Вадим Денисенко: Перехід на латиницю — красива фішка, яка може створити великі проблеми

"ДС" Секретар РНБО Олексій Данілов вважає, що Україні доцільно позбавитися від кириличної абетки і перейти на латиницю. Яка мета такої ініціативи та чи може бути від неї користь?

В.Д. Ця ідея не нова і періодично виникає в нашому суспільстві, починаючи ще з 1990-х років. Насправді це більше мінус, ніж плюс, хоча на перший погляд може здатися, що в цьому є позитив у контексті дистанціювання від "русского мира". Але, відриваючись від нього, ми можемо вбити частину українського світу або двомовного світу України. Такі речі можна вводити лише за умови великого консенсусу в суспільстві — коли більша частина населення готова це підтримати.

Нинішня влада навряд чи зможе таку ідею довести до завершення. Замість цього вона може стати новим великим подразником і призвести до ще одного розколу всередині країни, посиливши вже існуючі внутрішні проблеми.

"ДС" Як про приклад переходу на латиницю у нас говорять про Туреччину. Чи коректно порівнювати наші ситуації та контекст? Як щодо інших країн, які перейшли на латиницю?

В.Д. Дійсно, за часів Кемаля Ататюрка Туреччина за два місяці перейшла з арабського алфавіту на латиницю. Але на момент цього переходу дуже мала кількість населення у них була грамотною. Це спрощувало ситуацію, тим більше реформа проводилася під гаслом "відходу від дикості" і будівництва нової імперії. У нас запиту на подібну реформу в суспільстві немає.

Якщо ж ми говоримо про можливий перехід казахів на латиницю, то навіть Назарбаєв побоявся робити такі зміни відкрито і досить швидко. Якщо згадати Азербайджан у тому ж контексті, то для нього зіграла роль війна за Карабах у 1990-х роках, коли азербайджанці, розуміючи, що їх війна з Вірменією — де-факто конфлікт з Росією, природньо сприйняли алфавітне відмежування від кирилиці. А з іншого боку — це фактор Туреччини, як головного союзника і надії Азербайджану.

Можемо ще згадати Сербію, яка сьогодні має два алфавіти. Зокрема, в Бєлграді виходять газети як латиницею, так і кирилицею. Це достатньо унікальний момент, але не треба забувати, що серби так чи інакше були до цього підготовлені, тому що навколо паралельно існувало два алфавіти протягом багатьох років. Крім того, не було великих коливань щодо абетки — в їхньому суспільстві той, хто бажає читати більш націоналістичну пресу, вибирає видання з кирилицею, а хто хоче більш проєвропейську пресу — читає на латиниці, і нічого страшного не відбувається.

"ДС" Які можуть бути наслідки рішення про перехід на латиницю?

В.Д. Міркуючи, чи варто це робити сьогодні у нас зараз, думаю, що це обов'язково призведе до серйозних внутрішніх конфліктів, тому що маємо доволі розхлябане інформаційне середовище. Крім того, виникне проблема для старшого покоління, яке не готове до цього. До того ж, навряд чи цей перехід справді призведе до великого та обвального відриву від "русского мира".

Якби у мене спитали, що на даний час важливіше, перехід на латиницю чи підтримка ПЦУ, я б вибрав допомогу нашій церкві. А якщо б мене спитали, що краще — витратити 5 млрд на організацію у нас Олімпіади чи на розбудову української армії, я безумовно вибрав би армію. Перехід на латиницю, насправді, є красивою фішкою, яка здається легкою темою, але може створити великі проблеми і до якої, водночас, треба підходити дуже поступово і толерантно.

"ДС" Якщо припустити, що відповідне рішення таки ухвалять — що потрібно буде зробити для переходу і скільки часу це потребуватиме?

В.Д. Має пройти одне покоління, аби суспільство прийняло таку новацію і адаптувалося до неї. Але якщо вже ми вирішили туди йти, треба це робити протягом не двох місяців, а поступовими кроками, скажімо, за 25 років.

Спочатку — створення українського правопису на латиниці, дублювання всієї інформації двома мовами, запуск декількох пробних сайтів, можливо за державний кошт, де все буде тільки на латиниці. Далі — моніторинг сприйняття суспільством і інші підготовчі дії Це довгий процес, адже в суспільстві, де 100% населення грамотне, неможливо робити так, як століття тому зробили в Туреччині.

"ДС" Окрім переходу на латиницю Олексій Данілов зачепив ще й тему вивчення англійської в Україні: мовляв, всі мають знати мову міжнародного спілкування. Наскільки потрібне знання англійської абсолютно всім українцям?

В.Д. Треба пам'ятати: ідея про те, що всі мають знати англійську мову, існує з 1990-х років, і вона варта всебічної підтримки. Є тільки одна проблема: англійська мова — лише додаток до знань та умінь. Уявімо ситуацію, що завтра ще 10 млн українців починають говорити англійською. Але в результаті ми не отримаємо нічого, бо немає відповідної кількості робочих місць, де обов'язково потрібна англійська. Тому цим людям на сьогодні англійська мова потрібна так само, як давньогрецька або латинська. Максимум, що вони зможуть — дивитися іноземні фільми в оригіналі.

"ДС" Є приклади країн, які отримали переваги саме за рахунок повсюдного вивчення англійської?

В.Д. У країнах, які пішли цим шляхом, англійська мова стала інструментом для розвитку економіки і суспільства. Кращими прикладами є Ізраїль та Швеція, які прийняли доктрину, що всі володіють англійською мовою в обов'язковому порядку для того, щоб створювати додаткові робочі місця і кращі умови інтеграції з економіками США і Євросоюзу. І відповідно йде створення додаткового прибутку країни за рахунок англомовності населення.

"ДС" Чи готові ми до справді високого рівня володіння англійською?

В.Д. Про вивчення англійської як частини великого плану, на зразок того, як у Швеції або Ізраїлі, у нас ніхто не говорить. Розмови йдуть лише про те, щоб в усіх була можливість вивчити англійську мову набагато краще. Треба зазначити, що у нас шкільна освіта до цього не готова. Уявити, що стали читати предмети англійською мовою хоча б у 20% шкіл України, я не можу.

Але навіть, якщо ми уявимо ситуацію, що так буде — що ми будемо мати хоча б через 5-6 років, якщо не побудуємо зв'язку для інтеграції в англомовний світ? Отримаємо тільки виїзд ще 2-3 млн українців за кордон, де їм буде легше адаптуватися за рахунок знання мови. Не треба ставити віз попереду коня, натомість треба просувати кілька процесів паралельно, тобто вивчення мови та тіснішу економічну інтеграцію з США та ЄС, тоді вивчення англійської справді буде мати позитивний ефект. Якщо ми цього не зробимо, будемо мати плюс декілька мільйонів трудових мігрантів.