Олексій Гарань: На Донбасі Зеленський повернувся до того, з чого починав Порошенко
Про те, чим може закінчитися тет-а-тет Володимира Зеленського з Володимиром Путіним, "ДС" поговорила з науковим директором Фонду "Демократичні ініціативи", професором політології Києво-Могилянської академії Олексієм Гаранем
"ДС" Зеленський заявив, що якщо не буде зустрічі в нормандському форматі, він знайде формат, коли він зустрінеться з кожним лідером з четвірки тет-а-тет. Давайте проаналізуэмо цей сигнал — як його мають протрактувати у Вашингтоні, в Москві та у нас в країні?
О.Г. Скажу свою особисту точку зору. Мені здається, що у двосторонніх переговорах з Росією ми завжди програвали. Тому що Путін міг обіцяти щось одне, а робити зовсім інше. І власне мені здається, що в умовах блокування Росією засідань нормандської четвірки нам треба збиратися утрьох і виробляти спільну позицію з Францією та Німеччиною. Так, до речі, бувало раніше, коли перед зустрічами нормандської четвірки відбувалася зустріч трійки: України, Франції та Німеччини. Отже, я думаю, що такий формат був би набагато вигіднішим. Тому що просто двосторонні переговори з Путіним навряд чи дадуть бажані результати. Росія все одно все потім перекрутить. І власне досвід Зеленського це теж показав — як домовленості з Росією потім зриваються. Зараз ми це бачимо на прикладі так званого всеосяжного перемир'я. І де зараз це перемир'я?
"ДС" Зеленський досить скептично висловився про нормандський формат, а Єрмак каже, що є план, підготовлений західними партнерами та Україною і він зараз вже "на столі". І Росія має прийняти його або відкинути. Чому така різниця між заявами Єрмака і Зеленського?
О.Г. Я не знаю, чим це можна пояснити. Так, є інформація Єрмака, що існує узгоджена позиція з німцями і французами. Якщо це дійсно так, то я думаю, що вона є правильною позицією. А чому Зеленський каже натомість про двосторонні переговори, це вже питання до Єрмака і Зеленського, чому така різниця позицій. Бо дійсно є два різних підходи.
"ДС" Від зустрічі тет-а-тет з Путіним скільки може бути користі, а скільки шкоди?
О.Г. Я вже казав, що від тет-а-тету з Путіним – великі небезпеки. Ми побачили, як Росія досягає своєї мети. Навіть коли ми досягали обміну полоненими і заручниками, в обох випадках Росія вставляла свої пропозиції, які були для України явно невигідними.
"ДС" Зараз активізувалося питання включення США в нормандський формат. Як в такому випадку може співвідноситися переговорний процес в трикутнику Росія–США–Україна з "нормандським квадратом"?
О.Г. Я думаю, що якби США підключилися до нормандського формату, це, враховуючи зміну адміністрації у Вашингтоні, був би плюс для України. Чи піде на це Росія, не знаю. Ми пам'ятаємо, що в попередні часи переговори США–Росія були таким собі паралельним треком до нормандського формату. Але чи відбудеться це знову – знак питання. Бо на це все ж потрібна згода Росії.
"ДС" Ви вірите, що найближчим часом ми вийдемо з тупика, у якому перебуваємо після попередньої нормандської зустрічі? А зараз ще й загострення на фронті. Що треба робити Україні в цій складній ситуації?
О.Г. Якісь окремі речі можуть узгоджуватися і їх можна досягати. Зокрема ми бачили, що відкрили міст в Станиці Луганській, відбулося розведення в якихось місцях, десь відбулося розмінування. Тобто такі речі можливі. Але я думаю, що принципово російська позиція не змінюється. Тому розраховувати зараз на якийсь прогрес, що Путін піде на поступки, мені здається, не варто. Єдине, що спонукає його до поступок – це жорстка позиція — і наша, і Заходу.
Що ми бачимо зараз? Зеленський почав з того, з чого починав Порошенко. Порошенко почав з мирного плану, було перемир'я з бойовиками, потім воно було продовжене. Це я кажу ще про літо 2014 року. І все зрештою повернулося до чого? Що Росія не виконує Мінські домовленості. Я думаю, що і Зеленський так само намагався розблокувати процес, це правда. І пішов на певні поступки, які в деяких випадках могли бути дуже небезпечними. Це, зокрема, парафування Єрмаком і Кучмою 11 березня домовленостей про створення консультативної ради з бойовиками. Цього не відбулося, слава богу. Але все одно Україна робила поступки. Путін насправді не пішов на те, щоб процес почав просуватися вперед, тому що йому, насамперед, потрібні політичні поступки з боку України. Якщо він їх не отримає, він буде повертатися до силових форм тиску.
