Віктор Косаківський: Люди стали машиною для вбивства і не помітили, як це сталося

Віктор Косаківський — один з найбільш відомих у світі пострадянських режисерів-документалістів. Навчався в Ленінградському інституті кіноінженерів, з 1979 р. працював на Ленінградській студії документальних фільмів. У 1989 р. закінчив режисерську майстерню на Вищих курсах сценаристів і режисерів, учень Бориса Галантера і Льва Миколаєва. Він дебютував з фільмом "Лосєв" про останні дні життя російського філософа Олексія Лосєва. У 2016 р. отримав запрошення увійти до складу Американської академії кіномистецтв. У 2018 р. на 75-му Венеціанському кінофестивалі представив "Акварель" — перший в історії фільм у форматі 96 кадрів у секунду. Серед інших відомих робіт — "Бєлови" (1993), "Середа 19.07.61" (1997), "Я любив тебе" (2000), "Тихіше!" (2002), "Свято" (2005), "Хай живуть антиподи!" (2011).

Утім, справжньою міжнародною сенсацією стала нова картина Косаківського — чорно-біла "Гунда", що знята в копродукції Норвегії та США. Американську сторону в якості виконавчого продюсера представила голлівудська кінозірка, виконавець ролі Джокера в однойменному фільмі Хоакін Фенікс.

Фенікс є вегетаріанцем і ревним зоозахисником, і для нього підтримка "Гунди" була принциповою. Адже єдині герої фільму — тварини з ферми: корови, кури і свині. Люди тут взагалі не з'являються. Головна героїня — свиноматка Гунда в супроводі зграйки зростаючих на наших очах поросят. Кожна тварина, що з'являється на екрані, постає як унікальний індивід з індивідуальним характером, з власним способом дій, з комічними, зворушливими або драматичними рисами. Однак фінал фільму неминуче трагічний — адже за поросятами повинен приїхати фургон, який відвезе їх на бійню.

"ДС" поговорила з Віктором незадовго до української прем'єри "Гунди".

"ДС" Пане Вікторе, ви завжди хотіли бути кінематографістом?

В.К. Спочатку думав, що піду в Лісотехнічну академію.

"ДС" Чому раптом?

В.К. Хотів захищати тварин від мисливців і лісорубів. З дитинства ходив до лісу фотографувати спочатку дерева, потім птахів, потім жаб, потім змій, потім ондатр, потім білок, потім шукав водоспади, ходив якимося стежками. Після восьмого класу, в 15 років, треба було вирішити: або ти продовжуєш вчитися в школі, або йдеш у Лісотехнічну академію і далі цим шляхом. У мене був друг Сергій Іванов. Ми з ним разом, пам'ятаю, стояли на дорозі на велосипедах. Треба на наступний ранок вже вирішити: ми продовжуємо навчання або йдемо зі школи. І це була сильна боротьба, і я пам'ятаю цей момент, коли він сказав: "Ні, я все-таки піду в Лісотехнічну академію", а я сказав: "Я все-таки хочу бути кінооператором". І ми розійшлися на цьому. Ми і тепер дружимо. Він — один з кращих фотографів-анімалістів.

"ДС" До речі, я помітив, що навіть у ваших перших фільмах тварини є повноправними персонажами нарівні з людьми. А "Гунда" — це фільм тільки про тварин, людей там немає взагалі.

В.К. Я вважаю, що помилка допущена вже на перших сторінках Біблії. Там написаний жах, який не дозволяє мені перегорнути цю сторінку і читати наступну. Мовляв, спочатку Бог створив світло і тінь, твердінь, повітря, воду, рослини, тварин, а потім поставив людину всім цим керувати. І це мене ображає. Чому ми повинні керувати іншими життями, чому ми маємо таке право? Ми тільки в минулому році вбили півтора мільярда свиней. 66 млрд курей. Трильйон риб. Майже півмільярда корів. Не злічити скільки овець, кролів, індиків, качок ... Ми — машина вбивства. Ми не помітили, як це сталося. Ми в минулому столітті вбивали один одного десятками мільйонів по всіх континентах. Парадокс полягає ось у чому: ми вбиваємо один одного так багато, що, мабуть, як реакція на це наша популяція зростає так швидко. Сто років тому нас було вчетверо менше. Сто років тому тільки 10% жило в містах. Більшість людей в основному їли м'ясо раз на тиждень. А тепер — щодня. Тобто відбулися ці три непомітні події: різке збільшення нашої популяції, повна урбанізація — тепер 57% живе в містах, — і всі хочуть їсти м'ясо. Зараз середній європеєць їсть 80-90 кг м'яса на рік, американець — 100-120. Тобто ми повинні мільярди тварин вбити, заморозити, запакувати, перевезти. Розпакувати, розпиляти, приготувати. Це повна катастрофа.

"ДС" Все настільки погано?

В.К. Я знімав фільм про воду ( "Акварель" — "ДС"), і у мене на робочому столі лежали матеріали і про воду, і про тварин. Люди, які займаються водою, не знають статистику людей, які займаються тваринами. А у мене раптом виявилося на столі і те, і інше. Я порівняв дані — і жахнувся. На Землі у мільярда людей немає доступу до чистої води. І в той же час є мільярд корів. І кожна споживає мінімум у 10 разів більше води, ніж людина. І щоб її нагодувати, ми вирубуваємо ліс і робимо планету ще сушіше, оскільки ліс створює хмари. Тобто маразм. Тому моя трансформація — поступовий відхід від людини — з цим і пов'язана.

"ДС" Але ж мистецтво спочатку ставило людину в центр. Це, якщо хочете, наріжний камінь.

В.К. Всі захищають людину, мовляв, ми на вершині піраміди, тому і їмо м'ясо, природа так захотіла і т. п. А природа теж створила гриль, сковорідки, газові плити? У вас немає ні іклів, ні кігтів. Якщо зіткнуться лев і буйвол, то буйвол може вбити лева. А ми вбиваємо тварин у нереальних кількостях. І якщо люди хочуть думати, що ми на вершині еволюції, то треба не забувати, що еволюція не скінчилася, вона триває. Завтра або післязавтра з'явиться інша істота, розумніша за нас, і напевно агресивніша нас — і тоді вона з'їсть нас. Подасть наших дітей на святковий стіл. Якщо ми не одумаємося, так воно і закінчиться. Ми відрізняємося від тварин тільки тим, що ми не найрозумніші, а самі агресивні. Винаходимо тортури, концтабори, "Новачок" і "Бук". Ось чим відрізняємося. А звірі цього не роблять.

"ДС" Ви зараз живете в Берліні. По суті, ви поїхали з Росії. З чим це пов'язано?

В.К. Це має давнє коріння. Коли почалася війна в Чечні, я сказав собі: "Мені це нагадує футбольних уболівальників". Якщо живеш у Пітері, то "Зеніт" хороший, а "Спартак" поганий. А якщо живеш у Москві, то навпаки. Але це абсурд! Якби я народився в Чечні, то неодмінно воював би проти росіян. Тобто факт, що Росія воює проти чеченців, для мене був жахливий, я просто цього не розумів.

У мене в школі був один на прізвище Канаєв. І всі його штовхали, ображали: "Канай звідси". Я не був фізично сильним і не міг протистояти цій агресії, але говорив їм: "Ну добре, вам пощастило. У вас інше ім'я. Ви Петрови, Іванови. Мені пощастило, у мене аристократичне ім'я — Косаківський. Але ви ж не вирішували, яке прізвище носити. Ви не знаєте, чому народилися в родині Петрових. Просто так трапилося. Ви могли народитися в сім'ї Канаєва з такою ж вірогідністю. І тоді б вам говорили "конай звідси"". Для мене це маячня — коли люди не розуміють такої простої речі. Тому я намагався його захистити, і потім коли почалася війна, намагався сказати своїм співвітчизникам: "Що ви робите?" Але це марно. А тепер вони вирішили посваритися з вами.

"ДС" Ви з такою позицією здаєтеся в середовищі російських інтелектуалів білою вороною ...

В.К. Це зовсім катастрофа. Я ще можу зрозуміти, коли на них хтось нападає ... Для мене те, що трапилося в 2014 році, — найважче. Коли я питав моїх співвітчизників: "Як ви все це терпите, як ви можете в усьому цьому брати участь?", один мені відповів: "Ну що, клітка простора, ланцюг довгий". Раз це так, раз вони визнають це, згодні з таким устроєм держави — то тоді і керівництво буде таким, яке воно є зараз. Тому я прошу вибачення у вас, що я недостатньо герой, революціонер і не можу битися з моїм урядом. А битися доводиться навіть з близькими друзями. Коли Навальний голодував, я теж голодував, коли Сенцов голодував, я теж голодував. Мені чоловік, якого я вважав другом, подзвонив і сказав: "Ти чого за Навального заступаєшся? Про нього піклуються його американські господарі". Ось у чому біда. Люди — хороші люди — можуть мені таке сказати, не розуміючи, що вони самі собі придумують дурну відмовку від того, щоб просто бути людьми.

"ДС" Щодо ваших вибачень за недостатній героїзм зауважу, що боятися не соромно.

В.К. Мені соромно, тому що як ми могли посваритися з Україною? Як це можливо? Який більш жахливий злочин можна зробити? Я можу зрозуміти, якби ми знову посварилися з німцями. Але як ми могли зробити так, що тепер кілька поколінь українців ніколи не пробачать нас? Найстрашніше, що можна зробити. Звичайно, війна в Чечні — теж злочин, але війна з Україною — це просто неймовірно. Я не зможу ніколи це зрозуміти.

"ДС" Давайте повернемося до кіно. Один з ваших ранніх фільмів "Свято" з'явився в результаті вкрай цікавого експерименту: ви не показували своєму новонародженому сину дзеркало протягом двох років, завісили всі дзеркала в будинку. А потім показали — і зняли його знайомство зі своїм відображенням. Вийшло дуже емоційно. Питання таке: він уже в дорослому віці переглядав цей фільм?

В.К. Так. І фільм сильно на нього вплинув. І тепер я думаю, що зробив дуже правильно, що не показував йому дзеркало два роки. Тепер психологи намагаються вивчати мій метод. Вони починають думати, що я прав, що інфантилізм, який властивий нам всім, особливо останнім часом, якраз пов'язаний з тим, що ми настільки поступово усвідомлюємо свою особистість, що нам потім важко зрозуміти, в чому наша особливість, що я це я, а не хтось інший. Хвороба інфантилізму пов'язана з втратою кордонів індивідуальності. Тому все більше і більше запрошують мене виступати на наукових конференціях — недавно, наприклад, запрошували до Португалії. А спочатку мене лаяли навіть психологи. Я відбивався тим, що дзеркало — це нова річ, сотні тисяч років люди жили без дзеркала.

"ДС" Коли я дивлюся "Свято", не можу позбутися думки, що сама випадковість на вашому боці. Тому що приголомшлива історія розгортається прямо на моїх очах майже без монтажних склеювань.

В.К. Я можу знімати фільми щодня, знаю це точно. Наприклад, як я вирішив знімати "Хай живуть антиподи!"? Був в Аргентині, привіз свою ретроспективу. Люди дивилися моє кіно, а я вирішив просто покататися навколо Буенос-Айреса по бездоріжжю. Взяв машину і став ганяти колами без якогось плану. І раптом натрапив на якесь місце у води. На обриві стоїть людина і ловить рибу. І бачу: його волосінь йде вниз. І повне дзеркальне відображення. І я бачу цей кадр і думаю: "Якщо продовжити цю волосінь, що буде там, на тому боці?" Я приїхав у місто, пішов у книжковий магазин. Знайшов по атласу точні координати, і виявилося, що це Шанхай. Я подзвонив синові в Пітер: "Ти увесь час хотів у Шанхай поїхати? (У нього це мрія з дитинства) Їдь. Ти повинен знайти саме це місце". Він подзвонив звідти: "Ти мені не повіриш. Це гучна вулиця і на ній стоїть жінка, рибу продає". І я подумав: "Ось уже є кіно". Земля здебільшого зайнята водою, суші тільки 20%, і вгадати місця, де суша тут і тут — складно. Але я знайшов. У всій Європі, наприклад, тільки Іспанія — і вона припадає на Нову Зеландію. І то ж з Африкою — величезний континент, але тільки Ботсвана падає на Гаваї, а у всій величезній Росії тільки район озера Байкал має антипод на мисі Горн. У Нову Зеландію я полетів без команди, з простою камерою. Поїхав там по берегу вниз і побачив кита, що викинувся на берег. Він ще був живий. Я його зняв, потім дзвоню своєму асистенту в Німеччину: "Їдь до Іспанії, ось тобі координати". Вона мені пише через два дня: "Нічого немає, якісь камені валяються". Я сам прилетів туди. Дивлюся: дійсно, камінь. Але схожий на кита! У тій же формі, того ж розміру. І не помітити, що він схожий, неможливо. Але вона не помітила, а я — так. А коли я приїхав в Африку, то знайшов жінку, у якої раптово будинок побудований у венеціанському стилі, хоча навколо африканські злидні. Я почав цю жінку знімати — і раптом стадо слонів пройшло повз мене. Один підійшов прямо до камери. Я бачу його шкіру на весь кадр і думаю: "Навіщо мені це треба?" Але коли перелетів навколо Землі, то виявилося, що лава, що застигла на Гаваях, виглядає як шкіра слона.

Ось це до питання про випадковості, які ти не можеш прописати в сценарії, не можеш придумати. Тобто випадковості є — але їх не бачать, а я, на щастя, бачу, маю таку здатність.

"ДС" "Гунда" теж з'явилася випадково?

В.К. По суті, так. У 1997 році на Берлінале мені дали за "Середу" приз ФІПРЕССІ. Була пресконференція і мене запитали: "Якби у тебе були всі гроші світу, що б ти зняв?" — "Фільм "Трійця"". — "Релігійний?" — "Ні, не про міфологічну трійцю, а про реальну, без якої більшість людей не може обходитися. Про свиней, корів і курок". Тоді, звичайно, з мене посміялися, ніхто не сприйняв всерйоз. Мені знадобилося 20 років, щоб знайти гроші на цю картину. Я вже втратив надію і почав знімати зовсім інше кіно, комедійне про дітей в найцікавішій сім'ї музикантів. Все було добре, але потім у нас погіршилися стосунки, і довелося зупиняти фільм. І мені слід було повернути гроші, які мені дали на розробку проєкту. І я сказав своєму продюсеру: "Чи не можна замінити цей сценарій просто?". І розповів їй про "Трійцю". І вона виявилася першою, хто мені сказав: "Я не розумію, але якщо ти приїдеш і мені покажеш, можемо спробувати". На першій же фермі ми відкрили двері і побачили 20 свиноматок. І Гунда підійшла до мене сама. І я сказав продюсеру: "Дивись, як вона дивиться. Ми знайшли нашу Меріл Стріп!" Продюсер розсміялася. Але дала зелене світло.

"ДС" Як проходили зйомки?

В.К. Коли я зрозумів, що Гунда — моя людина, то вирішив, що знімаю про неї фільм. Вона через місяць повинна була народжувати. Я запитав: "Де вона буде народжувати?" Мені показали її сарай. Я задумав вибудувати такий же сарай, але з можливістю, щоб камера і люди були зовні, а мій об'єктив — всередині, і щоб об'єктив міг на 360 градусів рухатися. Продюсер ризикнула і знайшла людей, які це побудували для мене. І потім за тиждень до пологів Гунду переселили. Вона там швидко освоїлася, побудувала гніздо із сіна.

"ДС" Добре, з вами у неї був контакт, але ви ж з цілою групою. І напевно все ще ускладнилося, коли з'явилися поросята.

В.К. Головним завданням було приходити щоранку до світанку, щоб коли вона прокидалася, а я вже був там. І коли народилися діти, ми теж були присутні. Ось вони прокидаються, наприклад, в 8.00 ранку, а ми приходимо в 4.00 і чекаємо. Щоб вони, прокинувшись, відразу бачили нас. Так що вони вже сприймали нас як звичну частину світу. Тільки коли вони вкладалися спати, ми їхали в готель. Звичайно, "Гунда" для мене був щасливим фільмом.

"ДС" Чому?

В.К. Тому що люди змінювалися. Моя група, коли ввечері приїжджала в готель, помічаю — вони один за іншим дивляться в меню: "А чи немає у вас чогось вегетаріанського?" Дивовижне перетворення. Але, звичайно, заворожувало спостереження над нашими персонажами. Як поросята здатні жартувати один над одним, співчувати один одному. Я зняв дуже мало. У мене з дитинства, коли було мало плівки, склався такий рефлекс: якщо я запустив камеру, значить, це важливо. У тих же "Бєлових" не було багато плівки, що означало, що будь-яка зйомка важлива. "Гунда" триває півтори години, а зняв я всього шість годин.

"ДС" З урахуванням того, що для середнього документального фільму знімають десятки, якщо не сотні годин матеріалу, це дивно мало.

В.К. Тому що у мене така дисципліна. Я не міг дати все в кадр, тому що люди не дивляться довгі фільми. Я б міг і шість годин зробити цілком. Без голосу, без пояснень. Ніхто не вірив і в півтори години, поки не стався перший показ. Тим більше чорно-білий фільм — складно переконати людей. Всі боялися. Але я зробив для дистриб'юторів і продюсерів показ: розділив екран навпіл. На одній стороні чорно-біла картинка, на інший — ті ж кадри в кольорі. І запитав: "На яку сторону ви дивилися?" — "О, ти маєш рацію, на чорно-білу!" — "Знаєте, чому? Тому що на кольоровій ви бачите милих поросят. А на чорно-білій у кожного з них ви бачите очі. Відразу. Ви бачите, що кожен з них прекрасний і особливий". Тобто якщо у нас є душа, то точно не можна не помітити, що і у них вона є.

"ДС" Фільм закінчується для поросят трагічно: їх забирає м'ясник. А як склалася доля Гунди?

В.К. Коли про неї стали писати всі газети світу, журналісти стали прилітати і шукати цю ферму — господиня ферми сказала: "Вона така знаменита, її не можна вбити!" Я регулярно її відвідую. Можу навіть пропустити фестиваль або прем'єру, тому що у мене запланована зустріч з Гундою. До речі, я ж хотів назвати фільм "Мої вибачення". Тому що розумів, що не можу змінити людей, і я вибачаюся перед тваринами.

"ДС" Люди горді ... Вже ось і на Марс зібралися.

ВК. Я бажаю Ілону Маску не брати і не привозити на Марс нічого, крім однієї речі — емпатії. Якщо ми полетимо туди без емпатії, без співчуття до інших, то ми і Марс знищимо, як знищуємо Землю.