Фактор Росії не дасть нам стати містком з Пекіну в Європу - сходознавець Макар Таран

"ДС" Китайське інформагентство Сіньхуа повідомило, що Володимир Зеленський привітав Сі Цзіньпіна зі сторіччям Компартії і висловив прихильність принципу "одного Китаю". Про що свідчать такі глибокі реверанси перед Пекіном?

М.Т. Почну з жарту. Розташування Китайського посольства в Києві починає виправдовувати себе: ви знаєте, що воно знаходиться на Грушевського, біля Верховної Ради та урядового кварталу, це найближче до українських органів влади посольство. Певною мірою "зернятко" згаданих реверансів пробивалося, ще коли Володимир Зеленський вітав Сі Цзіньпіна з Новим китайським роком. З одного боку, всі ці заяви, розмови — це нормальна практика спілкування з економічно потужною державою, що має свідчити про нашу відкритість для партнерства. Тобто з точки зору дипломатії та політичної активності можна вважати, що це нормально і прийнятно.

Водночас в останні два місяці, тобто напередодні зустрічі Зеленського з Джо Байденом, частота контактів з Китаєм значно зросла. Я розумію, що можна підписати якусь угоду, провести телефонні розмови, але з точки зору прозахідного дискурсу це створює руйнівну і алогічну ситуацію перед візитом Зеленського до Вашингтона. Я пам'ятаю , що свого часу адміністрація Кучми намагалася абсорбувати частину націоналістів, частину проєвропейського політикуму і частину проросійського політикуму, це все зрештою і вилилось в ту саму багатовекторність. Зараз партія "Слуга народу" значною мірою демонструє зовнішню політичну невизначеність, яка є прекрасним підґрунтям для варіанту багатовекторності "а-ля Зеленський".

"ДС" Зе-влада останнім часом демонструє значну активність на китайському напрямку: домовилася про безвіз, домовляється про кредити, інвестиції. Чи розуміють на Банковій, що робити, якщо така активність посварить нас з Вашингтоном, причому напередодні візиту до Байдена?

М.Т. В цьому є колосальна небезпека. Грати "китайську карту" потрібно і необхідно, економічна реальність є такою, що кожна країна повинна будувати свої відносини з Китаєм. Нехай це буде Ізраїль, стратегічний партнер Сполучених Штатів, чи Німеччина або Канада. Але ми знаємо, що маємо страшну зовнішню загрозу, яка в будь-який момент може вибухнути — йдеться про Росію, звісно. Тому всі ці речі, такі як прославляння Комуністичної партії Китаю, зараз є чутливими, і їх треба було б прибрати з політичної риторики.

Китаю достатньо було б телефонної розмови з нами, не треба себе бити в груди, як Київ це колись робив з Росією, запевняючи, що ми — друзі. Тобто економічні ініціативи з Китаєм, думаю, повинні просуватися акуратно і після того, як відповідні ініціативи пропрацьовані з західними країнами. "Велика сімка", до речі, ініціювала ідею пакету інфраструктурних інвестицій, і це мало б врятувати деякі країни від припливу китайських грошей. Замість того, щоб офіційно підтримати цю заяву "Сімки", заявити про те, що ми готові брати участь в їх ініціативах, ми підписуємо угоду з Китаєм.

Політика — продовження економіки, а економіка — продовження політики. Були країни, які брали радянську допомогу, і країни, які брали західну допомогу — це свідчило про певні речі. А ті країни Африки, які балансували між радянською допомогою і західною, можемо зараз назвати: Сомалі, Заїр. На конкретних історичних прикладах можна спитати — такого шляху ми хочемо?

"ДС" За формою і суттю наші відносини з китайцями повертаються на рівень 2013 року, коли Януковича приймав лише Путін та східні автократії. Чи розуміють у нас негативи від такого співробітництва, прикладами якого є африканські та балканські країни, "до нитки" збанкрутілі завдяки кредитам Пекіна?

М.Т. Звісно, не усвідомлюють, тому що немає вибудованої системи пріоритетів, немає жодної стратегії зовнішньополітичної діяльності. Так, є основні напрямки зовнішньої політики, але це все дуже загально.

"ДС" В Конституції записано, що ми прагнемо до євроатлантичної інтеграції. Чи можна без зміни парадигми впроваджувати багатовекторність і чи варто це робити?

М.Т. Багатовекторність кожен розуміє по-своєму. Візьмемо, наприклад, Югославію за Йосипа Броз Тіто, чи навіть африканські або деякі азійські країни. багатовекторність передбачала, що певна країна "смокче" допомогу з різних боків, але вона не прагне стати частиною системи. Тобто йдеться лише на підтримання життєдіяльності цієї країни. Китай так само брав західні інвестиції, зокрема у МВФ, а також гроші у Світового банку, але ці кошти трансформувалися у розвиток країни.

Стосовно багатовекторності є два моменти. По-перше, нам ніхто не заважає торгувати і зі Сходом, і з Заходом. Ми і зараз це робимо, але ж нічого не виробляємо. Тісніше співробітництво у цій сфері з Пекіном означає, що Китай буде ще більше навалювати нам товарів і вимагати від нас руху назустріч. По-друге, з точки зору допомоги, якщо будемо брати гроші і від МВФ і від Китаю, то будемо винні їм обом. Таким чином ми потрапляємо у пастку: буде одна сторона, яка вимагає реформ і друга, яка їх не вимагає і дає можливість проїдати кошти.

Вважаю, що історичний досвід багатовекторності України треба забути. Ми не в силах зараз її дотримуватися, не той характер політичних еліт, не та економіка, не те суспільство, щоб так тонко грати у світі на суперечностях.

У чинної влади парадигма дуже розмита і більше нагадує якесь індійське кіно, де змішані одночасно усі жанри. Це не солідно. У міжнародних відносинах все базується в першу чергу на взаємній довірі, стратегії, комунікаціях і розумінні реальної користі від партнерських відносин. Якоюсь мірою це мистецтво маневрування, але якщо ти маєш стратегічну мету і завдання. А у нас все декларативно, відсутні стратегічні завдання, маркери і так далі.

"ДС" Чи може Україна замінити Китаю Білорусь як "ворота" в Європу, оскільки вона опинилася під жорсткими санкціями і більше не може виконувати цю роль?

М.Т. Категорично ні. По-перше, особливі відносини Китаю з Росією такі, що Китай буде оглядатися на російську позицію, плюс є війна на сході України, питання Криму і російської агресії, які теж висять у повітрі. Це все добре в Пекіні розуміють. Отже, російський фактор не дасть нам стати містком з Пекіну в Європу, про який говорив Володимир Олександрович. По-друге, у Китаю вже є свої ключові партнери у Європі, "віконця" пробиті. І Україна апріорі не може бути для Китаю в цьому питанні чимось ключовим на кшталт Казахстану, Румунії, Угорщини, Сербії. Це не наш багаж. В Китаї так само розуміють наші метання і жахання. Можливо, зараз українська влада звернула увагу на Китай, як альтернативу відносинам із Заходом, а для Пекіна це політична реклама його шляху розвитку та політичної ролі.

"ДС" Якою може бути правильна довгострокова стратегія взаємодії з Китаєм?

М.Т. Думаю, що питання розвитку оборонного комплексу та інфраструктури мають бути виведені з економічного дискурсу наших відносин. Якби ми грали хитро, творчо, то дали б Китаю можливості освоєння інвестицій на Лівобережжі України, в Луганській чи Донецькій областях, куди західний інвестор не піде. І це, до речі, було б запорукою, що Росія не піде далі. Тому що коли росіяни руйнуватимуть китайську власність, це не зможе не вплинути на їхні відносини. Можливі й проекти в сільському господарстві, електроніці. Навіть Сполучені Штатиі повноцінно співпрацюють з КНР в усіх сферах, за винятком високих технологій. Тому Китай потрібно запускати у ті ніші, де раніше була Росія і куди не може зайти Захід. Зокрема там, де є російський капітал. Скажімо, Чорноморський суднобудівний завод у Миколаєві, який належить Вадиму Новінському. Китайська альтернатива може перекрити російську, якщо підходити до цього творчо.