Керівниця Veteran Hub Івона Костина: Кожен 65-й українець має досвід участі в АТО

"ДС" Наразі Veteran Hub виповнилося три роки. Як все почалося?

І.К. Ідея виникла тоді, коли я працювала в громадській організації "Побратими". Від початку війни на Донбасі ми почали проводити тренінги для людей, які повернулися із зони бойових дій. Метою було допомогти їм віднайти себе у мирному житті. У 2016 році ми вперше стикнулися з реальністю менеджменту, а саме – з браком коштів і відмовою донорів фінансувати подальшу діяльність. І це змусило нас задуматися про те, що необхідно систематизувати свою роботу. Як і більшість подібних організацій, на той момент ми працювали без постійного простору, без офісу, без можливості зібратися в одному місці. А наші клієнти – ветерани — змушені були їздити по всьому місту і шукати окремі організації, щоб отримати консультації у психолога, юриста, фахівця з пошуку роботи. Тоді ми вже знали, як з ветеранами працюють у Канаді та США, і розуміли, що можемо створити систему, в якій громадські організації працюють в одному просторі, за єдиними стандартами. Ми вирішили звести все це під один дах. Наш Veteran Hub, по суті, виконує роль маршрутизатора: зустрічає клієнта, забирає його запити і передає організаціям. Ми домовилися про співпрацю із Фондом Олени і Віктора Пінчуків і у 2018 році відкрили хаб у Києві. Перші три місяці витратили на вибудовування довіри. Це необхідний крок у будь-якому проєкті, який стосується ветеранів. До прикладу, через три місяці після відкриття кількість звернень із психологічними запитами зросла втричі: із 30 на місяць до 90, і з того моменту ні разу не спадала нижче.

"ДС" А чим ви пишаєтеся найбільше?

І.К. Для мене особисто найбільшим здобутком є те, що команда стало працює вже три роки. У нас немає постійних криз усередині команди, як це часто буває у громадському секторі. При цьому ми здатні забезпечувати клієнту умовний McDonald's – куди б він в Україні не прийшов до мережі Veteran Hub, будь-де отримає однакову людяну підтримку за єдиними стандартами якості.

"ДС" За три роки свого існування скільком ветеранам і членам їхніх сімей ви допомогли?

І.К. Ми не ведемо статистики окремих унікальних клієнтів, у нас поки що немає технічної можливості це робити. Та можу сказати, що за три роки нас відвідало 35 тис. людей, ми надали вже понад 14 тис послуг. Щомісяця ця кількість послуг варіюється від 400 до 850 у кожному місті. Важливо зрозуміти, що наші послуги – це не просто формальна консультація. Це, в першу чергу, індивідуальна робота. Інколи зустріч з консультантом може тривати 10 годин поспіль.

"ДС" А хто в основному звертається? І з якими запитами?

І.К. Ми надаємо три основні напрямки послуг – психологічна та юридична підтримка, а також консультуємо з питань працевлаштування. Також маємо персональний супровід ветеранів при множинних запитах і при психологічних консультаціях. Зараз клієнтська аудиторія десь на 40% складається із ветеранів, ще десь до 25% — з членів їхніх родин і членів родин військовослужбовців. До нас звертаються чинні військовослужбовці, це близько 10-15% від усіх запитів на місяць.

В основному запити стосуються закриття юридичних питань щодо пільг, просять про сімейну терапію, консультуються щодо розлучень, але є і регіональні особливості. Наприклад, ми виявили, що у Вінниці людям складно звертатися за психологічною підтримкою. Ми почали робити лекції, через них вибудовувати довіру між нами і клієнтами, розповідаючи, що це безпечно, конфіденційно, що у нас є етичні стандарти і ніхто не розголошуватиме на всю Вінницю, з чим люди до нас приходили. Ми починали з одного запиту у перший місяць роботи хабу, зараз дійшли до 40-50 на місяць. У Києві такої проблеми немає, але тут інша специфіка, більше звернень з приводу пошуку роботи.

"ДС" Якої "підтримки" найбільше потребують ветерани? З яким першочерговим запитом вони приходять до вас?

І.К. Це дуже індивідуально, у кожного свій досвід цивільного життя. Переважно звертаються з юридичними питаннями. Це основна точка входу, але я б не сказала, що вона найбільш затребувана. Зараз ми маємо велику чергу на психологічні консультації. Дбати про своє психологічне здоров’я – це хороша звичка для кожного. Те, на чому ми завжди робимо акцент – психологічна підтримка може бути потрібна не одразу після того, як воїн повернувся із АТО/ООС. Є люди, яким вона може знадобитися через декілька років, а декому — і через десятиріччя.

"ДС" Чому люди по-різному реагують на ветеранів? Як суспільство може допомогти ветеранам легше адаптуватися до цивільного життя?

І.К. Те, що висвітлюють медіа, і те, що ми бачимо на вулиці – різні речі. Наразі ЗМІ якісно висвітлюють негативні аспекти стосунків ветеранів і цивільного суспільства і зрідка акцентують увагу на позитивних прикладах. На сьогоднішній день кожен 65-й українець має досвід участі в АТО. У всякому випадку, має документи, які це засвідчують. Це величезна кількість людей, і кожен з нас має їх у своєму оточенні, навіть не здогадуючись про це. В першу чергу, ці люди є громадянами України і представниками різних професій та різних вікових груп. І, по суті, вони всі повертаються до своїх сімей, сусідів – до людей, які з ними взаємодіють кожного дня. І в повсякденному житті цього негативу не так багато, як нам здається. Звичайно, є кричущі випадки. Але я би сказала, що це радше рідкість, ніж правило.

На мою думку, те, що відбувається в країні – це спільне переживання травми. Хоча здається, що не всі з нас розуміють, що таке війна, тим не менше, майже кожен із нас живе в цьому ареолі вже восьмий рік. І кожен з цим намагається впоратись, як вміє. Хтось краще, хтось гірше. Але, по суті, ми всі травмовані війною і нам усім доведеться вчитися з цим жити. Ті стосунки, які складаються зараз у ветеранів і суспільства — найкращі, які були за всю історію України. Вперше відразу після повернення воїни змогли отримати соціальну підтримку від громади і бути визнаними своєю країною. Ні після Другої світової війни, ні після Афганістану у людей такої можливості не було. Це перше покоління, яке має таке благо. І воно вчиться ним користуватися.

"ДС" Як пандемія коронавірусу вплинула на роботу команди Veteran Hub?

І.К. Ми змушені були зачинитися під час першого локдауну. Для нашої організації це був великий стрес, тому що з першого дня роботи ми все будували на живому спілкуванні. Саме для цього "живого" спілкування створювався наш простір, і ми мотивували людей приходити до нас, щоб встановити з ними контакт і дати їм, крім необхідної інформації, ще й фізичне відчуття прийняття, поваги, розуміння, безпеки. Вимушене закриття вплинуло на всіх. Наша команда чітко зрозуміла — як би там не було, та наші клієнти все одно потребують підтримки. Буквально за тиждень ми перевели всі послуги онлайн. І зараз цей напрямок онлайн-послуг досі працює, і, судячи з усього, буде працювати надалі. Завдяки пандемії ми стали доступними по всій країні. У нас є онлайн звернення абсолютно з кожного регіону.

Ще завдяки пандемії ми виявили, що в громадах є величезна потреба в малих просторах на кшталт нашого хабу. Справа в тому, що багато хто з наших ветеранів не міг вийти з нами на зв'язок і поспілкуватися з тим же психологом, тому що у них немає власної кімнати, де можна б було усамітнитися. І наразі є багато маленьких містечок, де волонтери, громадські організації заснували малі простори. Ми їм допомагаємо через нашу програму "Простори Плюс Плюс ++". Перший такий заклад ми відкрили в цей вівторок в Новомосковську, а до кінця року плануємо загалом відкрити 11 подібних просторів. Наступного року буде ще більше. По суті, це будуть наші представництва для отримання онлайн послуг. Туди можна прийти, поспілкуватися з нашими консультантами і побути в середовищі безпеки.

"ДС" Держава вам допомагає? Чи потребують ветеранські громадські організації інституційного фінансування з боку держави?

І.К. Ми від держави нічого не просимо. У нас із державою трішки різні функції. Ми створюємо простори, в яких люди можуть підтримувати інших людей. В цьому процесі держава має забезпечити матеріальну та юридичну підтримку ветеранів. Чи може держава створити такі простори і надавати таку людяну підтримку? Я маю в цьому сумніви, бо це складний менеджерський механізм. Держава мала б в цьому плані координувати і давати ресурс у вигляді знань, документів, можливо, коштів. Але наразі ми консультуємо Міністерство у справах ветеранів по глибинному розумінню цільової аудиторії, бо знаємо про те, як змінюються їхні запити, які тенденції виринають у спільноті.

Ми переконані, що повернення ветеранів у суспільство — це природній процес. Часто люди уявляють собі це дещо дивно. Ніби потрібно створити спеціальні місця, куди необхідно помістити ветеранів, там їх реабілітувати, і лише потім вони вийдуть звідти "нормальними". Але це хибне уявлення. Тому що люди повертаються до суспільства і проходять цей шлях абсолютно природнім чином. І на цьому шляху з ними перетинається безліч людей і організацій. Коли ми це зрозуміли, то почали розробляти проєкти для різних цільових аудиторій, з якими ветерани перетинаються за межами Veteran Hub.

"ДС" Що це за аудиторії і які саме проєкти ви розробляєте?

І.К. Нещодавно ми випустили рекомендації для лікарів первинної ланки, до яких в першу чергу звертаються ветерани у своєму цивільному житті, коли в них виникають проблеми зі здоров’ям. Дуже часто лікарі не знають, що перед ними сидить ветеран. І тому контузія, отримана в зоні ООС, може трансформуватися в хибний діагноз і хибний підхід до лікування. Ми розробили 80 сторінок рекомендацій для лікарів. Там багато інформації про те, як інтерв’ювати ветеранів, які найбільш поширені у них захворювання згідно з українськими і міжнародними дослідженнями. Також наприкінці місяця робимо форум для фахівців із психологічного здоров’я, де презентуємо стандарти надання психологічних послуг для ветеранів.

Крім того, зараз наша команда працює з центрами зайнятості. Ми нещодавно опублікувати заклик на своїй сторінці у Facebook до наших клієнтів з Києва, Вінниці і Дніпра розповідати про свій досвід спілкування з центрами зайнятості, щоб покращити якість їхніх послуг. І щоб врешті решт кожен ветеран, який заходить до центру зайнятості, отримував більш позитивний досвід, ніж дотепер.

"ДС" Війна триває з 2014-го року. Як змінилися за цей час люди, з якими ви працюєте? Їхні потреби?

І.К. Потреби ветеранів змінюються поступово, залежного від того, який шлях вони проходять в процесі адаптації. І цей процес більше залежить від того, як давно людина повернулась, ніж від того, що відбувається навколо неї у суспільстві. Наразі бачимо, що поменшав запит на різку реабілітаційну підтримку. Збільшилися запити на лікування хронічних хвороб – головних болей, болей у спині, які свого часу не були проліковані нормально.

Також бачимо тенденцію серед ветеранів до усвідомленого батьківства. Якщо на початку нашої роботи було багато одружень, то зараз є запит на те, як стати хорошим батьком. Сьогодні та аудиторія, що служила на початку війни, приходить до стану вкорінення в цивільному житті. Вони шукають більш довготривалі проєкти, готові відкривати свою власну справу і інвестувати в неї час та гроші.

"ДС" Крім психологічної і юридичної підтримки та працевлаштування, чи допомагаєте ви ветеранам матеріально?

І.К. Ні, ми не надаємо матеріальної підтримки. Ми розповідаємо про те, як її отримати. Але основний підхід в нашій роботі – нічого не робити замість них. Наша мета — зробити так, щоб людина, яка приходить до нас, максимально самостійно навчилася робити все, що робимо ми. Щоб вона була самодостатньою і самостійно справлялася з усіма складнощами в майбутньому. Якщо людина шукає роботу, ми не пишемо замість неї резюме — сідаємо з нею разом і розповідаємо, як це резюме заповнити, як перекласти свій військовий досвід цивільною мовою, як пояснити цивільному роботодавцю те, в чому твоя цінність як фахівця. Ми просто знаходимося поруч на кожному кроці і підстраховуємо, якщо це необхідно.

Так само, якщо хтось хоче отримати у нас послугу, він має звернутися самостійно. Не приймаємо вторинних звернень, коли приходить мама або дружина. Ми працюємо з тим, хто звертається. Якщо звернувся чоловік ветеранки, ми будемо працювати з його запитом, а не з його претензією до дружини.

"ДС" Наразі у Facebook розгорілася справжня дискусія про те, чи слід 14 жовтня вітати у школах хлопчиків з Днем захисника України. Ваша думка?

І.К. Моя особиста думка – 14 жовтня ми вшановуємо людей, які захищали свою країну. Це ветерани, ветеранки, військові. Це – велике визнання, вони потребують його так само, як і країна, яку вони захищають. Не варто плутати ці речі. Є день хлопчиків, є день дівчаток, але ці хлопчики і дівчатка ще не виросли і не зробили свій вибір. А нам варто відзначити тих, хто вже його зробив.