Олексій Гарань про те, як боротися з "м'якою силою" Росії - інтерв'ю "ДС"

"ДС" Вже тиждень українці обговорюють закриття трьох телеканалів, близьких до Віктора Медведчука, яке може стати першим кроком в протидії російській інформаційній агресії проти України у цієї влади. Що ще вона може зробити в цьому напрямку?

О.Г. Варто нагадати, що у нас є доктрина інформбезпеки України, яка була прийнята наприкінці 2016 року, там прописані всі правильні речі. Крім того, у вересні 2020 року указом президента затверджена Стратегія нацбезпеки України. В ній передбачено, що у шестимісячний термін мають бути подані на розгляд РНБО кілька стратегій за напрямами, один з них — інформаційна безпека, також йдеться про кібербезпеку. Тобто держава працює над протидією негативним впливам, це є в документах.

Щодо того, що треба зробити, то це цілий ряд напрямків. Тут варто відзначити, що прифронтові райони не покриваються українськими ЗМІ, там в інфопросторі домінує Росія. Є телеканал "ДОМ", сформований на базі іномовлення, але поки що він не розкрутився. Проте, за умови якісного контенту, він буде сприйматись на прифронтових територіях і в ОРДЛО.

Якщо говорити про інформаційний простір, то навіть відкинувши три канали Медведчука, варто сказати, що все заповнено величезною кількістю фейків або спеціально спрямованим потоком інформації, який запускається в тому числі і з Росії. Так, нещодавно СБУ повідомила про операцію щодо "Телеграм"-каналів, які були повʼязані з Москвою. Навіть на каналах, які позиціонують себе як "патріотичні", дуже багато неперевіреної інформації, фейків та неякісної аналітики, ця проблема стосується всього медіапростору, не кажучи про соцмережі.

"ДС" Можете пригадати конкретний випадок, повʼязаний зі згаданими вище фейками або погано перевіреною інформацією?

О.Г. Буквально днями був казус зі мною: мені подзвонили, знайшловши нібито мій коментар про події в Росії, ура-антиросійської спрямованості. Дивлюсь і бачу, що я такого не міг сказати, а коментаря цього взагалі не було в природі. Я написав у це видання — виявилось, вони взяли начебто мою цитату з "Телеграм"-каналу, не перевіривши. Потім вибачалися і спростовували, але такого насправді дуже багато. Тут можна згадати, як подаються соцопитування: маніпулятивно або без перевірки джерела. Деякі речі вкидають, провокують їх обговорення, наприклад, через анонімні "Телеграм"-канали, які серйозні ЗМІ не цитують. Але назагал бачимо просто боротьбу за рейтинги, скандали та інфотейнмент, серйозної подачі матеріалу нема.

В цілому вважаю, що ми маємо працювати, по-перше, над підвищенням медіаграмотності населення, це можна зробити лише за допомогою професійних ЗМІ. По-друге, над підвищенням медіаграмотності самих журналістів і редакторів, які часто абсолютно непідготовлені: журналіст не може коментувати все на світі, має бути спеціалізація, підкованість в темі. Зараз ситуація, коли всі знають все та всі коментують все, це стосується і підбору експертів на каналах, це армада людей, асоційована з партіями. А людей, які дійсно є експертами, не побачиш там. Ця ж ситуація стосується і депутатів: вважається, що вони можуть прокоментувати все. Тобто є засилля непрофесіоналізму. Певною мірою це зворотний бік того, що всі зараз можуть робити новини і розповсюджувати їх. Тут величезне поле для роботи, а якість ЗМІ не покращується, вона погіршується.

"ДС" Якщо говорити про інформаційну війну з Росією, варто згадати свіжу заяву Дмитра Пєскова, який вкотре назвав Україну частиною "русского мира" та пообіцяв застосування "мʼякої сили" через "Россотрудничество", філія якого досі існує в Києві. Як боротися з цією "мʼякою силою"?

О.Г. За справу відсічі агресії, в тому числі "мʼякій силі", після 2013 року взялося громадянське суспільство. Різні неурядові організації, аналітичні центри почали видавати дуже багато аналітики: і по розвінчанню фейків, і по боротьбі з дезінформацією, хорошу аналітику загалом. Є організація Vox Check, яка показує приклад, як треба слідкувати за тим, що говорять політики, та перевіряти це. Все це є і зараз, крім того, бачив на деяких каналах програми, що присвячені боротьбі з дезінформацією. Але загалом цей контент виглядає непотрібним для журналістів, є питання, як це все подавати — діаграмами, графіками. Ми теж в "Демініціативах" це робимо, але журналістам така аналітика видається складною, їм треба кинути в інформпростір якусь цифру або цитату.

Зараз найпопулярніші опитування — це рейтинги політичних сил. Якщо кожного тижня хтось друкує їх, то починається обговорення в ЗМІ: чого там плюс 0,3%, а там мінус 0,3%, і так далі, а справді цікавий контент не цікавить медійників, які мають свої списки "експертів" та спричиняють інформаційні війни через ток-шоу. Цим грішать і канали, які називають патріотичними та державницькими.

"ДС" Кілька років тому Україна, за прикладом Франції, Польщі та інших країн, створила установу культурної дипломатії — "Український інститут". Наскільки добре він виконує свої функції? Чи вистачить ресурсів УІ для того, щоб спростовувати фейки роспропаганди хоча б в основних державах нашого інтересу?

О.Г. Ресурсів завжди не вистачає, у порівнянні з Росією, яка витрачає мільярди на цю сферу, вони очевидно менші. Але Український інститут робить багато корисних справ, там дуже віддані своїй справі фахівці, я брав участь в їх заходах. Інститут намагається не лише свої ресурси вкладати, вони намагаються встановлювати партнерство зі спорідненими інституціями, які працюють в інших країнах — нещодавно була проведена конференція по Україні в Гарварді, УІ теж підключався до події, організованої Гарвардським інститутом українознавчих студій. Тобто є синергія з подібними інституціями в ключових країнах, дуже добре, що вони почали це робити. Очевидно, цього недостатньо, але зараз багато ресурсів йде на боротьбу з ковідом та інше, та крок зроблений в правильному напрямку.

Варто згадати, що в цьому році Інститутом було вперше було проведено конкурс по Програмі ім. Івана Лисяка-Рудницького, відомого українського історика. В межах конкурсу закордонним дослідникам виділялись гранти для проведення українознавчих досліджень. Також УІ підтримав зарубіжні проєкти щодо перекладів книжок, що вийшли в Україні іноземними мовами, і це дуже важливо.

До речі, хороший приклад промоції України та боротьби з фейками — держагентство "Укрінформ". У них виходять матеріали різними мовами світу, японською перекладає колишній дипломат з Японії, арабською перекладає колишній співробітник "Аль-Джазіри". Але, знову ж таки, ресурсів завжди мало. Знаєте, якби всі ресурси, які вкладались олігархами в їхні канали, або хоча б їх частину, направляти у сферу промоції українського і боротьби з фейками й пропагандою — результат був би набагато кращий за той, що є.