• USD 41.7
  • EUR 43.3
  • GBP 51.8
Спецпроєкти

В´ячеслав Мішалов: Металургія нічим не відрізняється від приготування супу, головне — зробити якісно за технологією

Співвласник підприємства "Дніпропрес Сталь" В´ячеслав Мішалов про глобальні тенденції в металургії, перспективи українських виробників, автоматизацію, ключові показники бізнесу та найкращу ознаку економічного прогресу 

В´ячеслав Мішалов
В´ячеслав Мішалов
Реклама на dsnews.ua

"Світ лихоманить… Інвестори побоюються вкладатися в металургію"

— Як ми знаємо, металургія у світі та Європі переживає не найкращі часи. Українська металургія і поготів, але ви продаєте спеціалізовану, а саме нержавіючу сталь. Пане В´ячеславе, які ринки збуту у Ваших заводів, чи довге логістичне плече? І наскільки вдається забезпечувати прибуток у цьому сегменті в сучасних умовах?

— Ми займаємося виробництвом нержавійки і вище. Кілька слів про специфіку ринку. Якщо взяти піраміду сталей, то внизу знаходиться чавун, проста сталь, вгорі — щось на кшталт титану, і, нарешті, якась цирконієва лігатура. А нержавійка — це невеликий пласт, над яким є ще кілька, які називаються "спеціальні сталі і сплави". І якщо світовий ринок звичайної сталі вимірюється в сотнях мільйонів тонн, то ринок нержавійки — в десятках мільйонів тонн.

Глобальний ринок нержавіючої сталі за застовуванням

Загальна ситуація на ринках напружена. Світ лихоманить з політичних, економічних і військових причин, а це завжди погано позначається на інвесторах, які побоюються вкладатися в розвиток і модернізацію, бо великі інвестиції в металургію мають довгий термін окупності.

А якщо говорити про український ринок, то це диво, що заводи хоч якось працюють. Зберегти кістяк людей, технологію та відносини з клієнтами — надлюдське завдання у поточних умовах. Але з погляду прибутковості у нас і загалом українського ринку фіксується падіння щонайменше удвічі порівняно з тим, що мало б бути. Це означає, що великі індустріальні підприємства з часом відчують негативні наслідки невиконаних повноцінних модернізацій, бо такі виробництва потребують безупинного удосконалення (наприклад, за умови великої модернізації, кожні п´ять-десять років майже повністю оновлюються прокатні стани).

Реклама на dsnews.ua

Нарешті, варто відзначити важку логістику: сусіди так поводяться з українськими вантажами і товарами, ніби нікого не хвилює обороноздатність країни, на яку напав агресор. Нема противника страшнішого, ніж союзник ідіот.

— Я так розумію, що ви передусім працюєте на експорт. А скільки відсотків продаєте в Україні?

— У нас є клієнти в Україні, які купують, переробляють і потім експортують нашу сталь, а частка тих клієнтів, які роблять з неї щось в Україні і продають на внутрішній ринок, не перевищує 10%, і це погано.

— Зрозуміло, додана вартість генерується за кордоном…

— Звичайно, з одного боку, плюс, що в Україну заходить валютна виручка, але з другого — погано, що в нас не залишилося конкурентів в індустрії на внутрішньому ринку. Просто ринок стиснувся, його майже не лишилося…

— Які у вас основні експортні ринки збуту сталі? Європа?

— Європа, майже тільки Європа. У нас лише кілька разів вдалось продати за океан — в Америку і за Ла-Манш — у Велику Британію…

"Автоматизація виробництва обов'язково буде. Питання — чиїм коштом"

— А що з машинобудуванням?

— Ми розуміємо, що кількість заявок і замовлень на наступний рік в Україні більший, ніж ми можемо виробити. І наш головний виклик — це не обладнання, не оборотні кошти, а люди, пошук фахівців. Адже в добі 24 години, і людям потрібен час на відновлення, відпочинок і сім´ю, бо інакше буде більше браку, а брак — це великі збитки. Сьогодні пошук верстальника — це подія, про яку знає увесь завод!

— До речі, зараз у світі тренд на автоматизацію. Я так розумію, що на капіталомістких підприємствах він впирається у нові технології. На Вашу думку, наскільки дорого було б автоматизуватися українському металургійному сектору, щоб кількість людей, яка потрібна для виробництва, відповідала обмеженій пропозиції фахівців на ринку праці?

— Я особисто бачив металургійний завод повного циклу з виробництвом кілька мільйонів тонн на рік, у якого весь штат (включно з адміністрацією) був менш як 100 осіб. Він розташований в Італії і належить найбільшій у світі компанії з виробництва металургійного та спецобладнання Danieli. Зрозуміло, що таким чином компанія, яка перебуває на технологічний передовій, показує свої досягнення. 

Але відповідь: так, неминуче [буде автоматизація]. Питання тільки, коли, наскільки і чиїм коштом… Останнє питання — ключове. Наприклад, я з заводу за всю війну не виплатив жодної гривні дивідендів, навпаки, гроші, зароблені в інших бізнесах, привношу в розвиток заводу, щоб не зупинятися і продовжувати необхідну модернізацію.

"Українські виробники зможуть підтримувати необхідну якість, щоб продавати свій товар"

— Отже, Ви вірите в майбутнє української металургії загалом і свого бізнесу зокрема. Світові аналітики прогнозують щорічне зростання ринку спеціалізованої сталі майже на 3% у грошах за період до 2031 р. Як ви збираєтеся скористатися цим трендом? На що робите ставку? На розширення попиту за кордоном або все-таки на те, що закінчиться війна і буде легше постачати і працювати з тими клієнтами, які вже є?

— Передусім ми робимо ставку на роботу із собівартістю і якістю — це такі два показники, які ми покращуємо останні 13 років. І цей процес нескінченний. Утім, наше виробництво на фоні всього ринку спеціальних сталей настільки дрібне, що зростання чи падіння цього ринку на 3% нас не зачіпає. Ми виграємо за рахунок якості і за рахунок ціни, бо це дуже еластичний ринок, і кожен відсоток ціни впливає на ухвалення рішень з боку покупців.

— Пропоную в цьому контексті поговорити про майбутнє зеленої металургії. Зазвичай у ЗМІ так називають передусім виробництво сталі електродуговим способом. Але можна дивитися на тему із погляду циркуляційної економіки: нержавіюча сталь вважається зеленою, бо може перероблятися. Які переваги ви як виробник такої продукції бачите в тренді на зелену металургію? 

— Так, наше виробництво зелене, ми маємо відповідні сертифікати. Що ж до нержавіючої сталі, то вона справді не розсипається від корозії, тому її можна переплавляти нескінченну кількість разів. Це базова річ. А якщо казати про бізнес, то справді був час, коли низка європейських клієнтів ніби збожеволіли, сказавши, що тепер хочуть тільки зелену сталь. Їм, звичайно ж, надали сертифікати, а потім виставили й нову ціну. Тепер близько 95% клієнтів знову купують незелену сталь…

Таке розуміння, наприклад, прийшло до європейських автовиробників. Ці компанії повісили собі купу реклами про те, які вони зелені, а клієнт проголосував гаманцем за китайські автомобілі, які дешевші… Сьогодні в Європі намічається велика виробнича і промислова криза.

— Утім, за нещодавніми підрахунками, європейські держави виділили €14,6 млрд на підтримку декарбонізації своєї металургійної галузі і це лише у формі грантів. Зрозуміло, що Україна зараз не може так фінансувати галузь. А тут європейці ще збираються запровадити транскордонний тариф на викиди вуглецю CBAM. Чи, можливо, для наших виробників його все-таки відкладуть, як Ви прогнозуєте?

— Я думаю, що це питання навіть не на порядку денному, бо сьогодні в України є набагато важливіші завдання. Благо, на європейському ринку світ клином не зійшовся. Є чимало інших ринків, що розвиваються. Узагалі кожна друга тонна сталі, вироблена в усьому світі, споживається в Китаї.

І я сподіваюся, що українські виробники зможуть підтримувати необхідну якість, щоб продавати свій товар, наприклад, від залізорудників. Приміром, Полтавський ГЗК виробляє сучасні спеціальні окатки . Я впевнений, що з'явиться в Україні й технологія відновленого заліза — це буде крок у бік зеленої сталі. А так все зрозуміло. Має закінчитися війна, і держава думати, не з якого боку ще вкусити виробників, а як допомогти, що ми швидше розвивалися, ставали сильнішими, виробляли більше, наймали людей і платили зарплат.

— Давайте докладніше поговоримо й про машинобудування. Я переглянув останні дані платіжного балансу України. Так, серед великих статей українського експорту є "Машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання" — $2,3 млрд за три квартали 2024 р. Однак імпорт за цією ж статтею більш як учетверо вищий — понад $10,4 млрд. Зрозуміло, що Україна потребує виробників такої складної продукції. І в цьому контексті я б хотів би Вас розпитати про сегмент промислових пресів і насосів, які випускаються на Вашому заводі. Це доволі специфічна продукція, про яку мало говорять. Які маєте ринки збуту, наскільки важко працювати у цьому сегменті?

— Це шалено важкий ринок. Адже багато виробників в Україні закрилися через втрату великої кількості промислових підприємств, які були базовими клієнтами для цих виробництв. Так, є винятки, компанії, які релокувалися на західну Україну і сьогодні виробляють фантастичні речі. Але їх ми можемо перерахувати на пальцях двох рук. І для такої країни, як Україна, з тим технологічним потенціалом і такою кількістю політехів, ми експортуємо вкрай мало. Для розуміння, Німеччина експортує продукції машинобудування на 1 трлн євро. Величезна кількість. А ми говоримо про $2–3 млрд. Це великі гроші для будь-якої окремо взятої людини або компанії, але для країни це взагалі мізер. Ця як, наприклад, будівництво одного заводу на рік. Уявіть, що вся Україна експортує один завод… І знову-таки, навіть під час війни, Ви кажете, що в чотири рази більше заїхало. Можу сказати про нас, ми купили обладнання, без якого не можемо, але в нас немає сьогодні проблеми з продажами, бо в Україні залишилося дуже мало виробників.

— Продукцію машинобудування ви продаєте в Україні, а чи поставляєте ще й на експорт?

— Так, поставляємо, але нюанс у тому, що машинобудування, особливо те, яким займаємося ми, несерійне. До кожного клієнта потрібен індивідуальний підхід. І під час війни просто мораль не дозволяє відмовити комусь в Україні. Але при цьому у нас брак людей, немає броні, проблеми з електрикою, іноді працівники не можуть дістатися на роботу. І є проблеми, пов´язані з українською бюрократією. Наприклад, щоб замовити якесь нове обладнання з терміном постачання понад 180 днів, треба пройти сім кіл пекла заради узгодження контракту Міністерством економіки. Навіщо Мінекономіки знати, що ми хочемо купити собі новий верстат за кілька сотень тисяч євро? Часом історія доходить до абсурду. Спершу треба зібрати пачку паперів, документи, подати це в міністерство, а якщо воно вчасно не дало відповідь, то банк починає нараховувати штрафні санкції за кожен день, коли ще немає погодження на придбання обладнання. А це 0,5% вартості контракту на день! У мене загальна сума таких сплачених штрафів вже 50 тис. євро…

— Виходить, треба доводити, що насправді маєте потребу в обладнанні, а не намагаєтеся в такий спосіб вивести гроші з країни?

— Так. Але ж у промислового обладнання лише термін виробництва починається від дев'яти місяців. Хто ж буде гроші виганяти з країни таким чином, ще й у час криптовалют… Ну й завжди можна "довести" зворотне: набрати в Google "хочу купити щось", знайти в наявності — і сказати: а чому це ви не замовили ось це з меншим на шість днів терміном виробництва…

"Зараз потрібна дерегуляція, щоб зберегти кістяки бізнесу…  І щоб потім було з ким працювати"

— Я знаю, що ви особисто користуєтеся багатьма речами українського виробництва — від екіпірування до меблів. На які галузі, на Вашу думку, Україні потрібно зробити ставку, де в нас конкурента перевага?

— Україна має фантастичну можливість розвивати переробку в сільському господарстві, є хороша земля, отже, замість експортувати продукцію в чистому вигляді, варто побудувати хоча б перший другий і третій переділ.

Друга перспективна галузь — це енергетика: в Україні є річки, атомні електростанції, багато газу, торфу та інших ресурсів, які можна використовувати для виробництва електроенергії. Приватники могли б будувати станції вздовж західних кордонів, треба дати їм можливість, нехай продають, а держава могла б побудувати хаби-переходи…

— Про збільшення переробки наведу цитату з одного із Ваших блогів: "У нас замість експорту сировини треба зробити експортні мита і тим самим стимулювати внутрішню переробку". Актуально?

— Не під час війни. Зараз, навпаки, треба все відпустити, дерегулювати, дати можливість зберегти кістяки бізнесу…  Якщо б ми започаткували виробничий бізнес, то до моменту, коли вийдемо в нуль, мине два-три роки (і це якщо в нас усе буде виходити). Тому, щоб потім було з ким працювати, сьогодні треба прибрати руки від бізнесу. А він, навіть великий, сьогодні стогне. І найголовніше — пропав у людей бізнес-настрій, всі хочуть бути чиновниками…

А в Україні й так забагато чиновників, які приділяють занадто пильну увагу будь-якому бізнесу. Так не повинно бути, особливо під час війни. А після війни будуть найважчі роки: розруха, відсутність інфраструктури, нестача працівників, величезна кількість військових з важкими пораненнями, яких треба реабілітувати і перенавчати. Усе це винесе на собі бізнес, який створює додану вартість.

"Будь-якому інвестору бажано мати уявлення про технологічний процес"

— Пропоную поговорити про бізнес-мислення. Одні радять, що треба спочатку вивчитися, добре розібратися в певній темі, а вже потім починати бізнес у відповідній галузі. Інші ж кажуть: я підприємець і маю одразу схопити вигідну пропозицію, зайти у привабливу нішу, а потім вже навчуся потрібному. Так виглядає, що Вячеслав Мішалов об´єднав обидва ці підходи: спочатку купив Дніпропрес, а потім пішов здобувати профільну освіту. Отже, наскільки навчання важливе і допомагає в бізнесі? На якому місці Ви би поставили знання галузі?

— Важливі базові знання, щоб можна було спрощувати будь-яке завдання, розуміти процеси і що тобі говорять. Якщо казати простою мовою, то металургія насправді нічим не відрізняється від приготування чогось у каструлі. Ось усе те саме, готуєш на воді, бульйоні чи молоці — це все основи: коли, як, якої температури, скільки варити. У металургійному цеху та на кухонній плиті відбувається дуже схожий за своєю логікою процес. І під час навчання його треба зрозуміти: що з чим і як зв'язується…

Отже, бажано будь-якому інвестору мати базове уявлення про технологічний процес, знати причинно-наслідкові зв'язки, щоб розуміти, де може бути проблема з якістю і як шукати шлях до найнижчої собівартості. Адже, як я уже наголошував, якість і собівартість — це основні стовпи успішного бізнесу. Для успіху недостатньо хорошої собівартості, але поганої якості, або, навпаки, хорошої якості за високої ціни.

"Гроші виводять тому, що не довіряють… Люди голосують ногами і гаманцем"

— Утім, успішність бізнесу визначається й тим, наскільки сприятливим є середовище. Цю тему ми вже неодноразово зачіпали. Ви вже сказали, що під час війни потрібно максимально спросити бюрократію і дерегулювати економічну діяльність. Що можна покращити ще?

— Під час війни має бути абсолютна амністія на капітал для будь-якого громадянина, який хоче побудувати щось в Україні. Це краще ніж гроші підуть в тінь або за кордон у криптовалюті. Зробіть так, щоб люди хотіли витратити гроші в Україні. Тобто коли говорить, що з України вивели якусь кількість грошей і які всі негідники, то чому ніхто не поставив запитання, що, можливо, щось з Україною зробили не так, що люди хочуть вивести гроші.

— Завжди є низькоподаткові гавані…

— Гроші виводять тому, що не довіряють. Питання не в податках. Давайте подивимося на країни з високим оподаткуванням. Зі США, як правило, не виводять гроші (хоча, звісно, в Ірландії є дочірні підприємства американських компаній). Найкраще голосування — це коли люди голосують ногами і гаманцем. От коли люди їхатимуть в Україну і коли інвестуватимуть в Україну — це справді буде найкращий показник економічного прогресу.

    Реклама на dsnews.ua