Не Роксоланою єдиною. Як українки крутили турками і не тільки

Наші дами здавна намагалися не поступатися чоловікам. Існує навіть версія, що легендарні амазонки жили десь на території півдня нинішньої України. А візантійський патріарх Никифор, описуючи битву ромеїв з аваро-слов'янським військом, що відбулася в 626 р. під Константинополем, відзначав, що "серед тіл загиблих знаходили жінок-склавінок", тобто слов'янок. Не виключено, що все це якимось чином зафіксувалося в генетичному коді. У всякому разі, в Україні фемінізм активно практикувався задовго до того, як це стало трендом в усьому світі. Останнє відображено у відомій народній мудрості: "Чоловік, звичайно, голова, але жінка — шия. Як хоче, так і крутить". Деякі українки примудрялися вертіти навіть коронованими головами.

Некіношна Роксолана

Перше, що спадає на думку, — знаменита, а точніше розкручена, історія про Роксолану. Вона ж Хасекі Хюррем-султан (в дівоцтві Настя Лісовська). Завдяки серіалам "Роксолана" і "Величне століття" основні віхи її біографії відомі чи не кожній домогосподарці. Правда, солодкаво-нудотна і пафосна теле-Настя, особливо у виконанні Ольги Сумської, нічого спільного з реальною Хасекі Хюррем не мала. Це була класична представниця епохи Ренесансу, що живе за принципом: "Я — центр Всесвіту. Живемо тут і зараз, а все інше і всі інші не мають жодного значення" (перебільшено, але в цілому вірно).

Реальну Роксолану не хвилювали різні дурниці на кшталт релігії, туги за батьківщиною або втраченим нареченим. Це була розумна, розважлива і абсолютно безпринципна жінка, яка не зупиняється ні перед чим заради досягнення своїх цілей.

Будучи дочкою священника і отримавши більш ніж християнське виховання, вона без жодних мук і примусу прийняла іслам і проявила завидне завзяття у вивченні спадщини Пророка. Лісовська чудово розуміла, що це перша сходинка для підвищення її статусу в обставинах, що склалися. Туга за батьківщиною — теж перебільшення. Навіть ставши тіньовою правителькою Османської імперії, Роксолана не була помічена ні в найменшій участі в долі земляків, які потрапили в турецьку неволю. Та й доля України її анітрохи не хвилювала: Роксолана без проблем могла б вплинути на кримського хана і зменшити кількість набігів на нашу країну, але цього так і не сталося.

Хатідже Турхан і султан Ібрагім I

На відміну від розпіареної Роксолани, султанша-українка Хатідже Турхан широкому загалу відома набагато менше. Хоча її біографія не менше авантюрна і насичена, ніж у Лісовської, та й у гостроті розуму знаменитій попередниці вона не поступалася. Більш того, на відміну від абсолютно байдужої до проблем України Роксолани, султанша Турхан намагалася допомогти своїй рідній землі. Правда, якщо чоловікові — султану Ібрагіму I — вона просто запаморочила голову, то крутила головою вже сина — султана Мехмеда IV.

Цікавий факт: Роксолана стала засновницею так званого "жіночого султанату" — плеяди султанських дружин і наложниць, які активно впливали на велику політику, а Хатідже Турхан — останньою його представницею. З українки почалося і українкою завершилося.

Вважається, що Хатідже Турхан, яка до полону татарами носила ім'я Надія, народилася на Буковині. За іншою версією вона родом з Поділля. До палацу Топкапи в Стамбулі дівчинка потрапила в віці 12 років в якості подарунка кримського хана Кесем-султан — матері султана Ібрагіма I. Остання відразу напророкувала успіх красивій білявій блакитноокій дівчинці і, на свою голову, перейнялася її освітою. Це тільки в мріях прищавих підлітків гареми були виключно гніздом розпусти. Насправді ж там дуже цінувалося вміння вести бесіди та інші, досить віддалені від сексу, якості.

Дівчинку відправили підучитися до палацу до Атіке-султан, молодшої дочки Кесем. Після проходження курсу молодого бійця Турхан знову опинилася в Топкапи, але вже в якості наложниці. Розумна блакитноока Турхан без особливих зусиль завоювала серце султана і незабаром отримала титул хасекі-султан — вище була тільки валіде, мати султана. Примітно, що титул "хасекі" спеціально для своєї коханої Роксолани ввів султан Сулейман Пишний. Хасекі в жіночій ієрархії Топкапи стояли вище рідних сестер і тіток правителя, оскільки мали шанс стати матір'ю наступного султана. Так і сталося з Турхан — в 1642-му вона народила первістка, майбутнього султана Мехмеда IV.

Турхан/Надія народила султану ще двох дочок — Гевхерхан-султан і Атіке-султан, а після — сина Ахмеда. Хлопчик помер у дитинстві, що досить сильно вплинуло на султана Ібрагіма, який і без того мав неврівноважену психіку (недарма він отримав прізвисько Делі, тобто Божевільний). Після смерті Ахмеда колишня улюблена наложниця потрапила в немилість, але султан Ібрагім I Делі так допік родичів, духовенство, яничар, євнухів, що 8 серпня 1648 р. султана скинули, а через кілька днів задушили шовковим шнуром.

Новим султаном Мехмедом IV став шестирічний первісток Турхан. Здавалося б, ось він — зоряний час і бажаний титул валіде. Але цьому чинила опір бабуся свіжоспеченого султана, навчена досвідом Кесем-султан. Горда і амбітна Турхан з поразкою не змирилася і протягом трьох років вела копітку роботу, збираючи впливових прихильників. Головними її "придбаннями" стали великий візир і голова чорних євнухів. Вони фактично повністю контролювали палац Топкапи і всіх його мешканців. Але на стороні Кесем були яничари, чиїми руками вона вирішила отруїти свого онука Мехмеда IV і замінити його на іншого онука — Сулеймана. Його мати Салиха Ділашуб-султан була досить поступливою і не мала амбіцій. Однак на той час Турхан встигла обзавестися шпигунами в найближчому оточенні валіде і, дізнавшись про підступні плани свекрухи, оперативно вжила контрзаходи. У ніч на 2 вересня 1651 р. Кесем-султан задушили в її власних покоях.

Усунувши конкурентку, Турхан отримала довгоочікуваний титул валіде і стала регентом при малолітньому синові-султанові. При цьому вона не усунула від правління сина, що дозволило юному султану отримати необхідний досвід ще до повноліття. Мехмед IV це оцінив — він почитав мати і часто радився з нею з державних питань. У самому султанові явно проглядалася українська кров — сучасники відзначали, що він був більше схожий на козака, ніж на турка.

Не виключено, що завдяки саме матері-українці при Мехмеді IV Османська імперія проводила найактивнішу проукраїнську політику. З Мехмедом укладали союзи Богдан Хмельницький і його син Юрій, з ним домовлялися про протекцію Петро Дорошенко, Іван Виговський, Павло Тетеря та Іван Брюховецький.

Правда, середньостатистичний українець знає про існування Мехмеда IV переважно завдяки його знаменитому листуванню з запорожцями і картині Рєпіна.

Настя-гетьманша і Іван Скоропадський

Українки крутили не тільки турками. Згадати хоча б Анастасію Маркович (Голуб, Скоропадська), яка залишила глибокий слід в історії Української козацької держави (Гетьманщини). У собі вона несла гримучу суміш української та єврейської крові. Її батько — орендар прилуцький і пирятинський Марко Маркович, син Авраама, єврей-вихрест, засновник роду Марковичів-Маркевичів, представники якого займали не останні посади в пізній Гетьманщині.

Першим чоловіком Анастасії став генеральний бунчужний Костянтин Голуб, шурин гетьмана Івана Самойловича. Чи був Голуб у неї під каблуком, історія замовчує. Зате на всю ширину своєї бурхливої натури Настя розгорнулася у другому шлюбі, коли стала дружиною (теж другою) гетьмана Івана Скоропадського. Поставлений царем Петром замість незалежного і харизматичного Івана Мазепи, він був фігурою бляклою і безініціативною. Місце Скоропадського у державного керма незабаром зайняла дружина Настя-гетьманша, фактично взявши під контроль Гетьманщину і Січ. У козацькому середовищі навіть з'явилася приказка: "Іван носить плахту, а Настя — булаву".

Данило Мордовець (Мордовцев) — український і російський письменник, історик і публіцист, автор історичних романів на теми з козацької історії XVII-ХVIII ст., в своїй збірці нарисів "Русскія жінки новаго часу", виданому в Санкт-Петербурзі в 1874 р., присвятив окремий нарис "Гетьманші Скоропадській".

Мордовець, зокрема, пише: "Вийшовши заміж за Скоропадського, молоденька Настасья Маркович згодом, коли чоловік її обраний був в гетьмани, в пізніші, так би мовити, наступники загиблого Мазепи, стала на чолі управління всією Малоросією, бо чоловік її, як ми сказали, далеко був не здатний заправляти цією, що звикла до вільності, країною".

Дуже красномовний і уривок про булаву:

"...булава ця буквально опинилася в руках Настасії Скоропадської, бо чоловік її, гетьман Іван Скоропадський, людина слабка, безвольна, безхарактерна, не вмів тримати цю булаву і охоче, фактично, поступився нею своїй розумній, енергійній і гарненькій Насті".

На жаль, слід, залишений Настею-гетьманшою в історії України, світлим назвати складно. Саме завдяки їй почалося остаточне поглинання Петербургом старих козацьких вольностей. Як писав Мордовець, "Петро Великий, який дуже добре розумів людей і відносну їх придатність або непридатність до справи, скоро оцінив ділові якості молоденької українки, яка заправляла своїм чоловіком, і через неї став діяти на заправлення ходом всіх малоросійських справ на місці".