Мазепа проти Петра І. Навіщо Путін згадав шведів під Полтавою

1 вересня у Всеросійському дитячому центі "Океан", що біля Владивостока, Володимир Путін на зустрічі зі школярами вирішив трохи поміркувати про історію, геополітику і, звичайно ж, про Україну.

"Може, ви звернули на це увагу, може, ні, я написав статтю про єдність росіян і українців, — сказав Путін школярам. — Я не випадково сказав про те, що малороси, великороси, білоруси освоювали ці (Сибір і Далекий Схід. — "ДС") території. Вихідців з тієї території, яка сьогодні Україною називається, дуже багато. І вони разом з усім народом йшли вперед…"

Дуже мило говорити про єдність, а потім використовувати фразу "територія, яка сьогодні Україною назвивається". Це навіть не завуальована, а відкрита образа і невизнання державності сусідньої країни.

Далі Путіна понесло в нетрі історії. "Що Петро I Семирічну війну вчинив? Що він зі шведами сім років воював? І взагалі — битва під Полтавою… Ви уявляєте, де Полтава? Де Швеція, а де Полтава. А вирішальна битва між армією Петра I і Карла XII відбулася під Полтавою. Вибачте, ні фіга собі! Що це там усі робили, під цією Полтавою? Це ж усе має значення. це дозволить нам використовувати знання минулого для кращого розуміння сьогодення і прийняття рішень, які вплинуть на майбутнє".

Школяра Никанора Толстих з сонячної Воркути таке знущання над історією не залишило байдужим, і він наважився поправити президента: мовляв, війна ж не Семирічна, а Північна. Володимир Володимирович зауваження прийняв, але від питання про Полтаву не відмовився.

Але залишимо у спокої якість знань з історії лідера держави-агресора і все ж розберемося, що король Карл XII робив під Полтавою.

"Тимчасова" Переяславська угода

Ні Богдан Хмельницький, ні козацька старшина не розглядали Переяславська угода як щось фундаментальне і непорушне — подібні договори з різними монархами козаки укладали і раніше. Незабаром гетьман почав замислюватися, як розірвати цей кабальний союз, про що неодноразово вів мову в колі найближчих соратників. А під кінець свого життя Богдан Хмельницький навіть заборонив своєму духівнику згадувати в щоденній молитві ім'я московського царя. У 1656 р. гетьман уклав Раднотський договір — угоду між Військом Запорозьким, Швецією, Трансильванією, Бранденбургом і литовським князем Богуславом Радзивіллом про військовий союз проти Речі Посполитої. Про розрив з Москвою не йшлося, але в разі успіху його було легко спрогнозувати. У Білокам'яній це зрозуміли і доклали максимум зусиль, щоб зірвати плани коаліції. Незабаром після цього гетьман Богдан помер.

Смерть Хмельницького настала в результаті тривалої хвороби. Існує небезпідставна версія, що його отруїли повільно діючою отрутою. Мовляв, як тільки в Кремлі зрозуміли, що гетьман думає про союз зі Швецією, в Чигирин терміново навідалися попередники Петрова і Боширова подивитися на місцеві визначні пам'ятки.

Уся подальша політика Москви зводилася до скорочення прав Гетьманщини і максимального взяття її під контроль царським чиновникам. З царювання Петра Олексійовича, який здійснював політику жорсткої централізації, ці процеси посилилися. У планах царя Україна бачилася звичайною територією, без будь-яких особливих прав і інших вольностей, а Військо Запорізьке — звичайною частиною регулярної армії.

За державу обидно

Івану Мазепі, на перший погляд, турбується не було про що. Він перебував у фаворі у Петра, та й з Меншиковим, другою за впливовістю людиною в Московії, був у більш ніж приятельських стосунках. Реалізація планів Москви нітрохи не впливала ні на його особисту владу, ні на добробут. Але тут свою роль зіграло знамените "мені за державу обидно". І далі сталося те, що в російській історіографії називається "зрадою".

Слід пам'ятати, що Україна завжди була частиною Європи, і, відповідно, тут панувало європейське бачення і розуміння процесів. У тому числі і на відносини васал — сюзерен. У європейському понятійному і писаному праві говорилося: у разі якщо держава-протектор не виконує взятих на себе зобов'язань, правителі взятої під протекцію держави мають законне право виступити проти сюзерена і/або шукати собі нового покровителя.

Дії гетьмана Мазепи описані в знаменитій Конституції Пилипа Орлика:

"Гетьман Іоанн Мазепа, поставивши правдою та ревністю цілість Вітчизни, прав та вольностей Військових <…> віддався у незламну оборону найяснішого короля, его милості, шведського Карла Дванадцятого, який за особливим промислом усемогутнього Бога вступив на Україну зі своими військами, тим послідуючи й наслідуючи попередника свого, славної пам'яті звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, який із найяснішим шведським королем <…> Каролем Х, погоджуючись однодумністю та промислами військовими на звільнення Вітчизни своєї від польського тодішнього підданства, не меншу мав поміч у своїх замислах".

Петро І зробив вигляд, що не розуміє причин такого вчинку гетьмана. У маніфесті від 1 листопада 1708 р. він заявив, що "гетьман Мазепа… зрадив Нам, Великому Государю, без будь-якої даної йому в тому причини і переїхав до Короля Шведського…"

Але причини були. Зокрема, цар відверто наплював на Коломацькі (1687) і Московські (1689) статті, в яких Москва гарантувала вільне існування козацької автономії. Крім того, царський уряд не робив жодних кроків у справі об'єднання Правобережної і Лівобережної України (що обіцялося). Більш того, грало на боці Варшави. Зокрема, в Нарвську угоду Речі Посполитої з Московською державою від 30 серпня 1704 р. був внесений пункт, що вимагає, щоб полковник Семен Палій повернув полякам усі зайняті козаками правобережні фортеці.

Перелік усіх кроків Петра, спрямованих на повне знищення автономії Гетьманщини, тягне на немаленьку брошуру. Окремо варто згадати указ про заснування Київської губернії (18 грудня 1707 р.), згідно з яким вона займала територію в радіусі сто верст від Києва. До новоствореної адміністративної одиниці відходили полкові міста Переяслав, Чернігів та Ніжин. Уся повнота влади на цій території переходила губернатору, який призначався царем. По факту це була анексія значної частини території Гетьманщини. Мазепа це оцінив так: "без жодної з нами згоди почала Москва міста малоросійські у свою область відбирати".

Ситуацію посилювала і розв'язана Петром Північна війна. І не тільки тим, що козакам доводилося гинути за чужі інтереси. Царські воєначальники ставилися до них, як до людей другого сорту.

Зокрема, наказний гетьман Андрій Горленко, який командував українськими полками у складі російської армії в роки Північної війни, у своєму листі Мазепі скаржився на "численні образи, ганьблення, приниження, досади, грабунок коней и смертні побої козакам від великоросійських начальних и підначальних". Навіть його, наказного гетьмана, "з коня зіпхали и насильно з-під нього і з-під інших йому підлеглих начальних людей коні и підводі забрали".

Українсько-шведський договір

Мазепа добре розумів, що після перемоги над Карлом XII у Петра будуть розв'язані руки і він остаточно знищить усі вольності України. Крім того, серед козацької старшини теж зріло невдоволення, що загрожує вилитися у виступ як проти самого царя, так і проти гетьмана.

У результаті навесні 1708 р. Іван Мазепа таємно домовився з Карлом XII про військову допомогу Україні. Уже восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. Договір, на жаль, не зберігся, але його зміст можна зрозуміти з листа Мазепи стародубському полковнику Івану Скоропадському: "Ми за спільною згодою з панами генеральними особами, полковниками та старшиною всього Запорізького Війська звернулися до Карла XII, який забрані наші права та вольності поверне, розшірить, оборонить від того московського тиранського іга Вітчизну нашу Малоросійську и Запорізьке Військо".

Незабаром "братський народ" показав себе у всій красі. І справа не тільки в спаленому Батурині та його вирізаних жителях (аж до немовлят). Царська армія тут же застосувала тактику випаленої землі.

Сучасний російський історик Валерій Возгрін у роботі "Проблема геноциду в російській і скандинавській історіографії Північної війни" пише: "Російські війська, які відходили на південь, випалювали території, насамперед дніпровського Правобережжя. При цьому знищувалися населені пункти, запаси продуктів у населення і лісові масиви не тільки на шляху шведів, але широкими (по 40–45 км) смугами праворуч і ліворуч від їх передбачуваного маршруту. Крім того, спалювалися міста, запідозрені у підтримці козаків — прихильників Мазепи, а їх жителі зазнали тотальної ліквідації… Люди гинули не тільки від рук карателів, але й у результаті ліквідації їх житла і запасів їжі в умовах надзвичайно морозної зими 1708–1709 рр.".

Далі була Полтава. І слова царя Петра перед битвою, де він по поличках пояснив, що там робив король Карл XII: "Король Карл і самозванець Лещинський залучили до волі своєї зрадника Мазепу і клятвено утвердилися, відторгнувши Малу Росію, вчинити з неї незалежне князівство під владою того зрадника, приєднавши до оному Волинь і підкоривши йому ж козаків запорізьких, донських та інших…"

Так що Путін лукавив. Він добре знав, чому шведи виявилися під Полтавою. Ланцюжок тез, що прозвучав в "Океані", дуже навіть логічно пов'язаний. І логіка ця проста: окремого українського народу немає, а сучасна Україна — непорозуміння. Ця територія повинна повернутися в лоно Москви. Ось що варто зрозуміти і запам'ятати з "уроку історії", проведеного Путіним у дитячому таборі на березі Японського моря…