Україна не має себе поводити, як ображена на ЄС дитина через Путіна — інтерв'ю з Сергієм Даниленком

"ДС" На саміті ЄС, що пройшов минулого тижня, лідери євроспільноти відкинули пропозицію Франції та Німеччини провести переговори з Володимиром Путіним. Але канцлер Німеччини Ангела Меркель продовжує наполягати на необхідності дати нову якість діалогу з Кремлем. Як приклад наводиться зустріч з Путіним Джо Байдена в Швейцарії. Які головні завдання хоче вирішити Меркель за допомогою цієї ініціативи?

С.Д. Є внутрішньонімецька проблематика, виникають питання німецького бізнесу, Меркель не може це ігнорувати. Байден аргументував свої дії захистом національних інтересів, так і Меркель захищає національні інтереси. Є символічний, але дуже важливий момент, повʼязаний із зустріччю в Женеві, він полягає в тому, що Європейський Союз хоче бути рівноправним партнером зі Сполученими Штатами та прагне відновити симетричну взаємодію, і в той же час Байден першим проявив ініціативу і зустрівся з Путіним. 

Тобто, Сполучені Штати випередили Європу, а в євроатлантичній спільноті є внутрішня конкуренція. У Німеччини теж є своє ставлення до цього, там політики явно задавались питанням, як могло статися, що президент США зустрівся із Путіним раніше за європейських очільників, чиї держави знаходяться на одному континенті з Росією та мають з нею достатньо тісні економічні зв'язки. Побачимо, якою буде динаміка схожих заяв найближчим часом.

"ДС" Меркель в її прагненні налагодження діалогу з Путіним підтримує Еммануель Макрон. У чому полягає його головний інтерес?

С.Д. У взаємовідносинах в Європейському Союзі не треба забувати про питання негласної боротьби за лідерство Франції та Німеччини. Звісно, об'єднання має спільні органи влади в Брюсселі, але все ж ЄС — не єдина держава та територія. Все вказує на те, що амбітний і політично перспективний французький президент хоче перехопити ініціативу лідерства в ЄС на фоні припинення політичної кар'єри Меркель. Хай не в економічній, так в політичній, культурній, гуманітарній сфері, це безсумнівно. Окрім того, для нього це і питання франкофонії та просування давньої "французької ідеї".

"ДС" Категорично проти пропозиції Берліна і Парижа виступила "Нова Європа", тобто країни Балтії, Польща, до них приєдналася Румунія. У що це виллється і чи відбудеться на наших очах розкол в ЄС через питання, як будувати в майбутньому відносини з Росією?

С.Д. Проблема різниці в позиціях "Старої" та "Нової" Європи абсолютно не нова. Держави "Старого ЄС" розуміють, що країни Східної та Центральної Європи ніколи не підтримають "діалогічні" ініціативи щодо Росії. Це своєрідний водорозділ, адже ясно, що німцям і французам так не "пече" Росія, як литовцям та іншим країнам Балтії, або Польщі.

Проте про розкол в жодному разі не йдеться, це зміна політики. Спочатку всі рухалися до так званого "спільного простору", далі була ідея "Європи різних швидкостей". Тепер йдеться про формування субрегіональних союзів у Центральній та Східній Європі, наприклад, Польщі та країн Балтії та деяких інших, так званого Міжмор'я.

"ДС" Як незгода в ЄС стосовно Путіна впливає на нас, чи можемо ми якось скористатися з неї?

С.Д. Ми маємо сказати європейцям: "поки ви там говорите між собою про відносини з Москвою, допоможіть нам посилити свою боєздатність та покращити стратегічну інфраструктуру", а не забороняти великим країнам спілкуватися з Росією. Окрім того, ця ситуація дає нам шанс отримати інвестиції на великі інфраструктурні проекти всередині України. Наприклад, можна згадати так і недобудований трубопровід Одеса – Плоцьк – Гданськ. Завершення цього проекту — великий позитив для нас. Якщо росіяни Nord Stream 2 тягнуть, то чому ми до Гданська свій трубопровід "Одеса-Броди" не можемо нарешті довести? Все це підштовхує Україну до тіснішої інтеграції з поляками, вище я вже згадував про Міжмор'я.

Тому для нас в намаганні "локомотивів" ЄС зблизитися з Кремлем немає трагедії. А рішення саміту щодо Путіна показує, що держави "Нової Європи" залишаються колективним адвокатом України. Не з великої любові до нас, а з огляду на російську загрозу. Україна має скористатися цим і повернутися до реалізації забутих, але донині перспективних проектів. Підкреслю, що в даній європейській колізії не йдеться про те, що нас зраджують. Проте нам не можна виглядати такими собі хлопчиками для биття, маємо бути сильними і в цій ситуації не поводити себе, як ображена дитина. Така позиція неприйнятна для України.

"ДС" Яку роль в цьому розколі може зіграти Британія, давня соратниця Польщі та країн Балтії, у якій після виходу з ЄС стало набагато більше простору для маневрів?

С.Д. Тепер британці будуть гнучкішими не тільки у питанні стосунків з Україною, а й у побудові двосторонніх відносин з кожною державою. Британія готова підтримати своїх давніх союзників.

До речі, ситуація з атакою на британський есмінець біля Криму показує, наскільки у Британії стало більше простору для дій. Тепер Росії ще не раз нагадають про Кримську війну і її наслідки для імперії. Британці сміливо заходять в Чорне море, беруть участь у навчаннях НАТО. Вільніше Лондон діє і у допомозі Україні з розбудовою нашого флоту, який буде діяти у Чорному та Азовському морі.

"ДС" Німеччина і Франція та інші країни, які були б не проти взяти курс на зближення з Путіним могли б це робити на двосторонній основі. Чому ініціаторам нового формату стосунків з Росією так важливо протиснути саме загальноєвропейський консенсус у цьому питанні?

С.Д. Справа у боротьбі за лідерство в ЄС, про що ми вже говорили. Думаю, ці спроби на загальноєвропейському рівні будуть малоефективні. Неможливо переконати Балтію, Польщу, Румунію, навіть Болгарію, яка у двох світових війнах виступала не на стороні Росії, та деякі інші країни, віднестися прихильно до таких намагань. Подолати супротив "Нової Європи" на фоні перетворення Білорусії на російський плацдарм, згортання демократичних свобод у Росії видається неможливим.