Навіщо Кулеба каже, що Україна більше не вірить Заходу - інтерв'ю з Євгеном Магдою

"ДС" Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба дав розлоге інтервʼю The independent, в якому несподівано заявив, що "Україна більше не вірить в обіцянки Заходу". Кому направлений цей сигнал? Чому саме зараз?

Є.М. Маю сумніви, що Кулеба, будучи фаховим дипломатом, вирішив транслювати подібні сигнали без узгодження з Офісом президента. Тому, швидше за все, це сигнал з боку Зеленського та Єрмака. Думаю, що він так чи інакше є ретрансляцією тези Зеленського про обіцянки Заходу, яка прозвучала і на саміті ЄС, і у попередніх його заявах. Напевне, українське керівництво вважає, що у такий спосіб краще донесе певні речі до наших партнерів, які могли б відкоригувати власну позицію щодо України.

Наразі на Банковій спостерігається роздратування від того, що навіть зустріч Зеленського з Байденом не призвела до пришвидшення нашої європейської та євроатлантичної інтеграції. Виглядає так, начебто хтось запевнив Зеленського, що варто зачарувати Байдена і "10 тисяч сольдо у нас в кишені", як у відомій казці про Буратіно.

А насправді все зовсім не так, а набагато складніше, тим більше в нинішній кон'юнктурі європейських союзників США по НАТО, напередодні парламентських виборів у Німеччині та майбутніх президентських виборів у Франції. Тому доведеться ще багато попрацювати, і шлях у Європу та НАТО лежить, в першу чергу, в площині внутрішніх перетворень, а потім вже в усьому іншому.

"ДС" В інтервʼю Кулеба заявив, що Україні потрібно мілітаризуватися і ставати "гнучкою військовою державою, подібно до Ізраїлю". Чи коректно говорити про приклад воюючого вже 70 років Ізраїлю, який не програв жодної війни, для України?

Є.М. У нас на найвищому рівні сьогодні немає чіткого бачення, куди треба рухатися. А того, що у нас президент за національністю єврей, замало, щоб успішно наслідувати приклад Ізраїлю. І навіть наша зміцніла армія ще не дає підстав вважати, що ми можемо бути схожими на Ізраїль. Нам потрібно усвідомлення власного місця на європейському континенті. Зокрема, сприйняття Голодомору в Україні і світі має бути на рівні сприйнятті Голокосту. Тобто насамперед багато чого треба змінити в царині свідомості.

"ДС" Говорячи про недовіру Заходу, міністр скаржиться, що Росія намагається оточити Україну, а Білорусь може засилати диверсантів на нашу територію через дірявий кордон. Кого просити про допомогу?

Є.М. Так, нам доводиться розраховувати тільки на себе. Щодо Білорусі, то нам бракує асиметричних кроків у відносинах з нею. З одного боку, ми отримуємо звідти бітум, який секретар РНБО Данілов назвав "стратегічним товаром", а з іншого — звинувачуємо Лукашенка в тому, що він нібито буде засилати диверсантів в Україну. Чи є у нас білоруські диверсанти, краще за міністра Кулебу напевне б прокоментували представники спецслужб.

Ми пам'ятаємо справу Шаройка, або викрадення Павла Гриба у 2017 році, яке було спрямоване на руйнування відносин Києва та Мінська. А де ж наші асиметричні дії? Білорусь, до речі, входить до топової п'ятірки наших провідних торгових партнерів. Ми збираємось у цій ситуації якось визначатись, чи ні? Треба зрозуміти: або ми запроваджуємо секторальні санкції, як це зробив ЄС, або відправляємо до Лукашенка добре знайомого йому Леоніда Кучму, для проведення неформального діалогу. Чи краще дочекатися, поки понад тисячу кілометрів спільного з білорусами кордону стануть ворожими і тоді сказати, що знову у нас "все пропало"? Така позиція влади і обурює, і дивує.

Щодо допомоги, то її ми можемо чекати від наших партнерів і сусідів. Тому, власне, і виникло гасло в польсько-українських відносинах "За нашу і вашу безпеку". Гасло, яке допоможе піднятися над існуючими проблемами і зрозуміти, що фактор безпеки є об'єднуючим навіть для держав, між якими існують деякі протиріччя. Нові підходи треба шукати і у відносинах з Румунією та Молдовою. Тобто, нам треба шукати союзу з тими, хто знає, що таке агресивність Москви, а не з тими , хто готовий підіграти Путіну в обмін на прийнятну ціну російського газу.

"ДС" Гнучка військова держава, про яку міркує Кулеба, на його думку, повинна спиратися на армію, дипломатію і народ. З армією все більш-менш зрозуміло, а як спертися на дипломатію, якщо з союзників, виходячи з аналогії з Ізраїлем, ми залишаємо хіба що США?

Є.М. Радий, що у тріаді Кулеби є народ, а не президент. Те, що нашими союзниками, насамперед, є ми самі, факт очевидний. Тому ще сильніше треба транслювати тезу про те , що у 2014-2015 роках Україна вистояла не завдяки державницькому генію вищих керівників, а завдяки громадянському суспільству. Тоді ми будемо рухатися вперед.

Але транслюючи таку тезу, нинішня влада покаже, що й вона не є ідеальною. Банкова зараз не здатна продемонструвати нову якість міжнародних відносин. Слова Зеленського про те, що завдяки йому підвищилася суб'єктність України, можуть викликати лише гірку посмішку. Тому що одна справа відстоювати суб'єктність у 2014-2015 роках, а інша справа зараз, коли ситуація у відносинах із Заходом змінилась і він, оговтавшись від дій Росії, вишукує стратегію. Та, власне, і у відносинах з Росією чинна влада спирається сьогодні вже на сильну армію.

Тому треба робити відповідні висновки, а не просто розкидатися різними звинуваченнями. Рухатися вперед, розуміючи, що ми потрібні тільки нам самим і маємо виробити власне бачення і подальшу стратегію, а не діяти реактивно у відповідь на загрози, які з'являються.

"ДС" Чи готові українці до стану облоги, який передбачає мілітаризована держава, про яку говорив Кулеба?

Є.М. Суспільство навряд чи буде готовим колись до такого стану. Для того, щоб його підготувати, потрібно провести відповідну інформаційну кампанію. Я не бачу прагнення провести кампанію з поширення критичного мислення. Людська природа не передбачає постійної готовності до війни. І якщо в Росії здійснюють дегуманізацію України і українців, і не лише серед військовослужбовців, то ми просто зобов'язані на це реагувати у відповідний спосіб. Іншого виходу немає.

"ДС" Чи може лінія "Україна одна проти всіх" говорити про початок зміни зовнішньополітичних пріоритетів Банкової?

Є.М. Нагадаю, Блінкен днями заявив про те, що США виконають свої зобов'язання щодо України, і це не просто слова, а відповідні сигнали, надіслані досить чітко. Але шукати інших союзників? В Китаї Корнієнко і Арахамія вже шукали, і такі пошуки можуть викликати лише сміх. 30 років нашої незалежності не стали приводом для тверезої дискусії на тему куди нам рухатися далі, і навіть загроза перетворення України в найбільшу сіру зону у центрі Європи не спричиняє якоїсь активності у керівництва держави.

Сподіваюся, що на Банковій не забули про долю Віктора Януковича, який вирішив начхати на євровибір українців. І про те, що у нас є понад 400 тисяч людей, які нещодавно зі зброєю в руках захищали суверенітет нашої держави. І ці фактори ігнорувати було б недалекоглядно.