Коли влада припинить імітувати боротьбу з корупцією
Останні два тижні в Україні спостерігається справжній антикорупційний бум. Першим гучним скандалом у новому році стало засідання уряду 27 січня, де за результатами службового розслідування за спроби розкрадання 550 млн грн. коштів Кіотського протоколу були звільнені в. о. міністра екології і природних ресурсів Сергій Курикін, директор департаменту кліматичної політики міністерства Владислав Вежнин і директор держпідприємства "Укреко-інвест" Олексій Коваль. Прем'єр Арсеній Яценюк звернувся з проханням до Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) довести цю справу до кінця, щоб відповідальним посадовим особам були винесені вироки.
Далі немов почалося змагання в корупційних звинувачення - за принципом "усі проти всіх". Депутати звинувачують один одного та членів уряду, міністри звинувачують впливових депутатів. І всі звертаються в НАБУ, яке вже ледь справляється з валом заяв вступників.
Чим довше це триває, тим сильніше враження, що ми маємо чергову спробу імітації боротьби з корупцією, тільки на цей раз вона прийняла загальний і тому мало не карнавальний характер. Для кого-то мета цієї бутафорською боротьби - розкрутити свій політичний проект, хтось хоче потоком гучних, але порожніх слів відвернути увагу від власних корупційних схем, а кому-то просто дуже важливо створити в країні хаос.
У цьому зв'язку "ДС" вирішила проаналізувати реальний стан справ у боротьбі з корупцією в Україні. Зокрема, провести ревізію найбільш резонансних антикорупційних справ і подивитися, чим вони закінчилися (на якій стадії імітації знаходяться). З'ясувати результати і перспективи реформ у сферах, які традиційно вважаються наскрізь корумпованими: судовій системі, органах прокуратури, митної та фіскальної служби. Нарешті, оцінити перші підсумки роботи НАБУ.
Після революції минуло без малого два роки. За цей час народ перестав вірити вже не тільки обіцянкам боротьби з корупцією - він все менше вірить також і різноманітним імітацій цієї боротьби, які викликають все більше несприйняття та обурення. Так можна догратися до того, що навіть реальної боротьби, якщо вона все ж почнеться, він вже не повірить. А без опори на суспільство боротьба з корупцією приречена на поразку.
