Повсякденний канібалізм. Сталінщина у спогадах Хрущова

Агресію проти України влада РФ готувала десятиліттями не лише в сенсі нарощування збройних сил, а й ідеологічно – накачуючи суспільство мілітаризмом насамперед на підставі вітчизняного досвіду. Кремль зміг створити, а точніше, відтворити культ особи Сталіна-переможця. І сьогодні в росії та на окупованих територіях святкують день народження диктатора.

У зв'язку з цим цілком своєчасно зняти з книжкової полиці чотири томи спогадів Микити Хрущова – одного з найближчих сталінських сподвижників, який був у курсі всіх його основних кроків та задумів.

Якщо прибрати з текстів ідеологічне словесне сміття, то сталінізм у його мемуарах постає воістину жахливим і глибоко реакційним явищем. Йосип Джугашвілі у спогадах Хрущова постає справжнім вождем. Вождем канібалів, причому дуже войовничих.

Протосталінізм та ранній сталінізм

Військовий комунізм був створений за активної участі Сталіна. Наприклад, у першому складі раднаркому Джугашвілі за значенням виконуваних обов'язків опинявся на другому місці, поступаючись за впливом лише Леніну.

У ці роки він методично збивав своє партійне угруповання і рухався до влади. До квітня 1921 року Сталін став другою особою в партійно-державному апараті, і тоді дефіцит і недоїдання військового комунізму переросло у страшний голод із мільйонами жертв. Головною причиною цього лиха стали три роки продразвьорстки – у селян забирали весь товарний хліб ("надлишки"), що знищувало стимул до виробництва, і селяни, природно, знижували обсяги продовольства. Хрущов згадував: "На початку 1922 року я з Червоної армії повернувся на Донбас і з партійною мобілізацією виїжджав у село… Я їздив у мар'їнські села, раніше там жили багато, а в голод після 1921 року люди вмирали, були навіть випадки людожерства".

Адже до влади доходила лише частина відомостей про це явище – ясно, що комусь вдавалося приховати те, завдяки чому вдалося вижити без хліба, інших не врятували від голодної смерті та канібалізму, тому про ці факти часом не дізнавався взагалі ніхто.

Отримавши повідомлення з Самарської області про це явище, члени Політбюро вирішили ізолювати канібалів і лікувати їх, і лише Сталін, отримавши проект постанови про людожерів, вирішив не витрачати кошти і зусилля на утримання і лікування людей, доведених більшовиками до крайності, і 30 грудня 1921 року запропонував визнати не тільки вбивство з метою людожерства, а й саме людожерство кримінальним злочином, а Наркомат юстиції – зобов'язати виробити відповідний проект декрету або циркуляру.

Втім, американська допомога продовольством і початок "нової економічної політики" (НЕП) незабаром ліквідували канібалізм як явище: Сталін дав народу від'їстися (щоб було, з кого вичавлювати сім потів) і набрати невеликі запаси (щоб було, що вимагати чи грабувати). І в 1929 році вождь влаштував у селі "великий перелом", яким керував у тому числі і через друк: "Якщо взяти "Правду" за той період, то вона рясніла день у день цифрами (у кого в районі який відсоток селян уже об'єднаний у колгоспи), чим підстьобували місцеві партійні організації".

В наслідках об'єднання селян у колгоспи та вилучення хліба Микита Сергійович переконався на власні очі, коли 1930-го був направлений зі столиці у Поволжя, щоб порадувати селян звісткою про швидке надходження нової техніки: "Люди від недоїдання пересувалися, як осінні мухи. Пам'ятаю загальні збори колгоспників, ми виступали весь час із перекладачем, бо колгосп виявився за складом населення чуваським, і вони всі в один голос просили нас, щоб ми їм дали хліба, а машини справили на них мало враження: люди буквально голодували…".

А потім сталася одна з найстрашніших подій в історії людства: "…Просочувалися до Москви відомості, що в Україні панує голод. (….) …Як розповів мені потім товариш Мікоян… "Приїхав одного разу товариш Демченко до Москви, зайшов до мене: "Анастасе Івановичу, чи знає Сталін або Політбюро, яке склалося зараз становище в Україні?" (Демченко був тоді секретарем Київського обкому…). Прийшли до Києва вагони, а коли розкрили їх, виявилося, що вагони завантажені людськими трупами. Поїзд ішов із Харкова до Києва через Полтаву, і ось на проміжку від Полтави до Києва хтось завантажив трупи, вони прибули до Києва. "Становище дуже важке, — каже Демченко, — а Сталін про це, напевно, не знає. Я хотів би, щоб ви, дізнавшись про це, довели до відома товариша Сталіна"". Звісно, Сталін все знав: Демченко пробув на партійній та радянській роботі до Великого терору, коли його заарештували і розстріляли.

Наведемо також уривок з типового документу тих років, що зберігається в архіві ФСБ — спецповідомлення секретно-політичного відділу ОГПУ для голови луб'янського відомства В'ячеслава Меньжинського "Про продовольчі труднощі по ряду колгоспів Нижньо-Волзького краю і Центральної Чорноземної області" 1 квітня 1933 року: "В’язовський р-н. 21/II ц.р. у с. Голодяївці, колгоспниця – селянка С***, на ґрунті продтруднощів зарізала свою дитину 3-х років, з метою вживання в їжу. (…)

В основному відчувають продтруднощі багатоїдацькі сім'ї колгоспників при 1-2 працездатних, у тому числі, які працювали сумлінно і виробили від 300 і більше трудоднів…".

Людожерство спостерігалося не лише серед селян півдня Росії, України та кочівників Казахстану. Французький дослідник Ніколя Верт опублікував книгу "Острів канібалів", назва якої прозоро натякає на весь Радянський Союз, хоча й описує трагедію, що безпосередньо розігралася на Обі, – можливо, що Хрущов про неї просто не знав. У травні – серпні 1933 року в ході кампанії з вилову в містах "соціально шкідливих та декласованих елементів" понад шість тисяч людей було звезено на безлюдний острів Назіно, де залишено без їжі, житла та робочих інструментів. Відбувалося як трупоїдство, так і людожерство, причому в останньому випадку злочинці одних вбивали та з'їдали, інших залишали живими, відрізаючи та з'їдаючи частини тіла – наприклад, ікри ніг. Зрештою загинуло чи було вбито, зокрема з'їдено, близько третини цих спецпереселенців.

Та канібалізм відзначався і в ГУЛАГу, де сотні тисяч людей помирали від виснаження.

Але при цьому державних коштів вистачало на створення найбільшого у світі пасажирського літака "Максим Горький" (АНТ-20): "Він піднімав у повітря понад п'ятдесят людей. (…) Ми тоді розраховували, що кожен пасажирський літак можна буде використовувати як бомбардувальник або як військовий транспорт".

Навіть у столиці мешканці тулилися в бараках, а в кращому разі – у комуналках: "Якимось суцільним кошмаром було це квартирне питання. (…) Скільки то будинків, котрі зводилися, не заповнювали навіть амортизаційних руйнувань. (…) …Робітники [московської] Тригірської мануфактури жили у казармах та гуртожитках. Спальні місця були у два-три яруси".

Побудовані в стилі неокласицизму добротні "сталінські будинки", "сталінки" "покращеного планування", де в одну квартиру заселялася одна сім'я, створювалися тільки для начальства, і становили мізерно малий відсоток житлового фонду. А в 1937-38 роках більшість їх мешканців змінилася.

Хрущов визнавав свою участь у цій м'ясорубці, зокрема у столиці. І за результатами "Великого очищення" він увійшов до Політбюро, а також став головою радянської України – замість розстріляних попередників.

З мемуарів Микити Сергійовича можна дійти невтішного висновку, що вождь основну увагу приділяв підготовці великої війни: "У Сталіна ми вірили, вважали, що він у питаннях розбирається, до того ж заслуховує військових, фахівців, інженерів, вчених організаторів Червоної Армії".

Причому в 1930-х роках Сталін не боявся майбутнього кровопролиття: "…Вважав, що війна принесе нам перемогу і, отже, розширення території, де будуть встановлені нові, соціалістичні порядки…".

Друга світова

22 червня події пішли не за планом володаря Кремля та червонозоряних стратегів, що призвело до канібалізму, причому не до поодиноких випадків.

Людожерська система породжувала канібалізм навіть за лінією фронту – тобто у тилу супротивника. Слід згадати випадки канібалізму серед радянських полонених у нацистських таборах: не знімаючи основної та прямої провини з керівництва Рейху за варварське ставлення до слов'янських "недолюдей" у військовій формі, зазначимо, що у 1939-1945 рр. СРСР майже не співпрацював у цьому питанні з міжнародним Червоним хрестом, та й узагалі не робив жодних кроків на дипломатичному рівні, щоб знизити смертність серед тих, хто гинув за колючим дротом унаслідок насамперед прорахунків Сталіна, його маршалів та генералів.

У 1942-1943 роках Хрущов був членом військової ради фронтів, що оборонялися і наступали під Сталінградом, і, ймовірно, промовчав у мемуарах про те, що нелюдське ставлення до німецьких полонених породило канібалізм і в їхньому середовищі на початку 1943 року, коли вчорашні солдати від голоду поїдали своїх учорашніх соратників.

Мабуть, не знав Хрущов і про канібалізм серед партизанів – у Криму та під Одесою – тобто на підвладній йому території. В останньому випадку загін під командуванням кадрового співробітника НКВС Олександра Солдатенка, залишений у катакомбах, після того, як було витрачено запаси продовольства, з'їв єврейську групу виживання, яка прибилася до загону, сподіваючись врятуватися. Потім партизани, не бажаючи повторити долю загиблих, убили і частково з'їли командира і його співмешканку, і, дочекавшись, коли спаде дим, яким румуни намагалися їх викурити з-під землі, вийшли на поверхню, і були схоплені владою. Оскільки в даному випадку людожерство спостерігалося під землею, то до цього інциденту як найточніше підходить словосполучення "печерний сталінізм". Адже при вичерпанні можливості до опору командир підрозділу збройних сил нормальної країни за статутом мав викинути білий прапор, а в СРСР діяло правило "у нас військовополонених немає – у нас є зрадники", що призводило до подібних ексцесів. Тим більше, що Одеса перебувала під окупацією не німців, а румунів, які ставилися до полонених менш жорстоко.

Микита Сергійович нічого не писав і про страшний голод, що охопив СРСР у роки війни з Рейхом, що частково відображено у відомій повісті Анатолія Алексіна "У тилу як у тилу", в якій у ліричного героя на Уралі від виснаження вмирає мати. Найвідоміший канібалізм у блокадному Ленінграді, але він траплявся й в інших регіонах. Азербайджанський дослідник Джаміль Гасанли знайшов у ГАРФ документ про те, що торгівля людським м’ясом йшла в Центральній Азії, що голодувала: 17 квітня НКДБ повідомляв Сталіну, Молотову і Маленкову "про затримання 10 квітня 1945 р. в Андіжанській області Узбецької РСР 12-річного Д.А. Абдукарімова та 13 квітня 1945 року у місті Самарканді К. Ніканорова під час продажу людського м'яса".

До планети канібалів!

Після перемоги над Німеччиною та Японією Вождь не збирався зупинятися на досягнутому, і зі своєї розореної країни налагодив експорт продовольства до Німеччини та Польщі, причини чого Хрущов пояснив дуже виразно: "Сталін мав на увазі створити майбутніх союзників. Він уже вбирався у тогу воєначальника можливих майбутніх походів.

А поки що назрівав голод".

Цього разу Микита Сергійович, мабуть, згадуючи події 1932-1933 років, і, крім того, перебуваючи вже на самій верхівці влади, спробував запобігти смерті сотень тисяч людей, і склав записку на ім'я Сталіна, але той знав, що робив: "Сталін прислав мені грубішу, образливу телеграму, де висловлювалось, що я сумнівна людина: пишу записки, в яких доводжу, що Україна не може виконати держзаготівель, і прошу величезну кількість карток для годування людей".

Хрущов уцілів, але не зміг запобігти голодомору 1946 року: "Пішов голод. Почали надходити сигнали, що люди вмирають. Подекуди почалося людожерство. Мені доповіли, наприклад, що знайшли голову та ступні людських ніг під мостом поблизу Василькова. Тобто труп пішов у їжу. Потім такі випадки почастішали.

Кириченко (він був тоді першим секретарем Одеського обкому партії) розповідав, що коли він приїхав до якогось колгоспу перевірити, як проводять люди зиму, йому сказали, щоб він зайшов до якоїсь колгоспниці. Він зайшов: "(…) Бачив, як ця жінка на столі розрізала труп своєї дитини, чи то хлопчика, чи дівчинки, і примовляла: "Ось уже Манечку з'їли, а тепер Ванечку засолимо. Цього вистачить на якийсь час". Ця жінка збожеволіла від голоду і зарізала своїх дітей".

Але й коли люди в селах, станицях та аулах припинили вмирати з голоду, то животіли надголодь: "У нас продукти та товари видавалися за картками, і далеко не все можна було придбати. Були жахливі умови життя…". У селах худобу, особисті сади та городи обкладалися драконівськими податями: "Сталін вигадав закон, за яким кожне фруктове дерево на присадибній ділянці оподатковувалося. Я розповідав Сталіну, як, відвідавши своє село, заїхав до двоюрідної сестри до села Дубовиці. Вона сказала, що восени вирубає свої яблуні. Перед вікном стояли дуже гарні яблуні. "Чудові дерева", — пошкодував я. "Так, – відповіла вона, – але я плачу високий податок, а хлопці все одно зривають яблука. Восени все зрубаю".

На цьому тлі глянемо, як жили громадяни країни Рад у містах, де у 1946-1947 роках не було масової смертності з голоду: "Дуже багато будувалося бараків. Робітники-будівельники, що прийшли з села, розміщувалися в барачних гуртожитках з нарами та додатком до них у вигляді побутових незручностей…".

Адже державний бюджет йшов зовсім не на виробництво побутової техніки та засобів споживання: "Після війни всі кошти були спрямовані на відновлення та подальший розвиток промисловості, щоб наростити економічний потенціал та забезпечити потреби збройних сил. (…) І громадяни говорили: "Що ви нам обіцяєте потойбічне щасливе життя? Дайте нам хоч трохи земного щастя".

Але замість земного щастя вождь готував планеті геєну вогненну, причому підходив до справи вкрай серйозно: "Ще за Сталіна не раз бачив знімки результатів випробувань ядерної зброї та всі жахи, які вони приносять. Звичайно, вражали тварин – собак, овець, яких розташовували в траншеях на різних відстанях від місця вибуху. Страшна картина! Боляче було дивитися на цих тварин". Відповідний документальний фільм був з гордістю показаний делегації КНР, яку після цього змусили ув’язатись у локальний конфлікт із США в Кореї наприкінці 1950 року.

Поки в китайсько-американській війні на Корейському півострові сторони сковували сили одне одного, у Москві розробляли зброю для бою в піднебессі: "…Сталін вимагав від Туполєва… побудувати бомбардувальник, який відповідав завданням бомбардування території США…".

На початку 1950-х, "Навантаження на радянський народ від примату військового виробництва було неймовірним. (…) …Країна була доведена до краю… (…) Хліба та масла не вистачало, олії просто не було".

Над СРСР знову замаячив привид голоду і "випадків" людожерства, особливо в ході V-ї п'ятирічки, розширені завдання якої були затверджені на ХIX-му, воістину апокаліптичному з'їзді партії в жовтні 1952 року: "То була найгірша з усіх п'ятирічок, які коли-небудь у нас приймали (притому, що І-а призвела до голодомору 1932-1933 років, а IV-я — до голоду 1946-1947 рр. — А. Г.). (…) …Ні до яких воріт ця п'ятирічка не лізла".

Але сталінізм пішов разом із Сталіним: людожерство та ядерна війна залишилися хіба у снах його соратників.

gogun.org/ua