Схвалено уболівальниками. Як авокадо "прорвалося" в суперфуд і до чого тут футбол

Страви з авокадо, косметика з авокадо, засоби гігієни з авокадо — сьогодні здається, що популярнішої рослини в світі не знайти. І, загалом, для ровесників української незалежності цей стан речей не виглядає чимось винятковим. Адже примітний грушеподібний плід з великою краплеподібною кісточкою для більшості з них є таким же звичним "мешканцем" фруктово-овочевих прилавків, як, скажімо, лимони з бананами. Ну так, не ростуть вони у нас, експортуються з-за кордону — ну і що ж тут дивного? Навпаки, засмутити може ситуація, коли з поставками будь-яких потрібних культур виникають перебої.

На цьому тлі "людьми з іншої планети" скоріше виглядають ті, хто, подібно до героя дотепної іронічної поеми "Балада про авокадо", вперше опублікованої в 1999 р., не змогли оцінити чарівності їстівної "екзотики". Хоча, звичайно, в наші дні вже вдень із свічкою не знайдеш людину, яка б не уявляла властивостей авокадо хоча б теоретично.

Наприклад, не знав, що з незрозумілої примхи природи кістянки авокадо, як і ягоди помідора, виявилися створеними не стільки для десертного, скільки для "солоного" столу. Тільки авокадо незрівнянно універсальніше, оскільки його позбавлена власного смаку і запаху, зате ніжна і жирненький мʼякоть може поєднуватися з чим завгодно — починаючи від хліба і каш і закінчуючи морепродуктами і зеленим салатом.

Індіанців забути, авокадо залишити

Подібно до картоплі, кукурудзи, томатів, стручковому перцю, какао, соняшнику і ще безлічі інших культур, без яких неможливо уявити сучасну світову кулінарію, авокадо стало відоме в Старому Світі завдяки відкриттю Америки. Найстарші сімʼядолі його плодів, виявлені в 60-х роках ХХ століття під час розкопок печери Кокскатлан (долина Теуакан, штат Пуебла, Мексика), датуються VIII тисячоліттям до н. е., а сліди найбільш ранніх штучних посадок — орієнтовно 800 р. до н. е.

Ну а в культурі більш пізніх центрально- і південноамериканських племен (включаючи найвідоміші цивілізації мая, інків та ацтеків) рослина вже мала не тільки побутове, а й обрядове значення.

Найстарші ж письмові відомості про плоди авокадо як фрукт пальта (palta), здатний замінити оливкове і вершкове масло, були опубліковані тільки в середині II тисячоліття нашої ери. Книгою, яка містить такі сенсаційні відомості, стала знаменита "Хроніка Перу", що вийшла в Севільї в 1553 р. Шкода, що автор цієї чудової праці, іспанський священник, історик і географ Педро Сьєса де Леон (ісп. Pedro Cieza de León), нічого більше не зміг зробити для індіанців, яких він полюбив, оскільки в 1554 р. його не стало.

Втім, оскільки з-під пера першого "біографа конкісти" вийшло безліч відомостей про небачені раніше рослини, тварини і народи, на пальту (як авокадо і зараз називають в Перу, Чилі та ще ряді країн Південної Америки) особливої уваги якось не звернули.

Набагато більший резонанс у цьому сенсі мала "Загальна історія справ Нової Іспанії", що зʼявилася в 1576 р. і яку написав Бернардіно де Саагун — фактично єдиний "європейський прибулець", який вивчив мову ацтеків науатль. Завдяки цьому його хроніки збагатилися відомостями не тільки про гастрономічні, а й про медичні аспекти застосування плода ahuacaquahuitl, який високо цінували аборигени Мексики

Саме це важке для вимови слово колонізатори згодом спростили до аguacate, з якого, у свою чергу, англійський медик, натураліст і колекціонер сер Ганс Слоан (англ. Sir Hans Sloane, 1660–1753) в 1696 р. "синтезував" уже всім відомий термін avocado.

При цьому до наукового ботанічного опису як найвисокопоживніших маслянистих плодів, так і чудо-дерева, що приносить їх, справа дійшла лише в 1768 р. Тоді рослині була присвоєна оригінальна назва персея американська (лат. Persea ameriсana) — на честь знаменитого героя грецьких міфів, який зумів обернути собі на користь навіть голову страшної Медузи Горгони. Сьогодні "персейський" рід, що належить до сімейства лаврових, налічує близько 100 видів різних вічнозелених дерев і чагарників.

Потреба ж терміново помістити авокадо на належне йому ботанічне місце виникла тому, що після успішної адаптації на Ямайці мексиканські дерева з маслоносними плодами почали активно розселятися по всіх можливих регіонах з відповідним кліматом. Про те, наскільки інтенсивною була "авокадна експансія", можна судити хоча б з того, що наразі обсяг виробництва цього "овочевого фрукта" посідає четверте місце серед усіх тропічних культур.

Король усіх дієт

Як показала практика, з терміновим "науковим хрещенням" авокадо вчені діяли правильно. Плоди, які на рідному континенті мали славу лісового масла, після "еміграції" встигли також побувати маслом бідняків, масляною грушею, крокодилячою грушею, алігаторовою грушею, грушею авокадо тощо.

Хоча, звичайно, жоден науковий діяч XVIII ст. не міг повною мірою передбачити, яку роль живий скарб індіанців зіграє в житті багатьох мешканців найбідніших країн Азії і Африки, які увійшли в "авокадний пояс" планети. Адже алігаторова груша стала для них не тільки цінним експортним товаром, що помітно оживив економіку рідних держав, а й незамінним продуктом повсякденного харчування.

І все завдяки тому, що в мʼякоті авокадо, в залежності від сорту і ступеня стиглості, міститься близько 15–30% рослинного масла. Таким чином, лише 100 г цього продукту при середній калорійності 160 кКал (недарма в 1998 р. він був занесений до Книги рекордів Гіннеса як найпоживніший фрукт світу) покриває близько 18% добової потреби організму в жирах. А як бонус ще й щедро постачає його на подив широким переліком жиро- і водорозчинних вітамінів.

Не дивно, що там, де люди історично страждали від дефіциту харчування, кістянка з такими "талантами" легко прижилася не тільки на промислових плантаціях, а й в приватних володіннях.

Утім, чи не більш чудово, що авокадо, яке ефективно допомагає при недоїданні, корисне і тим, хто, навпаки, має проблеми, які прийнято повʼязувати з надмірним або нераціональним споживанням калорій. Секрет такої універсальності полягає в тому, що близько 60% всіх наявних в його складі жирних кислот представлені так званими ненасиченими омега-кислотами, що позитивно впливають на холестериновий баланс.

Простіше кажучи, ліпіди авокадо сприяють зменшенню рівня "поганого" холестерину одночасно з підвищенням "хорошого". Результати відповідного дослідження вперше були опубліковані в офіційному виданні Мексиканського інституту соціального розвитку (Mexicano del Seguro Social, IMSS) Archives of Medical Research. Саме завдяки цьому фактору авокадо чудово вписується в будь-яку дієту, включаючи навіть знамениту середземноморську — єдиний у світі режим харчування, удостоєний статусу нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО (з 2013 р.).

Традиції, мода, піар

Сьогодні між любителями авокадо і адептами різних систем здорового харчування прийнято ставити знак рівності. Проте нинішнім статусом наймоднішої з рослинних корисностей світу алігаторова груша зобовʼязана тривалій і старанній роботі американських рекламників. І ще трохи — зростаючій популярності мексиканської кухні, де раз у раз "просвічують" кулінарні традиції глибоко доколумбовських часів.

Адже, наприклад, знаменитий соус-паштет гуакамоле (від мекс. слів аguacate — авокадо і molli — соус), "серцем" якого є пюре зі свіжої мʼякоті авокадо, приправлене сіллю і стабілізоване кислотою, знали ще попередники ацтеків — тольтеки. За легендою, вони отримали його в дар від свого верховного божества Кецалькоатля, імʼя якого перекладається як Пернатий Змій. Таким чином, страва, яку багато гурманів вважають вершиною сучасної "авокадної" кулінарії, насправді існує понад 1200 років.

Можливо, тому Мексика була і залишається чемпіоном серед світових виробників авокадо. За даними національного агентства фінансового маркетингу за 2016 р., тільки експорт цього товару в США приніс країні $1,7 млрд.

Тим не менше 100 років тому на світовому ринку авокадо все було настільки інакше, що фермери Каліфорнії, які вирощують цей фрукт, мали проблеми з його збутом. Тоді і були розпочаті "польові випробування" різних прийомів рекламного просування "важкого продукту". Як не дивно, перший помітний успіх супроводив його позиціонування як елітного товару. Як наслідок, на початку 30-х років ХХ ст. будь-які публікації про авокадо в "дешевій" пресі були заборонені, зате сторінки глянцевих видань прикрасились кулінарними рецептами з яскравими картинками, на яких зеленувата мʼякоть межувала з омарами, трюфелями, вишуканими сирами та іншими дорогими делікатесами.

Усе це мало не зіграло з авокадо злий жарт, коли світ, що повністю оправився від Другої світової війни і її наслідків, "хитнуло" в бік нещадної боротьби з харчовими надмірностями.

У 60-х роках багате ліпідами авокадо було таке близьке до оголошення поза законом, що для його порятунку виробники змушені були ініціювати (і фінансувати) створення Консультативного комітету з харчування, до якого входили б відповідні фахівці з усіх куточків величезної країни. Але тільки коли до обʼєктивних досліджень багатостраждальної масляної груші долучилися ще і вчені Гарвардського університету (тобто приблизно на початку 80-х років), вона, нарешті, була остаточно реабілітована.

Але все ж найкрутіше (і заодно найблаготворніше) на долю авокадо вплинув футбол.

Авокадо для всіх

Якщо коротко, то на початку 90-х років американські піарники цінного овочефрукта вирішили обернути йому на користь найпопулярнішу телеподію року під назвою Super Bowl. Ця фінальна гра спортивного року, що визначає актуального чемпіона Національної футбольної ліги (НФЛ) Сполучених Штатів Америки, вперше була проведена в 1967 р. і з того часу стала чимось на зразок негласного національного свята США. Не в останню чергу тому, що її широка трансляція за рахунок доповнення "найзірковішою" концертною програмою перетворилася в грандіозне відеошоу.

Тому, коли мільйони уболівальників уперше почули, що в найближчому січні до різноманітних радощів Суперкубка додасться ще й загальнонаціональне поїдання гуакамоле, то не надали цьому великого значення.

Однак незабаром питання про цю страву почали звучати в різних інтервʼю з членами "зіркових" команд, завдяки яким публіка не тільки познайомилася з оригінальними "футбольними" рецептами приготування корисної страви, а й була втягнута в процес голосування за кращу з них. Словом, в результаті глядачі Super Bowl дружно заїдали хвилювання і бурхливі емоції чіпсами, крекерами і попкорном, щедро приправленим тим чи іншим видом гуакамоле.

А оскільки це справді смачно, то в подальшій штучній популяризації авокадо потребувати перестало.

Сьогодні в магазинах України, як і інших країн Європи, авокадо можна зустріти цілий рік. І нехай смак його магазинних зразків напевно поступається стиглій масляній груші, дозрілій на дереві, це абсолютно не привід проігнорувати можливість її дегустації тут і зараз. А чи стане вона авторською версією гуакамоле, начинкою для ролів чи інгредієнтом зеленого салату — справа десята.