 1,8 — 2,6 мг, для дітей 4-8 років — 1,5 мг, а для малюків від до трьох років не перевищує 1,2 мг. Серйозний вихід за межі цих доз може спричинити симптоми, схожі на сп'яніння.

Верхня безпечна межа – 11 мг марганцю на добу (для здорових дорослих, зрозуміло). Ось чому у жодному разі не слід випивати більше 1 літра натурального березового соку на день. Ну а якщо без надмірностей, то жінкам варто обмежитися 180 – 200 мл, а чоловікам – 200 – 220 мл "живої води".

Якщо "кров" білокорих дерев використовується як засіб тривалого прийому, то найбільшу користь приносить вживання 50 мл дорогоцінної рідини за півгодини до їжі 3 рази на день. У комплексі з іншими джерелами марганцю (горіхами, бобовими, листовою зеленню, цільнозерновим хлібом, темним шоколадом та ін.) це забезпечує достатнє надходження суперметалу, необхідного для нормального обміну амінокислот, холестерину та вуглеводів, безперебійної роботи ферментної системи та здоров'я кісток.

Березовий сік про запас

Про те, що, незважаючи на слабовиражений смак, березовий сік зовсім не вода, найголосніше каже його нездатність до зберігання. Адже свіжим він залишається не більше двох діб навіть на холоді. Така готовність до прокисання навела наших пращурів на думку про свідоме перетворення дорогоцінної сировини на квас, який зберігатиметься набагато краще.

Спочатку призначену для сквашування "живу воду" тільки збагачували солодом, щоб, як при виробництві пива, дати додаткову їжу відповідальним за бродіння мікроорганізмам. А потім зрозуміли, що березовий квас тільки виграє, якщо додати до нього користь меду, ягідного соку, цілющих трав, сухофруктів тощо. У результаті накопичилося чимало рецептів квасу з березового соку з різними добавками, які можуть вводитися як для інтенсифікації бродіння (як родзинки, житні сухарі або культурні дріжджі), так і як смакоароматичні добавки (цитрусові, прянощі, мед і т.д.).

Природно газований, як і належить будь-якому продукту бродіння, і "засмачений" кожною господинею в міру своєї фантазії, цей напій свого часу був надзвичайно популярним на території сьогоднішньої України та деяких інших слов'янських держав. Таку "живу воду тривалого зберігання" приймали аналогічно до свіжого березового соку, причому при низці недуг (особливо з групи так званих "хвороб старості") навіть з великим успіхом. Тому будь-яку можливість поласувати корисним нектаром упускати не варто.

Хоча, безумовно, у наші дні нескладно заготовити про запас і натуральний березовий сік. Для цього "кров беріз" відразу ж після збору проціджують, пастеризують, нагріваючи до 80°C, розливають по стерилізованих банках, накривають стерилізованими кришками і закривають. За бажанням, у свіжий сік можна додати до смаку цукор і лимонну кислоту. Головне – не доводити "живу воду" до кипіння, оскільки низка вітамінів, амінокислот та інших біологічно активних речовин при цьому руйнується.