Чи загрожує Україні принцип неподільності безпеки, про який говорить Росія — інтерв’ю з Петром Бурковським

"ДС" Отримавши відмову на переважну більшість своїх вимог до США та НАТО, Росія знову згадала принцип неподільності безпеки, тобто неможливість зміцнення обороноздатності одних країн за рахунок інших. Чого Кремль може спробувати домогтися, педалюючи цю тему?

П.Б. Нічого, це теза абсолютно для внутрішнього користування. Кремль порушив цю тему ще у 2008 році, коли напав на Грузію, і ніхто не захотів розбиратися, що там було насправді у південній Осетії. В 2014 році із загарбанням Криму, війною на Донбасі, спробою заколотів у Одесі і Харкові, заявою про те, що східні області України є насправді "Новоросією", Росія відкрито відкинула цей принцип. На це досить довго закривали очі у Європі. Росію звинувачували у порушенні міжнародного права, але при цьому ніхто не закликав виключити РФ з ОБСЄ.

"ДС" У відповіді США на російські вимоги зазначено, що згаданий принцип фігурує в установчих документах ОБСЄ. Де саме та в якому контексті він згадується?

П.Б. Йдеться про заключний акт Гельсінських угод, під яким СРСР підписався ще у 1975 році. Там говориться про те, що кордони є незмінними у Європі, сторони збираються поважати суверенітет та безпеку одна одної. Якщо у якоїсь зі сторін виникають застереження про порушення балансу з боку іншої сторони, то ці питання відкрито озвучуються і обговорюються. Тобто у Європі всі взаємні проблеми мають вирішуватися шляхом переговорів.

Нагадаю, що 1975 рік, коли був укладений акт — це розпал Холодної війни, 2 роки після Війни Судного дня — воєнного конфлікту, де Радянський Союз підтримував Сирію і Єгипет, а США — Ізраїль. Тоді велися прямі переговори між США і СРСР, в яких Радянський Союз погрожував, що у разі ймовірності поразки сирійського режиму Хафеза Асада вони вступлять у цю війну безпосередньо на боці Сирії. Тобто тоді був момент високого міжнародного політичного напруження.

Тим не менше, в такій обстановці вдалося досягти домовленостей, що у Європі війни не може бути. США та інші західні країни при цьому визнали вплив СРСР на прорадянський блок країн, а СРСР заявив про готовність поважати права країн, які знаходяться під егідою НАТО, а також нейтральних Австрії, Швеції та Фінляндії.

"ДС" Наскільки принцип неподільності безпеки є важливим у системі міжнародних безпекових гарантій? Обов’язковим до виконання? Наведіть, будь ласка, приклади порушення цього принципу. Скажімо, чи можна трактувати як порушення розширення НАТО на схід?

П.Б. Тут є кілька поглядів, в залежності від політичних шкіл. Я швидше притримуюсь думки, що міжнародне право — це питання традицій і звичаїв, і за своєю природою не може бути обов’язковим. Адже воно не має сили, яка може примусити його до виконання. Є певні домовленості, які існують певний проміжок часу, допоки вони вигідні більшості сторін.

Після 2014 року стало зрозуміло, що Росія не збирається дотримуватися міжнародного права в частині, в якій вона бачить загрозу своїм інтересам, тому буде досягати своєї мети в тому числі й збройним шляхом. Тобто цей принцип, насправді, нікого ні до чого не зобов’язує. Таким чином, це лише питання доброї волі сторін.

Принцип неподільності безпеки не є універсальним, він стосується тільки країн Європи. Можна згадати про його порушення при розпаді Югославії, коли громадянська війна переросла у міждержавний конфлікт. Але тут була єдина держава, яка розпалася, що призвело до зовнішнього конфлікту між державами, які утворилися з частин колишньої Югославії. І тут зовнішнього втручання на початку конфлікту не було. Лише у 1999 році сили НАТО атакували Сербію, щоб припинити з її боку етнічні чистки, і завдяки цьому вдалося відвернути на Балканах гуманітарну катастрофу. Тому можна впевнено говорити, що міждержавної війни у Європи з 1945 по 2014 рік не було. Допоки її не почала Росія, напавши на Україну.

Стосовно НАТО є дуже простий приклад. З 1992 по 2000 рік президентом США був Білл Клінтон, в якого сформувалися особливі стосунки з Борисом Єльциним. В 2001 році вийшла книга спогадів Річарда Холбрука, друга Клінтона, який був його найближчим радником у питаннях колишнього СРСР і Росії. В одному з епізодів він описує, як Польща вступила в НАТО. Цей момент важливий з точки зору вимоги Росії про відведення військ НАТО до позицій 1997 року.

Так от, в серпні 1993 року Єльцин був з державним візитом у Варшаві, по завершенню якого повідомив пресу, що Росія не заперечує проти вступу Польщі до НАТО. Це довело до ступору московських високопосадовців, які вели переговори з американцями. В Росії після цього намагалися говорити, що це особиста думка Єльцина, але він був президентом Росії і це не могло бути його особистою думкою. Це до того, що росіяни кажуть про те, що їм там обіцяли нерозширення НАТО на схід. Рішення Єльцина виникло після особистої розмови з тодішнім президентом Польщі Лехом Валенсою, який заявив, що для посилення своєї безпеки у поляків є два виходи — вступ до НАТО або створення оборонного союзу з Україною. Відповідно, тоді ні про яке порушення принципу неподільності безпеки не йшлося.

"ДС" Чи зачіпає неподільність безпеки безпосередньо Україну, адже в Кремлі стверджують, що Київ зміцнює власну безпеку за рахунок створення небезпеки для Москви? Що можуть відповісти на це наші західні партнери? Чи можливий компроміс, і в якому вигляді?

П.Б. Якщо питання до нас, можна відповісти, що у 2010 році були прийняті зміни до закону про основи зовнішньої політики і національної безпеки, де ми проголосили про свій позаблоковий статус, у нас була угода про дружбу і співробітництво з РФ, підписана у 1997 році. Тим не менше, у січні 2014 го російські спецслужби втручаються на боці Януковича в події на Майдані, а в лютому Росія починає окупацію Криму з очевидним порушенням усіх міждержавних угод. При цьому усім абсолютно очевидно, що ми жодним чином не загрожували Росії і змушені були захищатися, продовжуємо робити це виключно на своїй території.

Компроміс завжди можливий, але питання не в постулатах, а в конкретних прагматичних переговорах щодо припинення війни. Просто сторони повинні сісти і визнати реальність, хто де програв, на яких територіях і що ніхто вже ніколи не змінить. На цьому домовитися, поставити підписи, взяти зобов’язання, скріпити їх механізмами покарання порушника, механізмом міжнародного арбітражу на випадок виникнення суперечностей і погодитися це виконувати. От і все. Вихід з війни завжди можливий, якщо є обопільне бажання її припинити. На жаль Росія демонструє бажання лише до її ескалації.

"ДС" Чи може Росія повернутися до теми підписання Договору про європейську безпеку, запропонованого ще президентом Медведєвим у 2008 році? Які шанси, що Захід піде назустріч?

П.Б. Може піти назустріч, якщо Росія припинить війну на Донбасі та перестане погрожувати Україні надалі. Лише в такому разі можна щось обговорювати. Тому що Україна — це теж частина системи європейської безпеки. Не можна домовлятися про систему європейської безпеки, якщо у Європі триває війна.

На яких умовах домовлятися про припинення війни — тема окремої розмови. Це може відбутися через якийсь час, скажімо 5 років, коли сторони звикають до мирного співіснування, нормалізуються відносини та йде підготовчий етап, обговорення, чому це сталося, якою має бути відповідальність за підсумками війни. В цілому, без вирішення питання причин і відповідальності за війну між Росією і Україною, архітектура європейської безпеки неможлива.